Справа № 759/11501/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Макаренко В.В.
№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.
22-ц/796/1536/2017
08 лютого 2017 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Соколової В.В.
- Борисової О.В.
при секретарі - Куркіній І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 березня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація про виселення без надання іншого житлового приміщення, -
Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація про виселення без надання іншого житлового приміщення задоволено.
Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з однокімнатної квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року відмовлено в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 березня 2016 року.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та при неповному з'ясуванні фактичних обставин справи. Вважає неправомірним об'єднання судом першої інстанції в одне провадження цієї справи та цивільної справи за її позовом про визнання недійсним виданого позивачам ордеру на спірну квартиру, так як вона заявляла клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду поданого нею позову, а не про їх об'єднання. Зазначила, що суд не розглянув і не вирішив подане нею клопотання про витребування документів стосовно працевлаштування ОСОБА_4, чим обмежив її в можливості реалізації своїх процесуальних прав. Поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що, за правилом ст. 58 ЖК України, ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення, а тому незаконною є видача позивачам в грудні 2014 року ордеру на квартиру, в яку вона та її родина вселилися в травні 2014 року. Вказала, що нею було подано позову заяву про встановлення сервітуту на спірне житлове приміщення, в разі задоволення якої відпадуть правові підстави для виселення, а тому є безумовні підстави для зупинення провадження у справі у відповідності до ст. 201 ЦПК України, що суд першої інстанції не врахував. Зазначила, що вона та інші відповідачі у справі мають статус внутрішньо переміщених із зони антитерористичної операції осіб, при цьому, її діти є інвалідами з дитинства, що не було прийнято до уваги судом при ухваленні рішення про їх виселення з займаного житлового приміщення.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 повністю підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Позивач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_9 проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Позивач ОСОБА_5, відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, представник третьої особи Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання повторно не з'явилися, про день та час слухання справи судом повідомлялися у встановленому законом порядку, а тому, колегія суддів вважає можливим розглядати справу у їх відсутність.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що розпорядженням Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації № 332 від 06.06.2014 року «Про включення жилого приміщення до числа службових» квартиру за адресою АДРЕСА_1, було включено до числа службових жилих приміщень Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Святошинського району міста Києва.
Наказом Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Святошинського району міста Києва № 175 від 27.10.2014 року службове жиле приміщення - однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1, було надано ОСОБА_4, на сім'ю у складі двох осіб - її та сина ОСОБА_5, на період роботи останньої озеленювачем в Комунальному підприємстві по утриманню зелених насаджень Святошинського району міста Києва.
Розпорядженням Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації № 723 від 28.11.2014 року «Про затвердження наказу щодо надання службового жилого приміщення та видачу ордера» було затверджено наказ Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Святошинського району міста Києва № 175 від 27.10.2014 року про надання однокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на період роботи ОСОБА_4 озеленювачем.
31.12.2014 року ОСОБА_4 видано ордер № НОМЕР_1 на зайняття службового приміщення, однокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1, на сім'ю з двох осіб: ОСОБА_4 та її сина ОСОБА_5.
Як вбачається з довідки № 1842 від 25.09.2015 року, виданої Комунальним підприємством «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва» Єдиний районний розрахунковий центр № 813, до видачі ордеру № НОМЕР_1 від 31.12.2014 року, в період з 27.03.1989 року по 10.02.2013 року у спірній квартирі проживав та був зареєстрований громадянин ОСОБА_10, який знятий з реєстрації 28.11.2013 року у зв'язку зі смертю.
Згідно довідки за формою № 3 від 25.09.2015 року, виданої Комунальним підприємством «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва» Єдиний районний розрахунковий центр № 813, з 15 січня 2015 року в квартирі за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані дві особи: позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5.
Відомостей щодо того, що в квартиру за адресою АДРЕСА_1, в установленому законом порядку вселялися, постійно там проживали чи були зареєстровані будь-які інші особи, матеріали справи не містять.
Відповідно до акту від 21.07.2015 року, підписаного комісією у складі майстрів дільниці та затвердженого начальником ЖЕД № 8, при обстеженні було встановлено, що в квартиру за адресою АДРЕСА_1, не маючи на те законних підстав, самовільно вселилися і проживають відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8. На припис звільнити квартиру вказані мешканці не реагують.
Згідно розписки від 12 січня 2015 року, наданої ОСОБА_3 ОСОБА_11 ОСОБА_12 в присутності сусідів, остання зобов'язувалась в строк до 29 березня 2015 року виселитись з квартири за адресою АДРЕСА_1.
Разом з тим, станом на дату розгляду справи відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з спірного житла не виселилися та продовжують там проживати.
Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення без надання іншого житлового приміщення, позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посилалися на те, що на підставі ордеру вони набули права користування спірним житлом, проте фактично вселитися до квартири не можуть, оскільки відповідачі самоправно її зайняли та звільняти відмовляються, а тому є всі підстави для виселення останніх без надання іншого житлового приміщення.
Задовольняючи позовні вимоги та, виселяючи ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з однокімнатної квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення, суд першої інстанції посилався на те, що відповідачі права користування спірним житлом не мають, вселилися в квартиру самовільно, без будь-яких дозвільних документів, в той час як у позивачів наявний ордер на право користування квартирою, а тому, виходячи зі змісту ст. 116 Житлового кодексу, позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції в повній мірі відповідає фактичним обставинам справи, дослідженим судом доказам та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують, з наступних підстав.
Як встановлено статтею 58 Житлового кодексу, єдиною підставою для вселення в жиле приміщення є ордер, виданий у встановленому порядку.
Відповідно до пункту 2 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 8 жовтня 1992 року, користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків здійснюється згідно з свідоцтвом на право власності, договором найму (оренди) або іншим документом, що підтверджує право власності чи користування.
За змістом ст.109 Житлового кодексу, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Згідно ст. 116 Житлового кодексу, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Таким чином, виходячи с системного аналізу вищенаведених норм законодавства, виселеними з житлового приміщення можуть бути особи, що зайняли дане житло самоправно, тобто, вселилися та проживають в ньому без будь-яких правових підстав, за відсутності права власності на це житло чи права користування ним.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що в спірній квартирі за адресою АДРЕСА_1, до моменту включення цього житла до числа службових жилих приміщень Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Святошинського району міста Києва, проживав та був зареєстрований громадянин ОСОБА_10.
Після включення цієї квартири до службових жилих приміщень останню у визначеному законодавством порядку було надано в користування позивачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5, на підтвердження чого в матеріалах справи наявний ордер № НОМЕР_1 на право зайняття службового жилого приміщення від 21 грудня 2014 року.
З матеріалів справи також вбачається та не заперечується сторонами, що фактично квартиру за адресою АДРЕСА_1 зайняли та постійно там проживають відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8.
Разом з тим, будь-яких документів, які б свідчили про те, що вказаним особам надавався дозвіл на вселення до спірного житла чи вони мають право користування цим житлом, матеріали справи не містять.
За таких обставин, оскільки факт самоправного зайняття відповідачами службового житлового приміщення - квартири за адресою АДРЕСА_1, достовірно встановлений, так як останні не мають жодних правових підстав для вселення та проживання в цьому житлі, в той час як у позивачів наявний виданий у встановленому законодавством порядку ордер на користування квартирою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог і виселення ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з однокімнатної квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення, в порядку ст. 116 Житлового кодексу.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в ході розгляду справи допустив порушення норм процесуального права, так як об'єднав в одне провадження дану справу і справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання недійсним виданого позивачам ордеру на спірну квартиру, незважаючи на те, що відповідач подавала до суду клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи за її позовом, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують з наступних підстав.
Так, за змістом ст. 201 ЦПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.
Одночасно, ст. 126 ЦПК України визначає, що суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12 червня 2009 року, позовні вимоги можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову.
Як вбачається зі справи, позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення з самоправно зайнятого службового жилого приміщення та позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання недійсним ордеру на право зайняття службового жилого приміщення є взаємопов'язаними між собою, оскільки від вирішення однієї з них залежить вирішення іншої.
З огляду на вказане, а також враховуючи встановлену ст. 157 ЦПК України вимогу щодо розгляду цивільних справ протягом розумного строку, об'єднуючи дані позовні заяви в одне провадження, з метою забезпечення своєчасного, об'єктивного і повного розгляду справи, суд першої інстанції діяв з урахуванням обставин справи та у відповідності до вимог і положень процесуального законодавства, а тому доводи скарги в даній частині є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було вирішено по суті подане ОСОБА_3 клопотання про витребування доказів, а саме: витребування копії трудової книжки відповідача ОСОБА_4 і наказу про її призначення на посаду озеленювача Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Святошинського району міста Києва, спростовуються матеріалами справи, так як з журналу судового засідання від 22 грудня 2015 року, що міститься на аркуші 147 1-го тому, вбачається, що дане клопотання було судом розглянуте та задоволене частково, в частині зобов'язання позивача надати копію трудової книжки.
Вказану протокольну ухвалу суду ОСОБА_4 було виконано та надано суду копію трудової книжки (аркуш 196 1-го тому ), а тому доводи апелянта про те, що її позбавили можливості реалізувати свої процесуальні права по збору доказів в обґрунтування своїх заперечень щодо позову є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги про те, що ордер № НОМЕР_1 від 21 грудня 2014 року на право зайняття службового жилого приміщення був виданий позивачу ОСОБА_4 незаконно, так як на момент його видачі житло не було вільним, а тому у позивача відсутні правові підстави вимагати виселення відповідачів, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.
Так, як встановлено ст. 122 Житлового кодексу, єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення є спеціальний ордер, виданий на підставі рішення про надання службового жилого приміщення.
Стаття 59 Житлового кодексу визначає, що ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов,
порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.
Розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, відповідач ОСОБА_3 не надала суду доказів того, що ордер № НОМЕР_1 від 21 грудня 2014 року визнано недійсним, що призвело до втрати позивачами права на користування спірною квартирою.
Колегія суддів також звертає увагу, що позовна заява ОСОБА_3 про визнання недійсним ордеру № НОМЕР_1 від 21 грудня 2014 року на право зайняття службового жилого приміщення по суті вирішена на була залишена без розгляду саме у зв'язку з систематичною неявкою позивача по даному позову ОСОБА_3 в судові засідання, на підставі ст. 207 ЦПК України.
Стосовно доводів відповідача про те, що спірний ордер було видано на житло, яке не було вільним, так як ОСОБА_3 та її родина вселилися до квартири до його видачі в травні 2014 року, колегія суддів не приймає до уваги, так як вільним вважається приміщення, щодо якого у інших осіб відсутні права користування цим приміщенням.
Одночасно, як було встановлено в ході судового розгляду, будь-які документи, які надають право на вселення і користування квартирою АДРЕСА_1, у відповідачів відсутні, з огляду на що, їх самоправне зайняття цього жилого приміщення в травні 2014 року не свідчить про те, що з цього періоду дане житло втратило статус вільного приміщення.
Крім того, згідно пунктів 3, 4 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР № 37 від 04 лютого 1988 року, жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення.
З наданих суду та досліджених в судовому засіданні доказів достовірно встановлено, що квартиру АДРЕСА_1 у передбаченому законодавством порядку було включено до числа службових жилих приміщень як таку, що є вільною.
Розпорядження Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації № 332 від 06.06.2014 року про включення житла до числа службових наразі не скасовано і є чинним.
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що ордер № НОМЕР_1 від 21 грудня 2014 року було видано позивачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на приміщення, яке не було вільним.
Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити.
Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 березня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: