Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" жовтня 2009 р. Справа № 59/254-09
вх. № 7514/4-59
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, особисто; відповідача - Чайчук О.О. за довіреністю №189 від 07.09.2009р.;
3-ої особи - Староста В.І. за довіреністю №1/65 від 16.01.2009р.;
розглянувши справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Дергачі ;
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків ; 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Національний університет внутрішних справ, м.Харків;
про визнання договору оренди продовженим
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить визнати договір оренди №1376-Н від 28.12.2004р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавцем) та суб"єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (орендарем) продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які передбачені договором, тобто на строк до 20.06.2010 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.09.2009р. за позовною заявою було порушено провадження по справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національний університет внутрішних справ та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримує, наполягає на їх задоволені; 14.10.2009р. були надані документи для долучення до матеріалів справи.
Відповідач 14.10.2009р. надав відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити в позові.
Представник 3-ої особи документи витребувані судом не надав.
Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, суд встановив наступне.
28 грудня 2008 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (відповідач по справі) та ФОП ОСОБА_1 (позивач по справі) був укладений договір оренди №1376-Н, відповідно до пункту 1.1. якого відповідач передав позивачу в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлове вбудоване приміщення на 1-му поверсі їдальні (літ. "Е-3"), загальною площею 17,3 кв.м., що розташоване за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури,1, що знаходиться на балансі Національного університету внутрішніх справ, вартість якого визначена згідно з експертною оцінкою станом на 30 червня 2004р. і становить 13300,00 грн.
Факт передачі в оренду нерухомого майна позивачу підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна від 28.12.2004р., підписаним обома сторонами.
У відповідності до п. 10.1. договір укладено строком з 28.12.2004р. до 28.11.2005р. включно.
Згідно останньої додаткової угоди № 2 від 31.12.2008р. до договору оренди, строк його дії було продовжено на 11 місяців, тобто з 20.08.2008р. до 20.07.2009р.
Листом від 07.07.2009р. №06-5377 відповідач повідомив позивача, що у разі наміру в подальшому орендувати майно за договором оренди №1376-Н від 28.12.2004р., який закінчується 20.07.2009р., позивач має не пізніше ніж за один день до закінчення строку дії договору оренди подати до Регіонального відділення заяву щодо подовження вищезазначеного договору оренди, довідку балансоутирмувача та копії договору оренди з усіма додатками фонду в п"ятиденний термін після отримання цього листа, надати до регінального відділення заяву про передачу цього майна в оренду на конкурсних засадах. У разі відсутності заяви договір оренди припиняється по закінченню терміну його дії.
Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив подовжити дію договору оренди від 28.12.2004р. №1376-Н.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача, відповідач не підписує додаткову угоду щодо пролонгації договору оренди №1376-Н від 28.12.2004р., посилаючись на те, що предача в оренду державного та комунального майна здійснюється виключно на конкурсних засадах.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.
У відповідності до ч.1 ст. 15 ГПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно ст.2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Тобто право на судовий захист у суб'єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.
В даному разі позивачем, всупереч вимог ст.4-3, 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), не надано доказів порушення або оспорювання відповідачем прав або охоронюваних законом інтересів позивача.
Натомість матеріали справи свідчать про відсутність підстав вважати право позивача порушеним. Підставами для такого висновку є положення ч.2 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Згідно зазначеної норми у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
У відповідності до умов спірного договору (додаткової угоди №2 від 31.12.2008р.) строк дії договору був встановлений до 20.07.2009р.
З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що жодна з сторін спірного договору не зверталась до іншої сторони із заявою про припинення або зміну умов договору оренди в порядку ч.2 ст.17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна". Крім того, в матеріалах справи наявні платіжні квитанції, які підтверджують факт того, що позивач продовжує сплачувати орендну плату за спірним договором, а орендодавець її приймати.
Такі обставини свідчать про застосування до спірного договору оренди положень ч. 2 ст. 17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" і його договору продовження на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. При цьому суд зазначає, що таке подовження відбулося автоматично, без укладення додаткової угоди (втім остання може бути підписна за наявності відповідного волевиявлення обох сторін договору).
Таким чином, спірний договір оренди є таким що діє до 20.06.2010р. на умовах, які в ньому визначені. Це в свою чергу означає, що право позивача не порушено, а отже підстав для його судового захисту немає.
За таких обставин, вимоги позивача про визнання договору оренди продовженим є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Отже, враховуючи відсутність доказів, які свідчать про порушення чи оспорення права позивача, приймаючи до уваги факт автоматичного подовження строку дії договору, суд приходить до висновку про відсутність підстав для судового захисту права.
Крім того, суд оцінюючи відповідність заявлених позовних вимог вимогам чинного законодавства, зважує на таке.
Згідно абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України ч.2 ст.20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом. В даному разі предмет позову в частині вимог про визнання договору продовженим не відповідає способам захисту права, передбаченим законом. Такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, що визначені в ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, не передбачений він й іншими нормами права. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що такий спосіб захисту був передбачений договором сторін. Це свідчить про відсутність у суду правових підстав для застосування обраного позивачем способу захисту права і унеможливлює задоволення позову в частині такого предмету.
При цьому суд відхиляє як юридично неспроможні посилання позивача на те, що обраний ним спосіб захисту права є різновидом способу "визнання права". Суд зауважує, що вимога про визнання договору продовженим не є вимогою про визнання права. У відповідності до ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України способи захисту права по своїй суті -це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного суб'єктивного права. Спосіб захисту права «визнання права» застосовується в разі необхідності підтвердження в судовому порядку наявності у певної особи конкретного, визначеного за змістом і за обсягом суб'єктивного права.
Натомість, договір не підпадає під категорію конкретного суб'єктивного права. Договір згідно ст. 626 ЦК України це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тобто, договір це більш широка юридична категорія, котра включає в себе не одне суб"єктивне право, комплекс числених за кількістю та різноманітних за змістом та обсягом суб"єктивних прав та обов'язків. Тому договір не можна ототожнювати з суб'єктивним правом.
Отже визнання договору продовженим не є спором про наявність чи відсутність цивільного права, а заявлена позовна вимога не є позовом про визнання. Зазначена вимога не може бути предметом спору та розглядатися самостійно. Це юридичний факт, який може бути лише проміжним предметом доказування у спорі про право цивільне і застосовуватись лише разом із способами захисту права, які є дійсно передбаченими законом чи договром (припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі тощо).
Такий проміжний статус цієї вимоги означає, що вона не спроможна привести спірні відносини до мети, за для якої покликані способи захисту права -до відновлення порушеного права. Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки це суперечить завданням суду визначеним ст.2 Закону України "Про судоустрій" (Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави).
Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в п.3 Інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229, а також із правовою позицією ВСУ викладеною в його постановах від 13.07.2004 у справі №10/732 та від 14.12.2004 у справі №6/11.
Крім того, суд зауважує, що за відсутності доказів оспорювання договору до нього взагалі є неможливим застосування способів захисту права, спрямованих на підтвердження його (договору) існування -визнання договору дійсним, існуючим, таким що є укладеним, подовженим тощо. Це унеможливлюється презумпцією правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Також суд зазначає, що визначення строку дії договору оренди виходить за межі компетенції суду. Це компетенція сторін договору відповідно ст.ст. 626, 763 ЦК України, 180, 284 ГК України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Підстав для вирішення цього питання в судовому порядку (ст. 187 ГК України) позивачем не надано
На підставі викладеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог і про необхідність відмови в позові.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 626, 763 ЦК України, ст.ст. 20, 180, 187, 284 ГК України 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя
Повний текст рішення підписано 10.2009р.
Справа № 59/254-09