Справа: № 826/13173/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Кузьмишина О.М.
Іменем України
08 лютого 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,
Суддів: Глущенко Я.Б.,
Шелест С.Б.,
за участю секретаря судового засідання Понсе Кашоіди О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша вантажна компанія в Україні» до Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша вантажна компанія в Україні» звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.08.2016 року №0014651406.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Перша вантажна компанія в Україні» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, за результатом якої складено акт від 01.08.2016 року №331/26-15-14-02-02/35839738.
З акту перевірки вбачається, що податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем: пп. 14.1.11 пп. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 153.1.3, пп. 153.1.4 п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України та ПСБОЛ 15 «Дохід» п. 7-8 ПСБО 21 «Вплив змін валютних курсів», п. 11 ПСБО 11 «Зобов'язання» затверджених наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 року №193, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток, що підлягає нарахуванню та сплаті в сумі 288845 грн.; п. 160.1 ст. 160, пп. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи нерезидента отримані з джерелом їх походження в України в розмірі 1 089 137 грн.
На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.08.2016 №0014651406, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 1 249 137 грн (за основним платежем 1 089 137 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 160 078 грн.).
Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень позивачем податкового законодавства слугували наступні обставини, відображені в акті, а саме: Головне управління ДФС у м. Києві виходило з того, що на його думку за виплату процентів за договорами позики АО «Первая грузовая компания» (Російська Федерація) ТОВ «Перша вантажна компанія в Україні» мало сплачувати податки з доходів цього нерезидента на території України.
У підпункті 3.4 і п. 2 висновків акту перевірки податковим органом зазначено про порушення з боку позивача п. 160.1 ст. 160 Податкового кодексу України при визначенні суми податку з доходу нерезидента при виплаті доходу нерезиденту у вигляді відсотків за договорами позики і його заниження за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2015 р. у сумі 1 089 137,00 грн., у тому числі за 2013 рік - у сумі 303 712,00 грн., за 2014 рік - у сумі 336 600,00 грн., за 2015 рік - у сумі 448 825,00 грн.
ТОВ «Перша вантажна компанія в Україні» здійснювалась виплата доходу нерезиденту ОАО «Первая грузовая компания» (Російська Федерація) у вигляді процентів за користування позикою по Генеральній угоді від 12.02.2010 р. № ДД/Ф-29/10, цільовим призначенням позики було спрямування коштів на придбання рухомого складу (залізничні вагони), сума позики становила 30 млн. дол. США.
Позивач вважає вищевказані висновки податкового органу безпідставними, оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було надано достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтований позов, а відповідач доказів правомірності, законності та обґрунтованості податкового повідомлення-рішення від 15.08.2016 року № 0014651406 до суду не надав.
Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до пп. 62.1.3 п. 6.2.1 ст. 62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Відповідно до пп. 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 Податкового Кодексу України - органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно із абз. 3 пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.
Статтею 77 передбачений порядок проведення документальних планових перевірок. Так, документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. Про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.
У відповідності до п.п.103.2, 103.4, 103.10 ст. 103 Податкового кодексу України, особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою Україною укладено міжнародний договір.
Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 цієї статті.
Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених п.п. 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
У разі неподання нерезидентом довідки відповідно до п. 103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.
Відповідно до п. 141.4.1. Податкового кодексу України, доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.
Приписами п.141.4.2. Податкового кодексу України визначено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
Відповідно до п. 14.1.122 Податкового кодексу України, нерезиденти - це іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні; фізичні особи, які не є резидентами України.
Отже, вбачається, що можливість регулювання відносин оподаткування між резидентами та нерезидентами передбачено міжнародними договорами.
Колегією суддів встановлено, що в акті перевірки міститься висновок відповідача про те, що позивач під час виплати відсотків на користь нерезидента ОАО «Первая грузовая компания» зобов'язаний був утримувати податок на дохід у розмірі 10 % від загальної суми відсотків, що сплачуються, за наявності письмового підтвердження, виданого компетентним органом, про те, що вказаний нерезидент є резидентом відповідної країни, у даному випадку Російської Федерації. Однак, в акті перевірки зазначено, що викладене зобов'язання позивач не виконав.
Позивач вважає, що такі його дії відповідають положенням Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків, яка для України набрала чинності 03.08.1999 року.
Так, в матеріалах справи містяться довідки Міжрегіональної інспекції Федеральної податкової служби з централізованої обробки даних, якими підтверджується, що ОАО «Первая грузовая компания» дійсно розглядалося у 2013-2015 роках як юридична особа, яка постійно перебуває на території Російської Федерації з метою застосування Угоди.
Враховуючи п. 3.2. Податкового кодексу України, де зазначено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що позивач, діючи відповідно до положень Угоди, не порушив положення Податкового кодексу України.
Разом з тим, у відповідності до ст.1 Угоди, ця Угода застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.
Статтею 11 Угоди встановлено, що проценти, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі, якщо такий резидент має фактичне право на ці проценти.
Такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів.
Незважаючи на положення п. 2, проценти, які виникають: а) у Росії і сплачувані Уряду України або Національному банку України, будь-якому іншому створеному в ній органу державної влади, органу місцевого самоврядування, а також по гарантованим ними кредитам, звільняються від російського податку; б) в Україні і сплачувані Уряду Росії або Центральному банку Росії, будь-якому іншому створеному в ній органу державної влади, а також по гарантованим ними кредитам, звільняються від українського податку.
Термін «проценти» при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, зокрема, доход від урядових цінних паперів і доход від облігацій чи боргових зобов'язань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов'язань.
Положення п.п. 1 і 2 не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на проценти, яка є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній державі, в якій виникають проценти, через розташоване в ній постійне представництво, або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і боргова вимога, на підставі якої сплачуються проценти, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази. У такому випадку застосовуються положення ст. 7 або ст. 14 цієї Угоди.
Вважається, що проценти виникають у Договірній Державі, якщо платником є будь-який створений в ній орган державної влади, орган місцевого самоврядування або резидент цієї Держави. Якщо, проте, особа, що сплачує проценти, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв'язку з якими і виникла заборгованість, по якій сплачуються проценти, і витрати по сплаті цих процентів несе постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі проценти виникають у тій Державі, в якій міститься постійне представництво або постійна база.
Якщо з причин особливих відносин між платником і особою, яка фактично має право на проценти, або між ними обома і будь-якою третьою особою, сума сплачуваних процентів, що стосується боргової вимоги, на підставі якої вона сплачується, перевищує з будь-яких причин суму, яка була б погоджена між платником і особою, яка фактично має право на одержання процентів, при відсутності таких відносин, положення цієї статті можуть застосовуватись тільки до останньої згаданої суми процентів. У такому випадку надмірна частина платежу може бути оподаткована відповідно до законодавства кожної Договірної Держави з належним урахуванням інших положень цієї Угоди.
Таким чином, вказаними положеннями передбачено, що податок на дохід нерезидента повинен утримуватись та сплачуватись нерезидентом, так як він має правові підстави на отримання процентів у зв'язку з укладеними ним договорами.
Разом з тим, судом першої інстанції в оскаржуваній відповідачем постанові зазначено, що адміністративними судами України в 2012-2013 роках вже розглядалася судова справа № 2а-14624/12/2670 за позовом ТОВ «Перша вантажна компанія в Україні» до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування рішень податкового органу щодо тих самих, на думку відповідача, порушень вимог закону з боку позивача, у тій справі розглядався лише інший період таких саме дій позивача: з 01.07.2010 року по 31.03.2012 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2012 року у тій справі № 2а-14624/12/2670, залишеній без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.06.2013 року, за тих саме обставин було в повному обсязі задоволено позов ТОВ «Перша вантажна компанія в Україні» до податкового органу, за тих саме обставин було встановлено відсутність порушень з боку ТОВ «Перша вантажна компанія в Україні» законодавства України, було встановлено відсутність правових підстав для збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12.06.2013 року у справі № 2а-14624/12/2670 (№ К/800/17145/13).
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у м.Києві залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина
Судді: Я.Б.Глущенко
С.Б.Шелест
(Повний текст ухвали складений 09 лютого 2017 року).
Головуючий суддя Кузьмишина О.М.
Судді: Глущенко Я.Б.
Шелест С.Б.