Справа № 22-ц/796/1996/2017 Головуючий в 1-й інстанції - Миколаєць І.Ю.
759/9216/16-ц Доповідач-Чобіток А.О.
02 лютого 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Чобіток А.О.
суддів - Немировської О.В.,Соколової В.В.
при секретарі - Казанник М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 вересня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Фокс» про захист прав споживача ,-
У червні 2016 року позивач пред»явила позов до відповідача про захист прав споживачів та зазначала,що вона є постійним клієнтом спортивного клубу «Спорт Лайф» (ТОВ «СпортФокс»). Користуючись послугами відповідача як споживач, неодноразово звертала увагу працівникам закладу на те, що не володіє в достатній мірі російською мовою, тому переконливо просила спілкуватися, надавати інформацію про послуги та надавати послуги зі спортивних тренувань державною мовою.
Посилаючись на порушення відповідачем її прав як споживача,передбачені ч.1 ст.15 ЗУ «Про захист прав споживачів»,позивач просила визнати дії відповідача щодо обслуговування її недержавною мовою неправомірними, зобов»язати відповідача здійснювати її обслуговування українською мовою, привести у відповідність до мовного законодавства усі вивіски, оголошення в тому числі попередження щодо безпеки, розташовані в закладі та стягнути з відповідача на її користь компенсацію за спричинену шкоду у розмірі 1000 грн..
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13.09.2016 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги,оскільки висновки судом зроблені неправильно з установлених обставин.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з»явились в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги , обставини справи , колегія суддів приходить до наступного.
Встановлено, що 15 червня 2015 року , між ОСОБА_2 (Замовник) та ТОВ «Спорт-Фокс» (Виконавець), був укладений Договір про надання спортивно-оздоровчих послуг № БРГ 3351, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець надає спортивно-оздоровчі послуги у спортивному клубі «Спорт Лайф» , перелік яких відповідає Клубній картці, а обсяг і види послуг наведено у Клубних Правилах , які є Додатком № 1 до вказаного Договору, який набуває чинності з моменту його підписання сторонами. При цьому зобов»язання Виконавця щодо надання Послуг Замовникові виникають з моменту активації Клубної картки, та діє до останнього дня строку дії Клубної картки. Строк дії цього договору дорівнює строку дії клубної картки ( п.п. 7.1. Договору) .
Договір про надання спортивно-оздоровчих послуг № БРГ 3351 від 15.06.2015 року та Додаток № 1 до нього викладені українською мовою та підписані обома сторонами.
04.07.2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом, в якому зазначала, що вона, як споживач, неодноразово звертала увагу працівників закладу на те, що не володіє в достатній мірі російською мовою, тому переконливо просила спілкуватися, надавати інформацію про послуги та надавати самі послуги зі спортивних тренувань державною мовою. Також, неодноразово наголошувала на тому, щоб працівники перестали щоразу змінювати її ім'я, оскільки вона називається ОСОБА_2, а не ОСОБА_1, проте відповідач (працівники закладу) всіляко ігнорували її прохання, звертання та наголошення на тому, що зрозумілою для неї є українська (державна) мова і щоразу, на її думку, навмисне зверталися іноземною (російською), чим завдавали їй дискомфорту, фрустрації, нерозуміння того, що буде відбуватися (або відбувається) під час спортивних занять.
Вона неодноразово зверталася до працівників закладу із зауваженнями з даного приводу, вимагаючи здійснювати її обслуговування в закладі українською мовою, яку вона розуміє, проте усі її звернення, в тому числі два письмових у Книзі скарг та пропозицій залишені без задоволення (на одне надано відповідь лише у Книзі скарг не зрозумілою для позивача мовою. Іншої форми відповіді дзвінка, повідомлення тощо позивач не отримувала). При цьому, усні відповіді на її звернення висловлювались у грубій формі, супроводжувались зневажливим ставленням до державної мови, що неодноразово принижувало її почуття як громадянина, призвело до моральних страждань, тривоги і невпевненості в гарантіях держави забезпечення її законних прав.
Також зазначала, що усі оголошення, попередження ( в тому числі, що впливають на безпеку) в закладі виконані іноземною мовою.
На підтвердження вимог позивач надала світлокопії зображення книги відгуків та пропозицій ТОВ «СПОРТ-ФОКС», в якій містяться її записи : Заява №18 від «16» січня 2016 року, про те, що менеджер ОСОБА_3 принципово розмовляла з нею російською мовою; Заява № 30 від 08.05.2016 року про те, що більшість працівників спілкуються російською мовою і не переходять на українську, квитанція та тренування написані також російською мовою, оголошення про події в клубі часто написані російською, а також два зображення оголошень , викладені російською мовою.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що на час подачі позову та розгляду справи, між сторонами не існувало цивільно-правових відносин оскільки закінчився строк дії договору про надання спортивно-оздоровчих послуг № БРГ 3351 від 15.06.2015 року , який був укладений на 12 місяців, в зв»язку з чим задоволення вимог про подальше надання послуг у тій якості на якій наполягає позивач, є неможливим . При цьому судом відмовлено також і у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди з підстав того, що остання не пов»язана зі шкодою завданою недоліком продукції.
Проте з таким висновком суду колегія суддів не може погодитись, оскільки до нього суд прийшов без належного встановлення обставин у даній справі, не звернувши увагу на те, що відповідно до умов Договору зобов»язання Виконавця щодо надання Послуг Замовникові виникають з моменту активації Клубної картки, та діє до останнього дня строку дії Клубної картки і Строк дії цього договору дорівнює строку дії клубної картки та на пояснення відповідача, який у своїх з запереченнях вказував на те, що строк дії договору між сторонами закінчився 20.07.2016 року .
Крім того припинення цивільно-правових відносин під час розгляду справи не може бути підставою для відмови у захисті права , оскільки неможливість поновлення порушеного права на встановлення наявності та/або відсутності факту такого порушення , не впливає .
Разом з цим колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають , виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У сфері порушення прав споживачів законодавство України передбачає:
- цивільно-правову відповідальність (ст. 711 ЦК України, ст. ст. 14, 17 Закону України "Про захист прав споживачів";
- адміністративно-правову відповідальність (ст. ст. 155 - 155-2, 156, 156-1, 157, 159, 160, 160-2, 167-172-1 та інші норми Кодексу України про адміністративні правопорушення);
- фінансово-економічну відповідальність (ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів");
- кримінальну відповідальність (ст. ст. 225-227 КК України) та інші примусові заходи, спрямовані на захист прав споживачів-покупців).
Основним способом захисту порушеного права громадянина-споживача є відшкодування шкоди, яку було заподіяно товарами (роботами, послугами) неналежної якості.
Цивільно-правова відповідальність полягає у застосуванні до порушника таких примусових санкцій, як:
- стягнення завданих потерпілому збитків;
- стягнення з порушника штрафних санкцій;
- присудження обов'язку виконати зобов'язання в натурі;
- вилучення майна у боржника на користь кредитора для покриття заборгованості;
-застосування до порушника інших засобів, спрямованих на відновлення попереднього майнового стану потерпілого.
Для покладення відповідальності необхідно встановити правову підставу, яку утворює сукупність певних умов. Так, для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування збитків, необхідно встановити:
- наявність майнових збитків;
- протиправну поведінку (бездіяльність) боржника;
-наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і заподіяними збитками;
- вину боржника.
У своїй сукупності перераховані умови формують склад цивільного правопорушення, який є правовою підставою для застосування цивільно-правової відповідальності.
Однак для застосування санкцій, не пов'язаних із завданням майнових збитків, не вимагається встановлення усіх перерахованих умов. В окремих випадках може виявитися достатнім встановлення неправомірної поведінки і вини боржника.
Згідно з Законом України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; належна якість товару, роботи або послуги - властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем; недолік - будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред'являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).
Частиною 1 ст. 15 вказаного Закону визначено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація споживачеві повинна надаватися згідно із законодавством про мови.
До фактів, які підлягають доказуванню у справах про захист прав споживачів, насамперед, слід віднести: чи мало місце придбання продукції (замовлення послуги); чи надавалась інформація про товар (послугу) і яка саме; відомості про властивості товару та відповідність їх потребам споживача та вимогам встановлених нормативів; чи мало місце використання товару; чи мало місце заподіяння шкоди, що завдана життю, здоров'ю або майну споживача.
З матеріалів справи вбачається, що 15.06.2015 року сторони у справі уклали Договір про надання спортивно-оздоровчих послуг № БРГ 3351 , обсяг і види яких наведено у Клубних Правилах , які є Додатком № 1 до вказаного Договору.
Інформація у вказаних документах викладена українською мовою.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування ( ч. 1 ст. 58 ЦПК України) .
Частиною 1 ст. 3 Закону України« Про засади державної мовної політики» визначено, що кожен має право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання.
Стверджуючи у своїй позовній заяві про те, що неодноразово переконливо просила працівників закладу спілкуватися, надавати інформацію про послуги та надавати самі послуги зі спортивних тренувань державною мовою, позивач будь-яких доказів вказаному не надала.
Зазначаючи про те, що її права як споживача , порушені спілкуванням працівників з нею російською мовою, позивач вказану обставину з невідповідністю замовлених нею послуг умовам договору та/або їх неналежною якістю , що унеможливило їх споживання, та/або неможливістю, в зв»язку з цим отримати доступну, достовірну та своєчаснуінформацію про послуги, що надає відповідач, не пов»язує, оскільки таких посилань її записи у Книзі відгуків та пропозицій не містять.
Так, у наданих позивачем заявах № 18 від 06.01.2016 року та № 30 від 08.05.2016 року, залишених нею у Книзі відгуків та пропозицій, позивач зазначала про спілкування працівників відповідача російською мовою, проте вказані записи не є беззаперечними доказами порушення відповідачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при обслуговуванні ОСОБА_2 , оскільки не містять фактичних даних за яких відбувались зазначені нею обставини та не вказують на те, що інформація про послуги та/або їх надання надавались останній на іноземній мові, в зв»язку з чим вона була позбавлена можливості споживати замовлені нею послуги.
Таким чином, вказані записи не можуть бути достовірними доказами на підтвердження вимог ОСОБА_2, оскільки частина 4 статті 60 ЦПК України забороняє здійснювати доказування через припущення, тобто твердження, які самі по собі потребують доведення.
Зазначені записи ОСОБА_2 вказують лише на те, що працівники закладу спілкувались російською мовою , проте з них неможливо достовірно встановити при яких обставинах та конкретно до яких споживчих потреб саме до позивача працівниками відповідача допущено зазначене нею порушення . Тобто з вказаних записів неможна встановити , який характер спілкування відбувався між позивачем та працівниками закладу - надання послуг чи приватні розмови співробітників відповідача між собою та/або з іншими клієнтами в процесі споживання останніми послуг, які не стосувались надання послуг саме ОСОБА_2 .
При цьому до органів державної влади, які наділені повноваженнями перевірки суб»єктів господарювання щодо дотримання останніми вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів, зокрема і виявлення фактів неправомірного обмеження використання державної мови та у разі їх підтвердження притягнення до відповідальності зі складанням відповідного акту , ОСОБА_2 не зверталась.
Крім того з наданих позивачем світлокопій фотокарток оголошень на російській мові неможна встановити де і коли вони були зроблені , тобто їх приналежність саме відповідачу.
При цьому вказані докази не можуть буди допустимими на підтвердження позовних вимог ОСОБА_2, оскільки відповідач як суб'єкт господарювання надає послуги широкому колу споживачів, в зв»язку з чим на підставі ч. 2 ст. 18 Закону України « Про засади державної мовної політики» у своїй діяльності має право вільно використовувати державну мову, регіональні мови або мови меншин, інші мови.
Будь-яких інших доказів того, що відповідач у своїй діяльності використовує вивіски, оголошення в тому числі попередження щодо безпеки, розташовані в закладі лише іноземною мовою, позивачем не надано та достовірність наданих відповідачем доказів на заперечення даної вимоги позивача ( фотозображення вивісок, оголошень, попереджень на державній мові) не спростовано, в зв»язку з чим вимога про приведення у відповідність до мовного законодавства усі вивіски, оголошення в тому числі попередження щодо безпеки, розташовані в закладі, задоволенню також не підлягає.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 212 ЦПК України, жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи надані позивачем докази на підтвердження заявлених позовних вимог у їх сукупності, колегія суддів не може визнати їх достатніми та такими, що беззаперечно підтверджують неправомірну поведінку відповідача та його вину при обслуговуванні позивача як споживача за вказаних нею підстав.
Вимога ОСОБА_2 про зобов»язання відповідача здійснювати її обслуговування українською мовою також задоволенню не підлягає, оскільки даний обов»язок покладений законодавцем на відповідача як суб»єкта господарювання Законом України « Про засади державної мовної політики». , за порушення вимог якого передбачена відповідальність шляхом застосування відповідних санкцій органами державної влади, які наділені повноваженнями перевірки суб»єктів господарювання щодо дотримання останніми вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
При розгляді вимоги про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови Пленуму від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" із подальшими змінами, надав роз'яснення, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачене нормами Конституції або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону «Про захист прав споживачів»,споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
У ст. 1 "Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції" поняття шкоди визначено як завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.
Відповідно до ст. 711 ЦК України, шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у зв'язку з придбанням товару, що має недоліки, відшкодовується відповідно до положень гл. 82 цього Кодексу.
Підстави відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), передбачені § 3 гл. 82 ЦК.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що у спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_2 .
На підставі викладеного рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 з інших підстав .
Керуючись ст.ст. 304,307,309,313,314,316,319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргуОСОБА_2задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 вересня 2016 року скасувати та ухвалити нове наступного змісту.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Фокс» про захист прав споживача .
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - Судді -