15.10.09 Справа № 18/136-09.
За позовом: Прокурора Тростянецького району в інтересах держави в особі Тростянецької міської ради
До відповідача: Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Тростянець Сумської області
Про стягнення 23311 грн. 41 коп.
Суддя С.В. ЗАЄЦЬ
При секретарі судового засідання Ж.М. Гордієнко
За участі представників сторін:
Від позивача - Скрябіна О.Є.
Від відповідача - не з'явився
Прокурор - Яковенко В.В.
Суть спору: Прокурор в інтересах держави в особі позивача, відповідно до позовної заяви, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 23311 грн. 41 коп. заборгованості по орендній платі за договором оренди землі № 040663500428 від 19.05.2006р.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, письмового відзиву на позовну заяву не надав, хоча про місце та час слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення № 280097 від 08.08.2009р. про вручення відповідачу ухвали господарського суду Сумської області про порушення провадження по справі від 31.07.2009р.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місця знаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Враховуючи, що ухвала господарського суду Сумської області від 31.07.2009р. про порушення провадження по справі та ухвала господарського суду Сумської області від 28.09.2009р. про відкладення розгляду справи були направлені відповідачу за адресою, зазначеною в матеріалах справи, суд вважає можливим розгляд справи за відсутності відповідача за наявними в матеріалах справи доказами. Таким чином справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважного представника позивача та прокурора, оцінивши надані докази, суд встановив:
Проведеною прокуратурою Тростянецького району перевіркою додержання вимог чинного законодавства про оренду землі в діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність на території району, встановлено, що 19 травня 2006 року між Тростянецькою міською радою та Приватним підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір № 040663500428 оренди земельної ділянки, відповідно до п.п. 1, 2 яких Орендодавець (позивач) надає, а Орендар (відповідач) приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі комерційного використання, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 4295 кв. м.
Відповідно до п. 9 зазначеного договору розмір орендної плати становить 3% від нормативної грошової оцінки, а саме 9170 грн. 68 коп. на рік.
Відповідно до п. 11 вказаного договору оренди, відповідач зобов'язаний був вносити орендну плату за землю щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати на розрахунковий рахунок позивача не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним.
Як пояснював прокурор в судовому засіданні, невиконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасної сплати орендної плати ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, стримує наповнення бюджету міської ради, що позбавляє її можливості вчасно виплачувати заробітну плату, здійснювати благоустрій, використовувати кошти на інші потреби міста, а тому грубо порушують інтереси держави та конституційні права громадян, а тому він звернувся з позовом до господарського суду з межах компетенції, передбаченої ст. 121 Конституції України.
Згідно зі ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю.
Відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оренду землі», орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Відповідно до ст. 2 Закону України «.Про плату за землю», використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбаченим цим Кодексом.
Аналогічна норма щодо виконання зобов'язань міститься в статті 526 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідач порушив вимоги вищевказаних норм та умови укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки № 040663500428 від 19.05.2006р., а саме допустив прострочення виконання грошового зобов'язання
Відповідачем доказів сплати 23311 грн. 41 коп. заборгованості по орендній платі та аргументованих заперечень проти вимог позивача по договору оренди земельної ділянки № 040663500428 від 19.05.2006р. не подано, тому суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню на підставі ст. ст. 526, 527, 530, 629 Цивільного кодексу України.
Як свідчать матеріали справи, при подачі позовної заяви прокурор в інтересах позивача звернувся до господарського суду Сумської області з вимогою про застосування заходів щодо забезпечення позову в порядку ст. 66 Господарського процесуального кодексу України шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача на рахунок у банківській установі, що відкритий приватному підприємцю ОСОБА_1.
В обґрунтування даної вимоги позивач послався на те, що у разі неприйняття мір забезпечення позову у подальшому утрудниться чи зробить неможливим виконання рішення суду.
Оцінивши викладене, суд враховує, що статтями 66, 67 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Зі змісту вказаних статей вбачається, що обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Водночас, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Отже вимога про вжиття заходів до забезпечення позову повинна бути обґрунтована з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення ускладнень у виконанні судового рішення.
Разом з тим, як вбачається з вимоги про вжиття заходів до забезпечення позову, суд вважає, що позивачем не доведено наявності фактичних обставин, із якими пов'язується застосування вищевказаних заходів.
А саме, прокурор в інтересах позивача зазначає, що відповідач ухиляється від виконання законних вимог, тривалий час не виконує вимог договору оренди земельної ділянки, а тому є підстави для вжиття заходів по забезпеченню позову. Вказані обставини, на думку позивача, можуть призвести до неможливості виконання рішення господарського суду в разі задоволення позову.
Проте, суд визначає, що вказане твердження не можна визнати достатньо обґрунтованим, оскільки позивачем не надано доказів на його підтвердження та не мотивовано твердження про те, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання судового рішення при стягненні грошових сум.
Відповідно до змісту статті 66 Господарського процесуального кодексу України, у вирішенні питання про забезпечення позову суд з'ясовує обсяг позовних вимог, здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів - з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а також з огляду на те, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців - учасників судового процесу.
Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що розглядаючи вимогу про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Більш того, статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Частиною 7 статті 319 Цивільного кодексу України визначено, що діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, відповідних доводів в обґрунтування вимоги про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунку у банківській установі позивач не наводить.
Більш того, у розумінні положень розділу 10 Господарського процесуального кодексу України “Забезпечення позову”, розглядаючи вимогу про забезпечення позову суд оцінює, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, співрозмірний позовній вимозі і яким чином цей захід забезпечуватиме фактичну реалізацію мети його вжиття.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що вимога позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, змістом якої є накладення арешту на грошові кошти на рахунок у банківській установі, що відкритий відповідачу, є необґрунтованою, неадекватною позовним вимогам та порушує збалансованість інтересів сторін.
Згідно ст. ст. 44 - 49 ГПК України державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 44, 47-1, 49, 80, 82, 85, Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 (42600, АДРЕСА_2, іден. код НОМЕР_1) на користь Тростянецької міської ради (42600, Сумська область, м. Тростянець, вул. Миру, 6, код 24006361) 23311 грн. 41 коп. заборгованості.
3. Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 (42600, АДРЕСА_2, іден. код НОМЕР_1) в доход державного бюджету України (р/р 31112095700002 в ГУДКУ в Сумській області, МФО 837013, код 22090200, символ 095) 233 грн. 11 коп. державного мита.
4. Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 (42600, АДРЕСА_2, іден. код НОМЕР_1) в доход державного бюджету (р/р 31215259700002 в ГУДКУ у Сумській області, МФО 837013, код 23636315, одержувач - Держбюджет м. Суми) 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. В задоволенні п. 2 позовної заяви № 19 від 20.107.2009р. про забезпечення позовних вимог - відмовити.
6. Накази видати після набранням рішення законної сили.
СУДДЯ С.В. ЗАЄЦЬ
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення
Повний текст рішення підписаний 19.10.2009р.