АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
06 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді Слюсар Т.А.
суддів: Волошиної В.М., Кирилюк Г.М.
при секретарі: Крічфалуши С.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві про встановлення факту проживання однією сім'єю, розподіл спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності, визнання спадкоємцем.
Колегія суддів, -
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, розподіл спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності, визнання спадкоємцем.
Зазначала, що з 1987 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 проживала однією сім'єю в усталених відносинах, що притаманні подружжю, з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Останні роки життя ОСОБА_3, у зв'язку зі станом здоров'я, потребував постійної сторонньої допомоги та не міг самостійно забезпечувати умови свого життя, тому позивачка, як його дружина, забезпечувала за ним постійний сторонній догляд.
ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловік ОСОБА_3 помер та після його смерті відкрилась спадщина.
Між тим, спадкоємець 1 черги за законом ОСОБА_2, який є сином померлого, не визнає її право на 1/2 частину спільно нажитого сумісного майна позивачки та спадкодавця, у зв'язку з чим вона звернулась в суд та просила:
- встановити факт спільного проживання однією сім'єю в усталених відносинах, що притаманні подружжю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в період часу з 1987 року по ІНФОРМАЦІЯ_2;
- визнати об'єктами спільної сумісної власності ОСОБА_1, та ОСОБА_3: 1. домоволодіння, розташоване на земельній ділянці АДРЕСА_1;
2. автомобіль «ЗАЗ ТГ69УО», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1;
3. Банківський вклад «Страхово-пенсійний» в грошовій сумі розміром у 30538 грн. 98 коп. на відкритому на ОСОБА_3 рахунку НОМЕР_2 у філії Печерського відділення № 3715 АТ «Ощадбанк».
- визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного майна, як спільного із ОСОБА_3 сумісного майна.
- визнати вказане майно спадковим майном, яке залишилось після смерті ОСОБА_3;
- визнати її спадкоємцем 4-ї черги за законом після смерті ОСОБА_3;
- змінити черговість спадкування за законом та визнати її спадкоємцем 1-ї черги за законом після смерті ОСОБА_3;
- в порядку розподілу між спадкоємцями 1-ї черги за законом спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_3, визнати за нею право власності на 1/2 частину спадкового майна, а саме на 1/4 частину домоволодіння, що розташоване на земельній ділянці АДРЕСА_1; 1/4 частину автомобіля моделі седан-В «ЗАЗ ТЕ69УО», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1; 1/4 частину банківського вкладу «Страхово-пенсійний» в грошовій сумі розміром у 30538 грн. 98 коп. на відкритому на ОСОБА_3 рахунку НОМЕР_2 у філії Печерського відділення № 3715 АТ «Ощадбанк»; 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 та на 1/2 частину земельної ділянки АДРЕСА_1.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю в усталених відносинах, що притаманні подружжю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в період часу з 1987 року по ІНФОРМАЦІЯ_2. Визнано ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом спадкодавця ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивачки, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, неправильну та неповну оцінку доказів по справі в зазначеній частині, просить скасувати рішення районного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог і постановити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Колегія суддів, вислухавши представників ОСОБА_1, які підтримали апеляційну скаргу, ОСОБА_2 та його представника, які просили апеляційну скаргу відхилити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, враховуючи таке.
Як убачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, інвалід ВВВ 1 групи (а.с.11,15 т.1).
Встановлено, що із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 до Другої Київської державної нотаріальної контори звернулися син покійного ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.12, 33, 122,208 т.1).
Відповідно до справи, після смерті ОСОБА_3 залишилось наступне спадкове майно:
- автомобіль «ЗАЗ ЇТ69УО», 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3);
- садовий будинок АДРЕСА_1, право власності на який виникло на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_4, видане 29.04.2013 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві;
- грошові кошти у розмірі 30539 грн. 98 коп., що знаходяться на депозитному рахунку НОМЕР_2 у філії Печерського відділення № 3715 АТ «Ощадбанк», що підтверджується копією ощадної книжки від 17 грудня 2011 року;
- земельна ділянка АДРЕСА_1, про що свідчить копія державного акту серія НОМЕР_5;
- квартира АДРЕСА_2, про що свідчить копія реєстраційного посвідчення № 514/3013 від 07 квітня 1992 року.
З висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 1 від 29 січня 2016 року вбачається, що у ОСОБА_3 17 липня 2006 року та ІНФОРМАЦІЯ_2 мали місце гострі інфаркти міокарда, з приводу яких він знаходився на стаціонарному лікуванні в період з 17 липня 2006 по 04 серпня 2006 року та з ІНФОРМАЦІЯ_2 до моменту настання його смерті, враховуючи тяжкість даного захворювання та його небезпеку для життя хворого, в цей період часу ОСОБА_3 потребував стороннього догляду, допомоги та піклування тому вказаний його стан лише в цей період можна вважати як безпорадний (а.с.95-110 т.2).
Матеріалами справи доведено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю по день смерті останнього, між тим до справи не долучено належних та безспірних доказів того, що позивачка внесла майновий чи трудовий вклад у придбання спірного майна.
Так, згідно довідки, виданої СТ «Світанок» від 27 серпня 2013 року, що знаходиться в урочищі Осокорки Дарницького району м. Києва ОСОБА_1 приймала участь у освоєнні та експлуатації земельної ділянки АДРЕСА_1 ( а.с.17 т.1).
Разом з тим, відповідно до змісту вказаної довідки, земельну ділянку у садовому товаристві покійному ОСОБА_4 було виділено у 1968 році, а згідно даних технічного паспорта на садовий будинок АДРЕСА_1, складеного Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 03 серпня 2012 року садовий будинок, навіс, сарай, душову було побудовано у 1976 році, тобто задовго до початку їх спільного проживання (а.с.36-41 т.1).
За таких обставин, спільне користування земельною ділянкою, разом з покійним, не надає позивачці підстав до набуття права власності на цю ділянку.
Згідно довідки ЖБК «Молодіжний» Московського району м. Києва № 222/91 від 20 грудня 1991 року ОСОБА_3 був членом кооперативу з 09 жовтня 1979 року, однокімнатна квартира АДРЕСА_2, вартістю 41270 крб. 78 коп., є кооперативною, пай за яку повністю виплачено в 1987 року (а.с.53 т.1).
Відсутні у справі й докази щодо визнання спільним майном покійного та ОСОБА_1 й автомобіль та банківський вклад.
Поясненнями допитаних судом першої інстанції свідків було підтверджено факт спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 а також встановлено, що покійний протягом останніх років життя керував транспортним засобом, самостійно їздив на дачу, як на автомобілі так і на громадському транспорті, по декілька днів сам знаходився на дачі без будь-яких сторонніх осіб, самостійно забезпечував свою життєдіяльність та займався господарством.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав неналежним доказом по справі висновок спеціаліста державної установи «Головне бюро судово - медичної експертизи МОЗ України» № 128/16, згідно якого з 2006 року стан здоров'я ОСОБА_3 зумовлений його віком та наявними тяжкими хворобами відповідав критеріям безпорадного стану (а.с.53-84 т.2), остільки, як свідчить його мотивувальна частина, вказаний висновок було складено на підставі довідок, відповідей на запит, без дослідження відповідної медичної документації щодо стану здоров'я покійного.
Разом з тим, покладений в основу рішення висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 1 від 29 січня 2016 року про те, що лише в період з 17 липня по 04 серпня 2006 року та з ІНФОРМАЦІЯ_2 і до моменту настання смерті, ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані й потребував стороннього догляду, зроблено на підставі даних шести медичних карт щодо стану здоров'я покійного (а.с.95-110 т.2). Окрім цього, зазначений висновок узгоджується з сукупністю зібраних у справі доказів.
Матеріалами справи не доведено, що ОСОБА_3 протягом тривалого часу не потребував опіки, матеріального забезпечення та іншої допомоги і не перебував у безпорадному стані.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про визнання ОСОБА_1 спадкоємцем 4 черги за законом спадкодавця ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, та про відсутність правових підстав до визнання набутого покійним майна спільною сумісною власністю з ОСОБА_1 як подружжя й його розподіл, та визнання за позивачкою права власності на його частку, визнання вказаного майна спадковим майном й правомірно підстав до зміни черговості в праві на спадкування не вбачив.
Доводи апеляційної скарги про те, що у зв'язку з визнанням відповідачем факту проживання однією сім'єю позивачки з ОСОБА_3, було визнано й факт ведення спільного господарства, побуту та наявності спільного бюджету між ними, колегія суддів визнає безпідставними, остільки сам факт перебування у шлюбних відносинах без встановлення факту ведення спільного господарства, побуту, бюджету не може бути підставою для визнання права власності на половину належного спадкодавцю майна.
Не дають підстав для визнання доказами по справі на підтвердження ведення спільного господарства й долучені ОСОБА_1 до пояснень в суді апеляційної інстанції довідки про її доходи за період з січня 2003 року по грудень 2008 року, остільки вони не були предметом дослідження суду першої інстанції, до того ж їх зміст свідчить про те, що такі доходи носили мінімальний розмір й підстав для переоцінки доказів не дають (а.с. 93-103 т.3 ).
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 10 ЦПК України встановлено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, колегія суддів враховує й визнання відповідачем по справі факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3, між тим, в справі відсутні докази визнання ним й факту ведення спільного господарства, побуту та наявності спільного бюджету.
Інші докази, на які позивачка посилається як на доказ ведення спільного господарства, побуту та наявності спільного бюджету її з ОСОБА_3, колегія суддів оцінює критично та визнає їх лише належними доказами їх спільного проживання, а не ведення спільного господарства, побуту та наявності спільного бюджету.
Твердження апеляційної скарги про невмотивованість рішення районного суду в частині наданих експертами висновків, колегія суддів визнає безпідставними.
Висновки експертів по даній справі судом оцінено у сукупності з іншими доказами, остільки вони містили відомості про обставини, які мають значення для справи, й районним судом в рішенні надано їм належну оцінку.
Разом з тим, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 303 ЦПК України, відповідно до яких апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції на підставі положень СК України встановлено факт спільного проживання однією сім'єю в усталених відносинах, що притаманні подружжю між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, в період часу з 1987 року по ІНФОРМАЦІЯ_2.
Між тим, Сімейний кодекс України набрав чинності з 01 січня 2004 року.
А в силу ч. 1 ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності, не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.
Разом з тим, заявлені позовні вимоги (період з 1987 року - 01січня 2004 р.р.) підпадають під застосування Кодексу про шлюб та сім'ю (в редакції 1969 року), нормами якого чітко визначена реєстрація шлюбу у державних органах реєстрації громадянського стану, при цьому, зазначений Кодекс не передбачав право встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а тому вимоги заяви ОСОБА_1 в цій частині не підлягають задоволенню.
Зазначені обставини районним судом були залишені поза увагою.
Враховуючи наведене та матеріали справи, у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в усталених відносинах, що притаманні подружжю між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, в частині періоду часу : з 1987 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 на з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2.
В решті рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2016 року змінити в частині вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в усталених відносинах, що притаманні подружжю, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, в частині періоду часу: з 1987 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 на : з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа № 752/8825/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/14463/2016; 22-ц/796/1822/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Шкірай М.І.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.