Копія
Справа № 822/2612/16
08 лютого 2017 року м. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд
в складі :головуючого-судді суддівОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
при секретарі за участі:ОСОБА_4 позивача, представника відповідача
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України в якому просить визнати наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України від 24.11.2016 року № 1179-ОС таким, що не відповідає вимогам законодавства та скасувати його в частині, що стосується призначення позивача на посаду старшого офіцера відділення обробки інформації консультативного характеру відділу служби "Довіра" Контактного центру Держприкордонслужби та визнати протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо примусового утримання позивача на військовій службі та зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України видати наказ про звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням терміну дії контракту позивача про проходження військової служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що закінчився строк, на який оголошено останню хвилю часткової мобілізації, нове рішення про проведення мобілізації не приймалось, як і рішення про введення воєнного стану, отже, станом на 26.02.2016 року закінчився особливий період, у зв'язку із чим були відсутні підстави для продовження строку контракту військовослужбовця. Вказує, що відсутні підстави для продовження строку контракту на період до оголошення демобілізації, що визначено ч.9 ст.23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" 25.03.1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII).
Позивач в судовому в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача заперечив проти задоволення адміністративного позову.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив, що контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України укладений між Головою Державної прикордонної служби України і ОСОБА_5 на 3 роки з 01.08.2011 року по 31.07.2014 року.
Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 30.07.2014 року № 626-ОС строк контракту з позивачем продовжено з 01.08.2014 року до оголошення демобілізації.
Позивач проходив військову службу на посаді старшого наукового співробітника групи дослідження проблем правового забезпечення охорони державного кордону відділу дослідження проблем оперативно-розшукової діяльності та правового забезпечення охорони державного кордону Науково-дослідного інституту Державної прикордонної служби України.
14.09.2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 629 про ліквідацію Науково-дослідного інституту Державної прикордонної служби України.
22.11.2016 року на засіданні Вищої атестаційної комісії Адміністрації Держприкордонслужби прийнято рішення про порушення клопотання про призначення позивача на посаду старшого офіцера відділення обробки інформації консультативного характеру відділу служби "Довіра" Контактного центру Держприкордонслужби.
23.11.2016 року позивач звернувся до Голови Вищої атестаційної комісії Адміністрації Державної прикордонної служби України з проханнями надати відповідь щодо того, за якими критеріями посада "Старший офіцер - старший науковий співробітник групи дослідження проблем правового забезпечення охорони державного кордону відділу дослідження проблем оперативно-розшукової діяльності та правового забезпечення охорони державного кордону Науково-дослідного інституту Державної прикордонної служби України" прирівняна до посади "Старший офіцер відділення обробки інформації консультативного характеру відділу служби "Довіра" контактного центру Державної прикордонної служби України".
23.11.2016 року ОСОБА_5 звернувся до Голови Державної прикордонної служби України із скаргою в якій зазначив, що не бажає проходити службу на запропонованих Вищою атестаційною комісією посадах.
30.11.2016 року позивач підписав рапорт, в якому доповів, що посаду старшого офіцера відділення обробки інформації консультативного характеру відділу служби "Довіра" Контактного центру Державної прикордонної служби України прийняв та приступив до виконання обов'язків з 30.11.2016 року, незважаючи на те, що його призначення суперечить п.95 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, згоду на призначення останній не давав, а термін дії контракту завершився 31.07.2014 року.
06.12.2016 року на засіданні Вищої атестаційної комісії Адміністрації Державної прикордонної служби України позивачу надано роз'яснення щодо неможливості звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту та про те, що призначення на посаду здійснено згідно з чинним законодавством.
Не погоджуючись з висновками відповідача, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно ст.19 Закону № 2232-ХІІ, військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року № 3543-XII (далі Закон № 3543-ХІІ), особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Положеннями п.2 ч.9 ст.23 Закону № 2232-XII передбачено, що у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абз.2 ч.3 цієї статті та ч.8 ст.26 цього Закону.
Відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію" постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію; Голові Служби безпеки України, начальнику Управління державної охорони України, Голові Служби зовнішньої розвідки України, вищому командуванню Національної гвардії України, керівникам центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту, перевести підпорядковані військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на організацію та штати воєнного часу.
Крім того, пунктом 5 Указу Президента України від 14.01.2015 року № 15/2015 зобов'язано Кабінет Міністрів України перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь повна готовність.
Отже, з моменту прийняття Президентом України Указу від 17.03.2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію" в Україні настав особливий період, зокрема, Збройні Сили України переведені на функціонування в умовах особливого періоду, а в подальшому Указом Президента України від 14.01.2015 року № 15/2015 переведено національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду.
Суд критично ставиться до доводів позивача про те, що станом на 26.02.2016 року особливий період в Україні закінчився, оскільки діючі Укази Президента України про мобілізацію вичерпали свою дію виконанням, час проведення мобілізації минув, з огляду на наступне.
Приписами ст.1 Закону № 3543-XII передбачено, що особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізацією є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.
Відтак, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.
Водночас ст.1 Закону № 3543-ХІІ надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Системний аналіз наведених правових норм, а також загальновідомих обставин іноземної агресії щодо України дає суду підстави стверджувати, що закінчення мобілізації не припиняє існування особливого періоду, а його закінчення пов'язане виключно з виданням Президентом України Указу про демобілізацію.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 30.06.2015 року по справі № 21-112а15.
Крім того, суд додатково звертає увагу на ту обставину, що відповідно до п."г" ч.6 ст.26 Закону № 2232-ХІІ, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 переведено з посади "старший офіцер - старший науковий співробітник групи дослідження проблем правового забезпечення охорони державного кордону відділу дослідження проблем оперативно-розшукової діяльності та правового забезпечення охорони державного кордону Науково-дослідного інституту Державної прикордонної служби України" на посаду "старший офіцер відділення обробки інформації консультативного характеру відділу служби "Довіра" контактного центру Державної прикордонної служби України".
Суд вважає вказані посади рівними за граничним військовим званням (майор) та посадовим окладом (1200,00 грн.).
Перешкод для зайняття позивачем посади "старший офіцер відділення обробки інформації консультативного характеру відділу служби "Довіра" контактного центру Державної прикордонної служби України" відповідно до його освіти та рівня кваліфікації судом не встановлено. Тому, суд вважає, що позивача правомірно переведено на вказану посаду.
Також, звільнення у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів є правом, а не обов'язком командира та ініціатива щодо звільнення виходить виключно від командира, а не від військовослужбовця.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для розірвання контракту, укладеного між позивачем та Головою Державної прикордонної служби України.
Згідно з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на виконання вимог ч.2 ст.71 КАС України надав до суду належні докази правомірності своїх дій, та обґрунтував свою правову позицію у встановленому порядку.
Відповідно, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.
Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.
Повний текст постанови складено 10 лютого 2017 року
Головуючий суддя судді/підпис/ /підпис/ /підпис/ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
"Згідно з оригіналом" Суддя ОСОБА_1