Справа № 815/5862/16
31 січня 2017 року м. Одеса У залі судових засідань № 25
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л. І.
при секретарі судового засідання - Галушко А. В.
за участю сторін:
позивача - ОСОБА_1 (за паспортом)
представника відповідача - ОСОБА_2 (по довіреності)
представника третьої особи - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці Державної фіскальної служби України, третя особа - ГУ ДКС України в Одеській області про скасування наказу, стягнення моральної та майнової шкоди, судових витрат, -
До суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Одеської митниці Державної фіскальної служби України, третя особа - ГУ ДКС України в Одеській області про скасування наказу Одеської митниці ДФС №1107-о від 31.10.2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 15000 грн. та майнової шкоди у розмірі 1206 грн., судових витрат у розмірі 15827,01 грн.
Позивач адміністративний позов підтримав, на заявлених вимогах наполягав з підстав, викладених в позовній заяві, оскільки 18.03.2016 року громадянин ОСОБА_3 ОСОБА_4 (KOVAL ANATOLI) вчинив протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів під час ввезення транспортного засобу особистого користування марки MERCEDES-BENZ CL550 державний реєстраційний номер НОМЕР_1, країна реєстрації - ОСОБА_3 (Придністровський сегмент), номер кузова - WDDEJ71XX8А017956 на митну територію України, враховуючи не повідомлення та не надання до митного контролю та митного оформлення документів, які підтверджують його резидентський статус. Таким чином, позивач мав всі підстави для складання протоколу про порушення митних правил №0574/5009/16 за ознаками порушення митних правил, передбачених ст. 485 Митного кодексу України, тобто ним додержані вимоги посадової інструкції щодо виявлення фактів порушення митних правил та складання протоколів про порушення митних правил, а тому позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності незаконно, що є підставою для скасування наказу Одеської митниці ДФС №1107-о від 31.10.2016 року та стягнення на його користь матеріальної та моральної шкоди.
Представник відповідача - Одеської митниці Державної фіскальної служби України адміністративний позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні з підстав, зазначених в запереченнях на позов (Том І, аркуші справи 132-138), оскільки позивач неправомірно склав відносно ОСОБА_4 протокол про порушення митних правил за ознаками порушення митних правил, передбачених ст. 485 Митного кодексу України при ввезенні транспортного засобу особистого користування марки MERCEDES-BENZ CL550 державний реєстраційний номер НОМЕР_1, враховуючи його вивезення протягом 5 днів з території України та порушив посадову інструкцію не склавши відносно ОСОБА_4 протокол про порушення митних правил стосовно попереднього ввезення ним в Україну зазначеного транспортного засобу.
Представник третьої особи - ГУ ДКС України в Одеській області в судове засідання не з'явився, третя особа була належним чином повідомлена про розгляд справи, а тому справа розглянута за її відсутності.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 з 16.03.2015 року перебуває на посаді державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Роздільна» Одеської митниці ДФС (Том І, аркуш справи 74).
З матеріалів справи вбачається, що 18.03.2016 року о 15 год. 34 хв. в зону митного контролю пункту пропуску «Кучурган-Первомайськ» відділу митного оформлення №1 митного поста «Роздільна» Одеської митниці ДФС напрямком з ОСОБА_3 до України, смугою руху «зелений коридор», прибув транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ CL550 державний реєстраційний номер НОМЕР_1, країна реєстрації ОСОБА_5 ОСОБА_3, під керуванням громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_4 (KOVAL ANATOLI), який надав паспорт громадянина ОСОБА_3 серії В0366248, виданий 29.12.2009 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, доручення на право керування автомобілем (Том І, аркуші справи 30-34) та повідомив про ввезення транспортного засобу в режимі «тимчасового ввезення» та постійне проживання в ОСОБА_5 ОСОБА_3.
Позивач під час виконання митних формальностей здійснив аналіз попередніх переміщень ОСОБА_4 та встановив, що ним в грудні 2015 року ввезений на територію України в режимі «транзит» інший автомобіль марки «BMW 530» з наданням під час митного контролю паспорту громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_3 серії В0080985, виданого 20.05.2009 року з відміткою про дозвіл на постійне проживання в Україні та наявність «Посвідки на постійне проживання в Україні», виданої 13.07.2015 року.
Враховуючи зазначені обставини позивач запропонував ОСОБА_4 заповнити митну декларацію та при її заповненні декларант зазначив, що має статус нерезидента, країна постійного проживання - ОСОБА_3, транспортний засіб переміщується в режимі тимчасового ввезення (Том І, аркуші справи 42-43).
Відповідно до п. п. «в» п. 33 ст. 4 Митного кодексу України нерезидентом є - іноземці та особи без громадянства, громадяни України, які мають постійне місце проживання за межами України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України.
Згідно із положеннями ч. 1, 2 ст. 380 Митного кодексу України тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року.
Пропуск таких транспортних засобів через митний кордон України здійснюється без застосування до них заходів гарантування.
Таким чином, надані ОСОБА_4 документи при в'їзді на територію України, його пояснення та заповнена власноруч митна декларація підтверджували статус цієї особи - нерезидента та бажання ввезти транспортний засіб в режимі тимчасового ввезення, а тому після завершення всіх митних формальностей транспортний засіб під керуванням громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_4 був ввезений на митну територію України в режимі тимчасового ввезення строком до 1 року без застосування заходів гарантування, тобто позивач в даному випадку діяв у відповідності до вимог законодавства та виходячи з тих даних та тих документів, які йому були надані.
З врахуванням роз'яснень Державної фіскальної служби України від 25.11.2014 року №11633/7/99-99-24-01-03-17 «Про митний контроль транспортних засобів особистого користування» щодо необхідності проведення ретельного аналізу відомостей та відміток, які містяться в паспортних та інших документах, що надають право на перетин державного кордону України з метою запобігання ухилення від сплати податків іноземцями-резидентами під час ввезення транспортних засобів особистого користування на митну територію України та можливої кваліфікації дій іноземців-резидентів, які не надають документи, що підтверджують їх статус - резидента, як порушення митних правил з метою ухилення від сплати податків (Том І, аркуші справи 45-46), Одеською митницею ДФС для встановлення статусу резидент/нерезидент ОСОБА_4 були направлені запити до ГУ ДФС в Одеській області, ГУ ДМС в Одеській області, відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області.
З отриманих відповідей митним органом встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрований з 14.06.2011 року за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Заводська, 4, з 10.06.2011 року ним отримана посвідка на постійне проживання в Україні ОД№19284, а з 13.07.2015 року ним отримана посвідка на постійне проживання в Україні ІН№094730 та він має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2.
Відповідно до п. п. «в» п. 50 ст. 4 Митного кодексу України, резидентами є - громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном.
Згідно із п. п. 8, 17 п. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні це іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом.
Посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Згідно із ч. 3 ст. 380 Митного кодексу України тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов'язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.
Враховуючи те, що ОСОБА_4 не повідомив та не надав до митного контролю та митного оформлення документів, які підтверджують його резидентський статус, позивач викликав його до відділу митного оформлення №1 митного поста «Роздільна» Одеської митниці ДФС для надання пояснень на 27.04.2016 року на 10 год. 00 хв., однак ОСОБА_4 для надання пояснень не з'явився.
Таким чином, оскільки під час в'їзду на територію України 18.03.2016 року ОСОБА_4 були надані документи, які підтверджують його статус - нерезидента, не надані документи, які підтверджують його статус - резидента, власноруч заповнена та підписана митна декларація, в якій він підтверджує проживання ним на території ОСОБА_3 і статус - нерезидента та ввезення автомобіля в режимі тимчасового ввезення строком до 1 року, отримання інформації митним органом про проживання ОСОБА_4 на території України та наявність у нього посвідки на постійне проживання в України, тобто документів, які підтверджують його статус - резидента, не прибуття його до митних органів для надання пояснень, у ОСОБА_1 були всі підстави для складання у відношенні громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_4 протоколу про порушення митних правил за ознаками порушення, передбаченого ст. 485 Митного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 485 Митного кодексу України заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей тягне накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.
Позивачем 27.04.2016 року складений протокол про порушення митних правил №0574/50009/16 у відношенні громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_4 за ознаками порушення, передбаченого ст. 485 Митного кодексу України (Том І, аркуші справи 190-191), тобто, позивачем додержані вимоги п. 2.22 Посадової інструкції державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Роздільна» Одеської митниці ДФС, затвердженої 03.08.2015 року начальником Одеської митниці ДФС (Том І, аркуші справи 218-221) щодо виявлення фактів порушення митних правил та складання відповідного протоколу.
Суд звертає увагу, що пояснення ОСОБА_4, в яких він зазначає про усвідомлення можливості переміщення територією України тільки в режимі транзиту, надання інших документів, тобто не надання паспорту з відміткою про проживання в Україні та посвідки на постійне проживання в Україні, з причини поганого самопочуття і власної неуважності та вивезення транспортного засобу протягом п'яти днів, надані митному органу в липні 2016 року (Том І, аркуш справи 197), тобто вже після складання позивачем протоколу про порушення митних правил.
Таким чином, незважаючи на закриття провадження по справі про порушення митних правил №0574/50009/16 постановою Одеської митниці ДФС від 03.08.2016 року у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 Митного кодексу України (Том І, аркуші справи 182-185), підстав для притягнення позивача до відповідальності за неправомірне складання протоколу про порушення митних правил не має, оскільки на час складання протоколу пояснень ОСОБА_4 не було, та всі обставини свідчили про вчинення ним такого правопорушення, зокрема складена власноруч митна декларація та надані під час в'їзду в Україну документи.
За даними Диспетчера ЗМК та Пасажирського пункту пропуску «Кучурган-Первомайск» митним органом було встановлено, що 20.04.2015 року ОСОБА_4 ввіз на митну територію України з ОСОБА_5 ОСОБА_3 в митному режимі «тимчасове ввезення до 1 року» транспортний засіб MERCEDES-BENZ CL550 державний реєстраційний номер НОМЕР_1, а вивіз його 25.11.2015 року.
Зазначені обставини стали підставою для висновку про те, що позивач, дізнавшись про статус ОСОБА_4 - резидента, мав скласти відносно нього протокол про порушення митних правил за ст. 485 Митного кодексу України щодо переміщення транспортного засобу у період з 20.04.2015 року по 25.11.2015 року, проте такий протокол позивачем складений не був, чим ОСОБА_1 порушив п. 2.22 посадових обов'язків.
Разом з цим суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, оскільки позивач здійснив перевірку щодо обставин ввезення на територію України ОСОБА_4 транспортного засобу митні формальності по якому він проводив, враховуючи наявну інформацію та документи, позивач склав протокол про порушення митних правил, відповідачем не зазначено в матеріалах перевірки чим передбачено здійснення позивачем перевірки всіх попередніх перетинів кордону особою та чому саме він, має складати протокол щодо попередніх перетинів кордону ОСОБА_4
Також, на виконання постанови в справі про порушення митних правил №0574/50009/16 від 3 серпня 2016 року, якою постановлено вжити заходи щодо документування порушення митних правил з боку ОСОБА_4 за виявленим порушенням при перетині кордону в період з 20.04.2015 року по 25.11.2015 року, позивачем 26 вересня 2016 року складений протокол про порушення митних правил №1143/50009/16 за ст. 485 Митного кодексу України щодо ухилення від сплати митних платежів ОСОБА_4 (Том І, аркуші справи 202-203).
Таким чином, суд не вбачає з боку позивача порушень Посадової інструкції державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Роздільна» Одеської митниці ДФС, затвердженої 03.08.2015 року начальником Одеської митниці ДФС (Том І, аркуші справи 218-221), що свідчить про безпідставність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани наказом начальника Одеської митниці ДФС №1107-о від 31.10.2016 року за неналежне виконання посадових обов'язків (Том І, аркуші справи 139-141).
Підставою для дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_1 стала доповідна записка т. в. о. заступника начальника управління боротьби з митними правопорушеннями Одеської митниці ДФС ОСОБА_6 від 25.08.2016 № 7549/15-70-20-07 щодо можливо неправомірного складання протоколу про порушення митних правил державним інспектором відділу митного оформлення № 1 митного поста «Роздільна» Одеської митниці ДФС ОСОБА_1 стосовно громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_3 ОСОБА_4 №0574/50009/16 (Том І, аркуші справи 180-181).
Наказом Одеської митниці ДФС від 01.09.2016 року № 345 «Про здійснення дисциплінарного провадження» наказано здійснити дисциплінарне провадження стосовно позивача у термін до 03.10.2016 року (Том І, аркуш справи 100).
Провадження здійснювалося у складі дисциплінарної комісії, створеної відповідно до наказу начальника Одеської митниці ДФС від 12.05.2016 року № 164, яким визначено представниками керівника державної служби Одеської митниці ДФС у дисциплінарній комісії державних службовців, та наказу від 17.05.2016 року № 167, яким включено до дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ представників виборного органу Первинної профспілкової організації державних службовців Одеської митниці ДФС: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, представника громадського об'єднання «Координаційний центр громадської безпеки України» ОСОБА_10 (Том І, аркуш справи 174).
За результатами здійснення дисциплінарного провадження стосовно позивача ОСОБА_11 комісією з розгляду дисциплінарних справ 30.09.2016 року оформлений висновок та 03.10.2016 року затверджене Подання, в яких керівництву Одеської митниці ДФС рекомендовано розглянути питання щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 65 Закону України «Про державну службу» - у вигляді догани (Том І, аркуші справи 143-152).
Разом з цим, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29.11.2016 року по справі №815/5567/16, яка набрала законної сили 20.12.2016 року встановлено, що склад комісії, визначений наказом Одеської митниці ДФС від 17.05.2016 року №167 був нелегітимний, оскільки до складу дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарних справ не включено представників виборного органу первинної профспілкової організації з числа державних службовців. Натомість, до складу дисциплінарної комісії включено трьох осіб (ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9І.) нелегалізованого виборного органу «Первинна профспілкова організація державних службовців Одеської митниці ДФС», чим фактично утворено неналежний та не уповноважений орган з розгляду дисциплінарних справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, вищезазначений факт ставить під сумнів правильність та об'єктивність подання дисциплінарної комісії та є суттєвим аргументом щодо неправомірності оскаржуваного позивачем наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
При цьому зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що керівник митного органу вважав повністю встановленими дисциплінарною комісією фактичні обставини та без будь-якого аналізу відтворив у наказі виклад обставин і висновки не уповноваженої дисциплінарної комісії, які й слугували фактичною підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що наказ Одеської митниці ДФС №1107-о від 31.10.2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани є не обґрунтованим не законним та таким, що підлягає скасуванню.
Що стосується позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь майнової шкоди у розмірі 1206 грн., тобто, не наданої йому в зв'язку із притягненням до дисциплінарної відповідальності премії, суд звертає увагу на положення ст. 52 Закону України «Про державну службу», які передбачають, що премії виплачуються в межах фонду преміювання залежно від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу та встановлення премій державним службовцям здійснюється керівником державної служби відповідно до затвердженого ним Положення про преміювання у відповідному державному органі, погодженого з виборним органом первинної профспілкової організації (за наявності).
Тобто, преміювання працівника є правом керівника органу та здійснюється ним на підставі наказів в межах фонду преміювання, а тому невиплата премії не є майновою шкодою та неправомірність таких дій може розглядатися в межах окремого позовного провадження.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Заявляючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 15000 грн. позивач послався на завдання діями відповідача моральної шкоди, яка полягала в приниженні його честі, гідності, ділової репутації, моральних та психічних переживань.
Однак, слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували викладені позивачем обґрунтування моральної шкоди, давали б можливість визначити їх розмір, тощо.
Таким чином, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди.
Крім того, в адміністративному позові, позивач просить суд стягнути з Одеської митниці Державної фіскальної служби України судові витрати у розмірі 15827,01 грн.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 87 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду.
Позивач надав до суду розрахунок суми гонорару за надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_12 на суму 14500 грн. (Том І, аркуш справи 105).
Однак, відповідно до ст. 90 КАС України граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом
Згідно із ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
З матеріалів справи вбачається, що особа, яка надавала позивачу правову допомогу не приймала участь у судових засіданнях, не приймала участь у вчиненні окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та не знайомилася з матеріалами справи, а тому підстав для компенсації витрат на правову допомогу позивачу у суду не має.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 91 КАС України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України, тобто, за постановою Кабінету Міністрів України №590 від 27 квітня 2006 року, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.
Позивачем надані до суду оригінали проїзних документів залізничним транспортом, які підтверджують витрати на прибуття в судові засідання та повернення до дому, зокрема, проїзні квітки Серії ДЙ №078067 від 14.12.2016 року вартістю 34,37 грн., Серії ДЙ №510418 від 06.12.2016 року вартістю 32,36 грн., Серії ДЇ №554919 від 22.11.2016 року вартістю 27,58 грн., Серії ДІ №567114 від 06.12.2016 року вартістю 26,70 грн., Серії ДЖ №187667 від 06.12.2016 року вартістю 38,19 грн., Серії ДК №098223 від 31.01.2017 року вартістю 35,31 грн., Серії ДК №184421 від 26.12.2016 року вартістю 36,25 грн., Серії ДЙ №080278 від 26.12.2016 року вартістю 65,67 грн., Серії ДЙ №711903 від 14.12.2016 року вартістю 34,37 грн., всього у розмірі 330,80 грн. (Том І, аркуші справи 167-169, 172-173, Том ІІ, аркуші справи 34-37).
Разом з цим, прибуття позивача в м. Одеса 15.11.2016 року за проїзними документами Серії ДЙ №530814 вартістю 27,58 грн., Серії ДЙ №069305 вартістю 38,19 грн., суд не вважає судовими витратами, які підлягають відшкодуванню, оскільки на цей день виклик ОСОБА_1 в судове засідання не здійснювався, судове засідання на цей день не призначалося та подати додаткові докази позивач міг безпосередньо в судовому засіданні, або направити поштою (Том І, аркуші справи 70-110, 170-171).
Доводи відповідача про те, що витрати на прибуття до суду не можуть перевищувати 30 грн., суд не приймає до уваги, оскільки витрати на відрядження та добові витрати не є тотожними поняттями.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в частині скасування оскаржуваного наказу та часткового відшкодування судових витрат, а в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати розподіляються відповідно до приписів ст. 94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської митниці Державної фіскальної служби України, третя особа - ГУ ДКС України в Одеській області про скасування наказу Одеської митниці ДФС №1107-о від 31.10.2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 15000 грн. та майнової шкоди у розмірі 1206 грн., судових витрат у розмірі 15827,01 грн. - задовольнити частково.
Скасувати наказ Одеської митниці ДФС №1107-о від 31.10.2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».
Стягнути з Одеської митниці Державної фіскальної служби України за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (код ІНН НОМЕР_3) судовий збір у розмірі 551,20 грн.
Стягнути з Одеської митниці Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 (код ІНН НОМЕР_3) судові витрати у розмірі 330,80 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга на постанову подається до Одеського окружного адміністративного суду, та одночасно її копія надсилається до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Повний текст постанови складено та підписано 06.02.2017 року.
Суддя Л.І. Свида