АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Справа № 761/39839/16-ц Головуючий у суді першої інстанції: Піхур О.В.
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2351/17 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
30 січня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Музичко С.Г., Слюсар Т.А.
при секретарі Крічфалуши С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року у цивільній справі за поданням державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Штохіна О.П., заінтересовані особи: ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство «Правекс Банк» про примусове проникнення до житла.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -
У листопаді 2016 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Штохіна О.П. звернувся до суду з поданням про примусове входження до квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4 з метою проведення її опису та арешту.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року задоволено подання державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Шатохіна О.П., заінтересовані особи: ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство «Правекс Банк» про примусове проникнення до житла. Дозволено примусове входження до житлової квартири АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_4 (м Київ, АДРЕСА_3, ідентифікаційний № НОМЕР_1), з метою проведення її опису та арешту.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду першої інстанції заінтересована особа ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та відмовити в задоволенні подання державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Штохіна О.П., заінтересовані особи: ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство «Правекс Банк» про примусове проникнення до житла.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не враховано той факт, що вимоги про необхідність йому з'явитися до державного виконавця не були вручені та в матеріалах справи відсутні будь-які докази надсилання подібних документів на його адресу.
У судовому засіданні представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 підтримала доводи апеляційної скарги. Представник Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві та представник ПАТ «Правекс Банк» в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи судом повідомлені у встановленому законом порядку. У відповідності до вимог статті 74, 305 ЦПК України неявка сторінабо інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи подання державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про примусове проникнення до житла, суд першої інстанції виходив із того, що боржник добровільно не виконує рішення суду та перешкоджає державному виконавцю в проведенні виконавчих дій, про що були складені відповідні акти.
Проте до такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 18 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення.
Питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, в якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця. Суд негайно розглядає подання, зазначене в ч. 1 цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця - ст. 376 ЦПК України.
З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 820, виданого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 05.09.2011 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2, що належить на праві власності боржнику ОСОБА_4 в рахунок погашення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс банк» у розмірі 7197398,46 грн. та стягнення з метою відшкодування кредитору внесеної за вчинення виконавчого напису плати в розмірі 8500,00 грн..
19 вересня 2011 року державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого напису № 820, копію даної постанови направлено боржнику та надано строк для добровільного виконання до 25 вересня 2011 року.
Згідно листа Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 20.02.2012 № 7001 (И-2012), де зазначено, що станом на 13.02.2012 квартира АДРЕСА_4 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 15-ю Київською держнотконторою 31.08.1998 № 7-2744. Про належність даного нерухомого майна свідчить також інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 72144087 від 03.11.2016.
Боржник ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8.
Із наданих до подання вибіркових матеріалів виконавчого провадження вбачається, що 18.04.2012 державним виконавцем здійснено вихід за адресою боржника та зафіксовано факт про неможливість входження до житла. 22.09.2016 державним виконавцем направлено на адресу боржника вимогу щодо надання пояснень з причин не виконання рішення суду і вимог виконавчого листа, який виданий на його підставі, а також інших виконавчих документів та явки до державного виконавця 28.09.2016 для сплати боргу. 06.10.2016 державним виконавцем здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_5 та квартира № 28. 10.10.2016 державним виконавцем направлено на адресу боржника вимогу щодо надання пояснень з причин не виконання рішення суду і вимог виконавчого листа, який виданий на його підставі, а також інших виконавчих документів та явки до державного виконавця 17 жовтня 2016 року для сплати боргу. Крім того, вимога містила припис про надання доступу до квартир АДРЕСА_9 з метою проведення їх опису та арешту. Актом від 17.10.2016 зафіксовано факт про те, що на вимоги державного виконавця двері квартири ніхто не відчинив.
Заперечуючи проти вимог подання державного виконавця, заінтересована особа ОСОБА_4 посилався на те, що державний виконавець не пропонував йому приймати участь у виконавчих діях щодо опису майна.
Перевіряючи доводи заявника та заінтересованих осіб, надаючи оцінку пред'явлених ними доказів в обґрунтування своїх доводів (заперечень), колегія суддів, виходить з наступного:
Недоторканність житла є однією з конституційних гарантій громадян. Як зазначено у ст. 30 Конституції України, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
Статтею 311 ЦК передбачено право на недоторканність житла.
У частинах 1, 2 ст. 311 ЦК зазначено, що житло фізичної особи є недоторканним. Проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення у ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду.
Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року.
Зазначені міжнародні акти згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, п. 1 ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла.
Відповідно до п. 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.
Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено в Конституції України і міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави у права людини з метою забезпечення загального блага.
Пунктом 13 статті 18 Закону «Про виконавче провадження» передбачено право державного виконавця на звернення до суду з поданням про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання.
Державному виконавцю слід довести, що житло належить боржнику або він має право користування ним, що боржник достовірно знає про наявність виконавчого провадження та повідомлявся про намір державного виконавця вчинити виконавчі дії з опису та арешту майна, але чинив цьому перешкоди, не надавав доступу до житла у відведений для нього час вчинення виконавчих дій.
Із поданого на розгляд подання державного виконавця про примусове проникнення до житла вбачається, що згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира АДРЕСА_4 належить на праві власності ОСОБА_4 Зареєстрованим місцем проживання боржник ОСОБА_4 є адреса: АДРЕСА_6.
За період з 19 вересня 2011 року (відкриття виконавчого провадження) по 03 листопада 2016 року (дата оформлення подання до суду) державним виконавцем оформлено одну вимогу щодо проведення виконавчих дій по опису майна боржника від 10 жовтня 2016 року. Даною вимогою визначений день проведення виконавчих дій щодо опису майна боржника: 17 жовтня 2016 року.
У відповідності до вимог пункту 9 Інструкції з організації примусового виконання рішень - вимога виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов'язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання державному виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення. Вимога підписується виконавцем та надсилається поштою чи іншими засобами зв'язку або вручається виконавцем особі, яка зобов'язана вчинити дії.
Доказів вручення вказаної вимоги боржнику ОСОБА_4 матеріали подання не містять.
Таким чином, боржник ОСОБА_4 про проведення 17 жовтня 2016 року о 18-00 год. виконавчих дій по опису майна в квартирі АДРЕСА_10 не був належним чином повідомлений.
Складений акт державним виконавцем про те, що при здійсненні виходу за адресою АДРЕСА_11 двері квартири ніхто не відкрив свідчать про зафіксований факт 06 жовтня 2016 року.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів направлення державним виконавцем вимоги чи обізнаність боржника про проведення виконавчих дій саме 06 жовтня 2016 року.
Встановлений в акті від 18 квітня 2012 року факт про те, що при здійсненні виходу за адресою боржника потрапити до квартири не виявилось можливим, не свідчить про перешкоджання у вчинені виконавчих дій боржником ОСОБА_4, оскільки на вказану дату боржник також не був повідомлений про проведення виконавчих дій, при цьому в акті відсутні дані за якою адресою проводились виконавчі дії.
Відповідно акти від 18 квітня 2012 року та від 06 жовтня 2016 року складені з порушенням порядку, встановленого Інструкцією з організації примусового виконання рішень та не є допустимим доказом в силу статті 59 ЦПК України.
Таким чином, подані вибіркові матеріали про примусове проникнення до житла, що належить боржнику, не свідчать про те, що боржник ОСОБА_4 належним чином повідомлявся про намір державного виконавця вчинити виконавчі дії з опису та арешту нерухомого майна, останній чинив цьому перешкоди та не надавав доступу до житла у відведений для нього час вчинення виконавчих дій.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та вирішив справу при недостатності необхідної інформації про стан виконавчого провадження, без постановлення ухвали про витребування в порядку розділу 12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, матеріалів виконавчого провадження, а обмежився вибірковими матеріалами, поданими державним виконавцем.
Таким чином, судом першої інстанції не досліджено усіх передбачених нормою процесуального права юридичних (доказових) фактів, наявність яких впливає на остаточний результат розгляду подання про примусове проникнення до житлового приміщення.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що ухвалу суду не можна вважати законною та обґрунтованою, вона підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року скасувати, питання передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: