ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
07 лютого 2017 року № 826/19002/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Національного антикорупційного бюро України
про визнання протиправною бездіяльності та зобовязання вчинити дії
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про визнання протиправною бездіяльність Національного антикорупційного бюро України щодо невиплати позивачу грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, яка надається разом із щорічною основною оплачуваною відпусткою та зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити грошову допомогу, яка надається разом із щорічною основною оплачуваною відпусткою, у розмірі середньомісячної заробітної плати в сумі 51 040, 60 грн. з урахуванням індексу інфляції.
В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на закони України «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про державну службу», «Про оплату праці», «Про відпустки» та зазначає, що під час перебування на посаді державного службовця Національного антикорупційного бюро України ним не було отримано грошову допомогу під час щорічної основної відпустки. Такої допомоги ним також не отримано й під час звільнення.
Відповідач проти позову заперечив з огляду на положення законів України «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про державну службу», «Про оплату праці», постанови Кабінету Міністрів України від 08.08.2016 року № 500 та вказав, що позивач не звертався із заявою про отримання ним матеріальної допомоги. Крім того, у разі наявності конкуренції норм між нормативно-правовими актами застосуванню підлягають норми Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», яким не передбачено такий вид заробітної плати.
В судовому засіданні 10 січня 2017 року оголошено ухвалу про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження згідно з частиною 4 статті 122 КАС України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 з 24.11.2015 року по 07.11.2016 року перебував на посаді керівника Управління по роботі з громадськістю Національного антикорупційного бюро України.
З 30.05.2016 року по 30.06.2016 року позивач перебував у щорічній основній відпустці (розпорядження Директора НАБУ від 26.05.2016 року № 638-р); 4.08.2016 року позивачем використано 1 календарний день частини щорічної основної оплачуваної відпустки (розпорядження Директора НАБУ від 02.08.2016 року № 1089-р); з 17 по 18 жовтня 2016 року позивачем використано частину щорічної основної оплачуваної відпустки (розпорядження Директора НАБУ від 17.10.2016 року № 1525-р). Щорічна оплачувана відпустка та частини щорічної оплачуваної відпустки надані позивачу за період роботи з 24.11.2015 року по 23.11.2016 року.
Як вбачається із заяв позивача про надання щорічної основної відпустки/частини щорічної основної відпустки, ним не зазначалося про виплату грошової допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати, яка надається разом із щорічною основною оплачуваною відпусткою. Факт ненадання такої допомоги сторонами не оспорюється, тому відповідно до положень статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України доказування не потребує.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з наступного.
Законом України від 14.10.2014 року № 1698-VII «Про Національне антикорупційне бюро України» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1698-VII) передбачено, що до працівників Національного бюро належать особи начальницького складу, державні службовці та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Національному бюро.
Особами начальницького складу є працівники підрозділів швидкого реагування, захисту учасників кримінального судочинства та забезпечення безпеки працівників відповідно до цього Закону, оперативно-технічних підрозділів Національного бюро.
Час проходження служби в Національному бюро зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
На осіб начальницького складу Національного бюро поширюється положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України.
Трудові відносини працівників Національного бюро регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На спеціалістів Національного бюро, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади спеціалістів Національного бюро відносяться до відповідних категорій посад працівників апарату міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, їх територіальних органів у порядку, встановленому законодавством (стаття 10).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач працював на посаді керівника Управління по роботі з громадськістю, отже його посада не належала до начальницького складу та його трудові відносини із Національним бюро підпадали під дію Закону України «Про державну службу».
Статтею 23 Закону № 1698-VII передбачено, що заробітна плата працівників Національного бюро складається з:
1) посадового окладу;
2) доплати за вислугу років;
3) доплати за науковий ступінь;
4) доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці;
5) доплати за спеціальне звання або ранг державного службовця.
Проте суд не може погодитися з позицією відповідача, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та грошова допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати не входить до структури заробітної плати працівника Національного бюро, а тому не нараховується, виходячи з наступного.
Відповідно до Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VIII) заробітна плата державного службовця складається з:
1) посадового окладу;
2) надбавки за вислугу років;
3) надбавки за ранг державного службовця;
4) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця;
5) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою;
6) премії (у разі встановлення) (стаття 50).
Згідно зі статтею 54 Закону № 889-VIII державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 57 Закону № 889-VIII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Разом з тим, законодавство не містить визначення понять матеріальна та грошова допомога, яка фактично також прирівнюється до матеріального виду допомоги.
Виходячи з системного аналізу норм Податкового кодексу України, Закону України «Про оплату праці», Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України 13.01.2004 року № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 5), суд приходить до висновку, що матеріальна допомога, яку підприємство виплачує своїм працівникам, може мати характер:
систематичний - надається всім або більшості працівників;
разовий - надається окремим працівникам у зв'язку з певними обставинами.
Згадані види матеріальної допомоги можна умовно кваліфікувати, відповідно, як «зарплатного» та «не зарплатного» характеру.
Так, систематична виплата передбачається законодавчими актами чи колективним договором підприємства (чи іншим аналогічним документом), і надається всім або більшості працівників.
Відповідно до п. 2.3.3 п. 2.3.3 Інструкції № 5 матеріальна допомога, що має систематичний характер, надана всім працівникам або більшості (на оздоровлення, у зв'язку з екологічним станом, крім сум, зазначених у п. 3.31 цієї Інструкції), належить до фонду оплати праці у складі інших заохочувальних і компенсаційних виплат.
Матдопомога надається на підставі наказу керівника підприємства, у якому зазначають подію, пов'язану з її наданням, посилаються на норму колективного договору (чи іншого документа) і дають припис бухгалтерії нарахувати матдопомогу певним працівникам у конкретних розмірах.
Хоча Податковий кодекс України не містить норм, які б розмежовували матдопомогу на систематичну та разову, податківці зазначають, що матеріальна допомога, яка має систематичний характер і надається всім або більшості працівників, з метою оподаткування прирівнюється до заробітної плати та включається в загальний місячний оподатковуваний дохід платника податку (листи від 26.03.2011 р. № 6005/6/17-0715, від 22.06.2011 р. № 11552/6/17-0715).
Згідно з пп. 2.3.3 Інструкції № 5, матеріальна допомога, що має систематичний характер, тобто надана всім або більшості працівників (на оздоровлення, у зв'язку з екологічним станом, крім сум, зазначених у п. 3.31), належить до заробітної плати як інші заохочувальні та компенсаційні виплати, а отже, є базою для нарахування та утримання ЄСВ (лист ПФУ від 13.07.2011 р. № 14399/03-20).
З іншого боку, разова допомога надається працівнику в разі виникнення в нього певних життєвих обставин (наприклад, лікування, оздоровлення тощо). Така виплата для підприємства є незапланованою та непередбачуваною, тобто раптовою, разовою.
Працівникам її надають за наказом керівника, виданого на підставі заяви працівника, і вказують обставини, що є причиною для її надання, а також розмір матдопомоги.
Відповідно до п. 3.31 Інструкції № 5, матеріальна допомога разового характеру, що надається підприємством окремим працівникам у зв'язку із сімейними обставинами, на оплату лікування, оздоровлення дітей тощо, не належить до фонду оплати праці.
Керуючись пп. 170.7.3 статті 170 Податкового кодексу України таку матдопомогу можна кваліфікувати як нецільову благодійну допомогу, сума якої не включається до оподатковуваного доходу в розмірі, що не перевищує (протягом звітного податкового року сукупно) граничного розміру доходу, визначеного згідно з абз. 1 пп. 169.4.1 статті 169 Податкового кодексу України.
Виходячи з наведеного, позивач мав право при використанні щорічної основної відпустки отримати грошову допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Проте, суд не може погодитися із доводами позивача щодо наявності ознак протиправної бездіяльності відповідача, яка виявилась у невиплаті такої допомоги, оскільки позивач у заяві про надання щорічної оплачуваної відпустки та/або у заявах про використання частини щорічної оплачуваної відпустки не вказав про виплату йому вказаної допомоги.
Відповідно до статті 10 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено право працівників, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації, отримати щорічну відпустку повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві. Крім того, статтею 12 Закону встановлено право працівника на поділ щорічної оплачуваної відпустки. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Позивач використовував щорічну оплачувану відпустку частинами та звільнився за власним бажанням до закінчення повних 12 місяців роботи у Національному бюро.
Отже, суд зазначає, що такий вид допомоги є правом працівника та не належить до обов'язку роботодавця. Реалізуючи своє право на відпустку працівник має сам зазначити про необхідність отримання ним допомоги під час відпустки, а у разі звільнення - право на таку допомогу за попереднім місцем роботи такий працівник втрачає.
Доказів щодо надання відповідної заяви роботодавцю позивачем суду не пред'явлено.
Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, проте всупереч вказаній нормі не довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов є необгрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 69-71, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Т.П. Балась