провадження № 22-ц/796/1661/2017 Головуючий у 1-й інстанції: Савицький О.А.
справа №761/20472/15-ц Доповідач: Поліщук Н.В.
02 лютого 2017 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:
Головуючого-судді Поліщук Н.В.
суддів Білич І.М., Болотова Є.В.
за участю секретаря Горбачової І.В.
представника позивача ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, поданою представником за довіреністю ОСОБА_3, на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 24 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання договору недійсним,-
В липні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання недійсним Кредитного договору №R53112431407В, укладеного 06 червня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 з моменту його укладення.
Вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до умов цього договору їй надані кредитні кошти у сумі 50000 грн. на строк по 06 червня 2016 року, за користування якими вона зобов»язалась сплатити проценти у розмірі 19% річних або у іншому розмірі, передбаченому цим договором.
ОСОБА_2 вважає, що договір є недійсним з моменту його укладення, оскільки в порушення п.8 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір не містить порядку зміни і припинення його дії; в порушення ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту не містить детального розпису загальної вартості кредиту та річної відсоткової ставки, орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуги оформлення договору.
Зазначає, що п.4.7 договору, який передбачає право банку достроково вимагати виконання всього зобов»язання, є дискримінаційним, оскільки таке право банку значно ширше, ніж визначено ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Пункти 4.3 (право банку достроково вимагати повернення кредиту, розірвання договору в судовому порядку, розірвання договору в односторонньому порядку), 4.7 (право банку збільшувати розмір платежу на суму комісійної винагороди), 4.9 (право банку здійснювати договірне списання будь-яких грошових сум) є несправедливими.
Пункти 6.5, 6.6, 6.7 договору щодо права банку повідомляти інформацію про клієнта третім особам є дискримінаційними.
Пункт 4.10 договору, який передбачає право банку змінювати розмір процентної ставки в односторонньому порядку, також є дискримінаційним, оскільки відповідно до його умови розмір процентної ставки залежить від курсу долара США.
Зазначає, що договір не містить даних проте, чи є повноважною особа, яка від імені банку підписала договір, на укладення цього договору.
Посилаючись на викладені обставини вважає, що переважна більшість умов договору є несправедливими, права банку є значно ширшими, можуть реалізовуватися поза волею позичальника, який є неосвіченою людиною у сфері кредитування та довірився банку.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 24 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовує доводами позовної заяви; посилається на те, що судом не надана оцінка умовам договору з урахуванням положень Закону України «Про захист прав споживачів».
Також посилається на те, що суд не перевірив факту видачі кредиту і права позивача на його отримання.
В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав.
Представник відповідача в судове засідання не з»явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав письмові заперечення на апеляційну скаргу.
Відповідно до ст.305 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, що не з»явились.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст.303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що порушення законодавства, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердженні, при укладені договору дотримані необхідні вимоги та підстав для визнання його недійсним не убачається.
З такими висновками колегія суддів погоджується.
Судом установлено та з матеріалів справи убачається, що 06 червня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір №R53112431407В, відповідно до умов якого позичальнику надані кредитні кошти у сумі 50000 грн. на строк по 06 червня 2016 року, за користування якими вона зобов»язалась сплатити проценти у розмірі 19% річних або іншому розмірі, передбаченому цим договором.
Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч.1 ст.638 та ст.1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину становить собою сукупність умов, які направлені на досягнення відповідного та очікуваного для всіх сторін правочину правового ефекту у спосіб, який би не суперечив законодавству. Під змістом правочину, умови якого не суперечать законодавству, слід розуміти умови договору про його предмет і мету.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою Правління Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року, встановлюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту.
Ці Правила є практичною деталізованою інструкцією щодо реалізації у сфері банківської діяльності положень ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до останнього абзацу ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Статтями 15 та 23 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено відповідальність суб»єкта господарювання, яка не містить положень про такі наслідки як недійсність договору.
Доводи відповідача ОСОБА_2 про ненадання інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, відсутність детального розпису загальної вартості кредиту та річної відсоткової ставки, орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуги оформлення договору не є такими, з якими закон пов»язує недійсність правочину.
Натомість з матеріалів справи убачається, що позичальник у належний спосіб ознайомився із вказаною інформацією, що посвідчив особистим підписом.
Безпідставними є твердження, що договір не містить порядку зміни і припинення його дії, такі положення закріплено у п.7.2 та 7.4 договору.
Посилання на те, що п.4.7 договору передбачає право банку достроково вимагати виконання всього зобов»язання і є дискримінаційним, оскільки таке право банку значно ширше, ніж визначено ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» не знайшло свого підтвердження. Пункт 4.7 договору таких умов не містить, цей пункт регулює випадок збільшення розміру платежу. При цьому договір не містить в собі умов, які б регулювали дострокове виконання зобов»язання.
Так само не містить умов про право банку достроково вимагати повернення кредиту, розірвання договору в судовому порядку, розірвання договору в односторонньому порядку п.4.3 договору.
Доводи позовної заяви, що пункти 4.7 (право банку збільшувати розмір платежу на суму комісійної винагороди) та 4.9 (право банку здійснювати договірне списання будь-яких грошових сум) не містять обґрунтувань в чому полягає їх несправедливість, при цьому в цій частині доводи зводяться до аналізу правових положень щодо розірвання договору, що не кореспондується зі змістом цих умов.
Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Доводи про те, що пункти 6.5, 6.6, 6.7 договору регулюють право банку повідомляти інформацію про клієнта третім особам є дискримінаційними надумані. Відповідно до цих умов використання наявної у банку інформації про персональні дані позичальника обумовлено його письмовою згодою, що відповідає ст.2, ч.ч. 5, 6 ст.6, ч.1 ст.10, ч.1 ст.14, ч.1 ст.16 Закону України «Про захист персональних даних».
При цьому колегія суддів зазначає, що умови договору в цій частині не є такими, які могли б впливати на дійсність правочину в цілому.
Доводи про те, що пункт 4.10 договору передбачає право банку змінювати розмір процентної ставки в односторонньому порядку залежно від курсу долара США, безпідставні. Відповідно до цієї умови серед застережених випадків, які могли б бути підставою для перегляду розміру процентної ставки, відсутні будь-які посилання на залежність її розміру до курсу іноземних валют.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність порушень, які були б підставою для визнання договору недійсним.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не перевірив факту видачі кредиту і права позивача на його отримання безпідставні. Позовна заява не містить доводів, згідно із якими необхідно установлювати обставину видачі кредиту. Відтак, зазначене не було предметом судового розгляду у суді першої інстанції та не є предметом перегляду в апеляційному порядку (ст.303 ЦПК України).
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду, колегією суддів не установлено.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, поданою представником за довіреністю ОСОБА_3, відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 24 лютого 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - суддя Н.В. Поліщук
Судді І.М. Білич
Є.В. Болотов