Справа № 756/6585/15-ц С
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/1874/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Яценко Н.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Шкоріна О.І.
03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
25 січня 2017 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого-судді Шкоріної О.І.,
суддів: Антоненко Н.О., Стрижеуса А.М.,
при секретарі: Юрченко А.С.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_3
відповідача - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 27 жовтня 2016 року в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» до ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, -
У травні 2015 року позивач ПАТ «Укртрансгаз» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову вказує, що 29 квітня 2011 року між ДП «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є ПАТ «Укртрансгаз» та ОСОБА_4 було укладено договір позики № 110401678, згідно позикодавець передав позичальникові у власність грошові кошти в розмірі 480 000 грн. на придбання житла, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві грошові кошти до 31 грудня 2024 року шляхом сплати щомісячних грошових відрахувань в сумі 2963 грн. із заробітної плати або внесення грошових коштів в касу позикодавця.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що у разі розірвання трудового договору позичальник зобов'язаний достроково погасити залишок позики, у строк не пізніше дня розірвання трудового договору (контракту). Договором передбачені випадки, за наявності яких у звільненого працівника не виникає зобов'язання достроково погасити залишок позики, зокрема, працівник залишається працювати в системі підприємства нафтогазової промисловості або загальний трудовий стаж роботи в нафтогазовій галузі складає 5 і більше років.
Між позикодавцем та позичальником трудові відносини склалися з 07 квітня 2010 року (згідно наказу № 147-к від 02 квітня 2010 р. про прийняття на роботу ОСОБА_4 і тривали до звільнення з роботи - 20 листопада 2014 року (згідно наказу № 512-к від 19 листопада 2014 року про звільнення із займаної посади ОСОБА_4. Відповідно загальний трудовий стаж відповідача в Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України», її дочірніх компаніях, підприємствах чи товариствах, що знаходяться в її корпоративному управлінні, складає 4 роки і 7 місяців, тобто менше 5 років.
Після звільнення з посади ОСОБА_4 в Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» чи у дочірній компанії або ж підприємстві чи товаристві, що знаходиться в її корпоративному управлінні не працює.
Враховуючи вищевикладене, позичальник зобов'язаний згідно умов п.5.2 договору достроково погасити суму позики в день звільнення, тобто - 20 листопада 2014 року, чого відповідачем зроблено не було.
В ході розгляду справи представник позивача уточнила позовні вимоги, посилаючись на те, що відповідач періодично сплачував позику, просила суд стягнути з ОСОБА_4 на користь позивача несплачену суму позики в розмірі 281479 грн., та відповідно до ст.625 ЦК України інфляційні витрати в сумі 138491 грн. 11 коп., три проценти річних від простроченої суми - 13316 грн. 94 коп., судовий збір 3654 грн.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» несплачену суму позики в розмірі 281479 грн., інфляційні витрати в сумі 138491 грн. 11 коп., три проценти річних від простроченої суми - 13316 грн. 94 коп., судовий збір 3654 грн.
В задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення суду відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити та задовольнити заяву про розстрочку виконання рішення. В апеляційній скарзі послався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити, пояснивши, що він квитанціями від 20 січня 2017 року, 21 січня 2017 року та 23 січня 2017 року у добровільному порядку сплатив на рахунок позивача кошти в сумі 281479 грн. з призначенням платежу - погашення основної суми боргу.
Представник ПАТ «Укртрансгаз» - ОСОБА_3 проти доводів апеляційної скарги заперечувала і просила рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг та пред'явлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом установлено, що 29 квітня 2011 року між ДП «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є ПАТ «Укртрансгаз» та ОСОБА_4 було укладено договір позики № 110401678.
На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 13 червня 2012 року № 360-р та наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про реорганізацію Дочірньої компанії «Уктрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», внаслідок реорганізації ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» шляхом перетворення в Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» відповідно до п.1.2 статуту ПАТ «Укртрансгаз» є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України».
Згідно з п. 1.2 договору надана позика на придбання житла є безвідсотковою.
Відповідно до умов цього договору, позикодавець передав позичальникові у власність грошові кошти в розмірі 480 000 грн., а позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві грошові кошти, у строк та у порядку, передбаченому цим договором.
Строк надання позики згідно п.4.1 та 9.1 договору визначається з моменту отримання грошей позичальником і становить 162 місяці - до 31 грудня 2024 року.
Пунктом 5.1 договору узгоджено графік, згідно якого встановлено строки і розміри щомісячних грошових відрахувань із заробітної плати або внесення грошових коштів в касу позикодавця. Графіком передбачено щомісячне відрахування 2963 грн. включно до серпня 2024 року та один платіж у розмірі 2 957 грн. за вересень 2024 року.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що у разі розірвання трудового договору позичальник зобов'язаний достроково погасити залишок позики, у строк не пізніше дня розірвання трудового договору (контракту).
Договором передбачено випадки, за наявності яких у звільненого працівника не виникає зобов'язання достроково погасити залишок позики, а саме: працівник залишається працювати в системі підприємства нафтогазової промисловості або загальний трудовий стаж роботи в нафтогазовій галузі складає 5 і більше років.
Між позикодавцем та позичальником трудові відносини склалися з 07 квітня 2010 року (згідно наказу № 147-к від 02 квітня 2010 року про прийняття на роботу ОСОБА_4 і тривали до звільнення з роботи - 20 листопада 2014 року (згідно наказу № 512-к від 19 листопада 2014 року про звільнення із займаної посади ОСОБА_4 відповідно загальний трудовий стаж відповідача в Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України», її дочірніх компаніях, підприємствах чи товариствах, що знаходяться в її корпоративному управлінні, складає 4 роки і 7 місяців, тобто менше 5 років
Передача позивачем та отримання відповідачем коштів у сумі 480000 грн. по договору підтверджується видатковим касовим ордером від 29 квітня 2011 року.
Крім того, судом установлено, що ОСОБА_4 після розірвання трудового договору з позивачем в Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України», чи у дочірній компанії або ж підприємстві чи товаристві, що знаходяться в її корпоративному управлінні працевлаштований не був.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що днем повернення позики є день розірвання трудового договору - 20 листопада 2014 року. В порушення умов договору позики ОСОБА_4 свої зобов»язання перед позивачем не виконав, залишок позики одноразовим платежем не повернув, а відтак позивач має право вимагати стягнення неповернутих коштів. Враховуючи, що відповідач має перед позивачем невиконане грошове зобов»яхання, суд дійшов вірного висновку про те, що з відповідача на підставі ч.2 ст.625 ЦК України підлягає стягненню інфляційні втрати в сумі 138491 грн. 11 коп. за період з 1 грудня 2014 року по 31 березня 2016 року та три проценти річних в сумі 13316 грн.94 коп. за період з 21 листопада 2014 року по 30 березня 2016 року. Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх законними, обґрунтованими і такими, що відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, колегія суддів дійшла висновку, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Норми матеріального права - ст. 525,526, 530, 611, 612, 625,629, 1046, 1049 ЦК України відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції безпідставно не застосовані положення ч.ч.2,5 ст.613 ЦК України та не враховано, що відповідач не був повідомлений про порядок та умови повернення коштів, про діючий номер поточного рахунку позивача, що перешкоджало останньому своєчасно виконати його обов»язок, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.
Судом установлено, що ОСОБА_4 з 20 листопада 2014 року наказом № 512-к від 19 листопада 2014 року було звільнено з посади заступника начальника управління безпеки ПАТ «Укртрансгаз» у зв»язку з скороченням чисельності та штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.
За умовами договору позики, укладення якого не заперечується сторонами, у разі розірвання трудового договору позичальник зобов'язаний достроково погасити залишок позики, у строк не пізніше дня розірвання трудового договору (контракту) (п.5.2 договору).
Отже, днем повернення залишку позики є 20 листопада 2014 року.
Відповідач в порушення умов договору, свій обов»язок 20 листопада 2014 року не виконав, та продовжував сплачувати щомісячні платежі в сумі 2963 грн, перераховуючи кошти на розрахунковий рахунок позивача у банківських відділенням . Кошти банками приймалися і зараховувалися на рахунок ПАТ «Укртрансгаз» ( а.с.34-43).
Згідно з ч.2,4 ст.613 ЦК України якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов»язок, виконання зобов»язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник за грошовим зобов»язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.
Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_4 після розірвання трудового договору продовжував щомісячно вносити платежі через касу банків на рахунок позивача, відсутні підстави вважати, що відповідач ОСОБА_4 не міг виконати свій обов»язок по поверненню залишку коштів 20 листопада 2014 року.
За доведеності факту сплати відповідачем коштів після його звільнення, сам по собі факт звернення ОСОБА_4 17 листопада 2014 року до адміністрації товариства зі службовою запискою, в якій просив вказівки щодо надання необхідних реквізитів банківського рахунку ПАТ «Укртрансгаз» для здійснення щомісячних виплат, та не отримання відповіді від позивача, не дає підстав уважати, що боржник не міг виконати свій обов»язок.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що нарахована сума інфляції та три відсотків річних не відповідає засадам добросовісності та розумності, а судом не враховано матеріальний стан відповідача, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування рішення суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України в разі порушення грошового зобов»язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов»язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов»язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації ( плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом установлено, що ОСОБА_4 має перед позивачем невиконані грошові зобов»язання, а відтак позивач має право вимагати стягнення суми боргу з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних, зменшення суми, нарахованої на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, законом не передбачено.
Крім того, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для розстрочки виконання рішення суду.
Керуючись ст.ст. 218, 303, 308, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 27 жовтня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: