08 лютого 2017 р.зм.ОдесаСправа № 515/2891/14-а
Категорія: 5.1 Головуючий в 1 інстанції: Семенюк Л.А.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Федусик А.Г.,
суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Татарбунарське районне бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», Комунального підприємства «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації», третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Татарбунарська міська рада Одеської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання дій незаконними,-
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Татарбунарське районне бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», Комунального підприємства «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації», третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Татарбунарська міська рада Одеської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання незаконними дій відповідачів при проведенні інвентаризації земельної ділянки АДРЕСА_1 Одеської області щодо зазначення на генеральному плані вказаної садибної ділянки та абрисі земельної ділянки, складеному 20 квітня 1981 року, які містяться в інвентаризаційній справі на домоволодіння, розташованого під АДРЕСА_1 Одеської області, ширини земельної ділянки 22 метри 95 см.
Постановою Татарбунарського районного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року позовні вимоги було залишено без задоволення.
Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі договору дарування 22 вересня 2001 року та рішення Татарбунарського районного народного суду Одеської області 25 березня 1992 року, відповідно, належить на праві власності (по 1/2 частці кожній) житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1.
Зазначений житловий будинок розташований на земельній ділянці загальною площею 0,12 га, яку було передано у приватну власність ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (по 0.06 га кожному) рішенням виконкому Татарбунарської міської ради від 18 грудня 1997 року №521.
Рішенням виконкому Татарбунарської районної депутатів трудящих від 28 липня 1972 року №281, за заявою ОСОБА_6, на підставі рішення правління колгоспу ім.Татарбунарського повстання, за рахунок земель колгоспу, виділено земельну ділянку по АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку.
Вказану земельну ділянку було відведено та передано забудовнику у серпні 1972 року, що підтверджується відповідним актом про відведення. З плану земельної ділянки по АДРЕСА_1, переданій в користування ОСОБА_6 слідує, що загальна площа ділянка складає 0,15 га, ширина ділянки дорівнює 30 м, довжина - 50 м. При цьому відстань від: стіни житлового будинку до межі суміжної ділянки складає 1 м.
Також встановлено, що третя особа ОСОБА_5 є власником: земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 28 листопада 2011 року, реєстровий №2554, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що рішенням виконкому Татарбунарської районної раде депутатів трудящих від 29 березня 1974 року №122 на підставі рішення правління колгоспу ім.Татарбунарського повстання ОСОБА_4 передано під індивідуальну забудову земельну ділянку по АДРЕСА_1.
З плану земельної ділянки по АДРЕСА_1, переданій в користування ОСОБА_4 на підставі вищезазначеного рішення виконкому №122 від 29 березня 1974 року, слідує, що загальна площа ділянки складає 0,15 га, ширина ділянки дорівнює 21 м, довжина - 72 м.
Проте, з генерального плану (схеми) земельної ділянки по АДРЕСА_1, складеного за результатами інвентаризації 09 грудня 1975 року із змінами, виявленими та внесеними 20 квітня 1981 року, вбачається, що ширина ділянки, виділеної ОСОБА_4, дорівнює 22м 95см.
Вважаючи, що Ізмаїльським підрозділом Татарбунарської бригади Ізмаїльського БТІ, правонаступниками якого є відповідачі у справі, при проведенні інвентаризації у 1981 році було неправомірно вчинено дії по зазначенню на Генеральному плані відповідної садибної ділянки та абрисі земельної ділянки, розташованої під АДРЕСА_1 Одеської області, ширини земельної ділянки 22 метри 95 см., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись з даним позовом.
Вирішуючи справу суд першої інстанції, на ряду з іншим, виходив з того, що прийняття рішень про виділення земельних ділянок у власність у певних розмірах належало до компетенції інших органів, а складена БТІ технічна документація, з якою на теперішній час, тобто більше ніж через 33 роки після вчинення оскаржуваних дій, не погоджуються позивачі, не була правовою підставою для прийняття таких рішень.
Колегія суддів погоджується з таким висновком та вважає його правильним з огляду на наступне.
Положеннями ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.
Отже, підставами для визнання незаконними дій суб'єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який вчинив ці дії. При цьому, при цьому суд повинен також встановити наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Так, положеннями п.1.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24 травня 2001 року, передбачена мета проведення технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих) будинків, допоміжних будівель та споруд:
- визначення їх фактичної площі та об'єму (щодо проектних);
- обстеження та оцінки технічного стану наявних об'єктів;
- установлення вартості об'єктів.
При цьому , технічна інвентаризація передбачає:
- первинну технічну інвентаризацію об'єктів;
- поточні інвентаризаційно-оцінювальні роботи для встановлення змін за певний період часу після первинної інвентаризації.
З аналізу наведеного вбачається, що наслідком проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, в тому числі і земельної ділянки, не є обов'язково вчинення дій по оформленню права власності на об'єкт, що був інвентаризований.
Водночас, колегія зазначає, що з матеріалів справи не вбачається, а позивачем не доведено, що технічна документація, яка стала наслідком проведення інвентаризації відповідного об'єкта у 1981 році, лягла в основу (була використана) при оформленні ОСОБА_4 права власності на земельну АДРЕСА_1 Одеської області.
Натомість, колегія суддів вважає ґрунтовним висновок суду першої інстанції з приводу відсутності зв'язку між діями бригади БТІ при проведенні інвентаризації у 1981 році та виникненням у третіх осіб права власності на додаткову частину земельної ділянки, виділеної ОСОБА_6 у розмірі 1м95см., оскільки з матеріалів справи вбачається, що як у ОСОБА_6, ОСОБА_3, так і у третьої особи ОСОБА_4, після припинення права користування, в подальшому виникло право власності на земельні ділянки по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 в інших розмірах та конфігураціях, ніж при первинному відведенні та передачі в користування земель колгоспом у 1972 та 1974 роках (у ОСОБА_3 - 0,06 га, у ОСОБА_6 - 0,06 га: разом - 0,12 га, замість 0,15 га виділених колгоспом в 1972 році).
Крім того, положеннями п.5 (Складання абрису та плану земельної ділянки) вищезазначеної Інструкції передбачено, що під час обмірювальних робіт складаються абриси на земельну ділянку з нанесенням усіх наявних будинків, господарських будівель і споруд, меж та угідь (двору, саду, городу тощо (додаток 1.13).
Абриси складаються на земельні ділянки, які входять до складу кварталу (району), або на кожну земельну ділянку окремо. Першому віддається перевага.
Зняті контури ситуації наносяться на абрис у довільному масштабі.
Складання плану земельної ділянки полягає у: - перевірці польових журналів, обробці кутових та лінійних вимірів; - вирахуванні координат точок зйомочних (теодолітних) ходів, створних та інших допоміжних точок; - нанесенні точок за їх координатами на планшети; - складанні (накладанні) плану за даними абрисів; - коригуванні (контролі) накладання; - підрахунку площ окремих земельних ділянок, кварталів; - накресленні плану тушшю (додаток 1.4 ); - коригуванні накресленого плану (тушшю); - знятті необхідних копій із складених планів.
Узагальнюючи вищевказане у сукупності можна дійти висновку, що відповідний працівник бюро технічної інвентаризації за наслідком проведення інвентаризації земельної ділянки та складання абрису/плану земельної ділянки визначає фактичний (реальний) стан земельної ділянки (який склався на момент проведення інвентаризації), її конфігурацію, межі та інші характерні властивості, встановлення яких передбачено Інструкцією.
Також, слід додати, що саме по собі визначення фактичного стану земельної ділянки (тобто фіксація її розташування та параметрів, що склалися на момент проведення інвентаризації) не є тією обставиною, яка спричиняє виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів земельних правовідносин, а тому, в даному випадку, не може порушувати права та інтереси позивача, як учасника земельних відносин.
Таким чином, враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання незаконними дії відповідачів при проведенні інвентаризації земельної ділянки АДРЕСА_1 Одеської області щодо зазначення на генеральному плані вказаної садибної ділянки та абрисі земельної ділянки, складеному 20 квітня 1981 року, які містяться в інвентаризаційній справі на домоволодіння, розташованого під АДРЕСА_1 Одеської області - ширини земельної ділянки 22 метри 95 см. Є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.
Доводи позивача викладені у апеляційній скарзі за змістом ідентичні наданим до адміністративного позову запереченням, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.
За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності згідно законодавства та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому КАС України.
Головуючий: А.Г. Федусик
Суддя: Суддя: Л.Є. Зуєва О.А. Шевчук