Справа: № 825/1058/16 Головуючий у 1-й інстанції: Непочатих В.О. Суддя-доповідач: Кузьмишина О.М.
Іменем України
08 лютого 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,
Суддів: Глущенко Я.Б.,
Шелест С.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконними наказів, поновлення на службі, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить стягнути з відповідача кошти, які належать позивачу до виплати відповідно законодавства, але не були виплачені, особливо за речове майно за період з 18.03.2014 року по дату подання позову; зобов'язати відповідача видати речове майно, яке відповідно до норм та правових актів повинно було бути видано позивачу, але не видавалось; визнати незаконними та скасувати накази командира військової частини НОМЕР_1 від 05.05.2016 року № 101 та від 04.05.2016 року № 31-РС в частині звільнення позивача з військової служби в запас; поновити позивача на посаді відповідального виконавця мобілізаційного відділення Козелецького районного військового комісаріату Чернігівської області з 06.05.2016 року.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивача було призвано на військову службу згідно Указів Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 та від 14.01.2015 № 15/2015 «Про часткову мобілізацію».
29 квітня 2016 року наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 97 ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду головного сержанта механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону Військової частини-польова пошта НОМЕР_1 (а.с.46).
04 травня 2016 року молодшому сержанту ОСОБА_1 наказом командира 1 окремої танкової бригади № 31-РС було присвоєно чергове військове звання «сержант» (а.с.45).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 101 від 05.05.2016 року відповідно до Указу Президента України № 115/2016 від 25.03.2016 року позивача було звільнено з військової служби у запас за підпунктом «є» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 і знято з усіх видів забезпечення (а.с.44).
21 травня 2016 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно за час проходження військової служби (а.с.47).
На вищевказану заяву відповідачем листом № 1405 від 06.06.2016 року було надано відповідь, в якій зазначено, що підстави для проведення розрахунків на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно або здійснювати заміну одних предметів іншими позивачу відсутні, оскільки протягом служби у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 29.04.2016 року по 05.05.2016 року ОСОБА_1 свій речовий атестат до речової служби не здавав та з приводу отримання речового майна не звертався (а.с.54).
Не погоджуючись з розмірами отриманого за час військової служби речового забезпечення та звільненням з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.
Так, ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Пунктом 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі за текстом - «Закон № 2011-XII») встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
22 березня 2016 року набув чинності Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178.
Приписами пункту 3 Порядку № 178 передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.
Згідно пункт 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
З аналізу Порядку № 178 вбачається, що військовослужбовці, звільнені з військової служби, мають право тільки на отримання грошової компенсації вартості неотриманого речового майна, у разі наявності такого права, а не самого речового майна.
Пунктом 2.19 Порядку відпуску речового майна військовим частинам та застосування норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час, затвердженого наказом Міністра оборони України від 31.01.2006 № 45 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.02.2006 за № 125/11999 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі вибуття зі складу військової частини, з'єднання, ОК (СВ, ВМС) окремим військовослужбовцям, командам, підрозділам, військовим частинам, з'єднанням видається атестат на речове майно, який є основним документом для зарахування на речове забезпечення за новим місцем служби (дислокації). В атестаті відображається забезпеченість речовим майном, а також вказується номер і дата видачі атестата на льотно-технічне обмундирування, якщо воно було видане військовослужбовцю (команді, підрозділу, військовій частині, з'єднанню). Атестати видаються: окремим військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються в запас (відставку), командам і підрозділам - начальником речової служби військової частини.
Підставою для зарахування на речове забезпечення підрозділів, окремих команд та окремих військовослужбовців є атестат і наказ командира військової частини (пункт 2.21 вищезазначеного Порядку).
Довідкою Військової частини НОМЕР_1 № 3284 від 12.12.2016 року, позивачем не було здано речовий атестат до речової служби Військової частини, а тому у відповідача була відсутня правова підстава для зарахування позивача на речове забезпечення (а.с.109).
Крім того, ОСОБА_1 не звертався до відповідача і з рапортом про виплату йому грошової компенсації вартості неотриманого речового майна, про що свідчить довідка Військової частини НОМЕР_1 № 3283 від 12.12.2016 року (а.с.110).
З огляду на викладене, вбачається, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність будь-якого обов'язку у відповідача щодо видачі речового забезпечення позивачу або виплати грошової компенсації за таку невидачу, внаслідок чого в частині позовних вимог про стягнення з відповідача коштів за речове майно за період з 18.03.2014 року по дату подання цього позову та щодо зобов'язання відповідача видати позивачу речове забезпечення слід відмовити.
Згідно довідки-розрахунку, позивачу при звільненні в запас було нараховано та виплачено грошове забезпечення за квітень та травень 2016 року відповідно до фактичного часу перебування позивача на службі в сумі 10177,00 грн., у тому числі грошову допомогу на оздоровлення за 2016 рік в розмірі 4773,75 грн., грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2016 рік в розмірі 1591,25 грн. та вихідну допомогу при демобілізації в розмірі 2482,35 грн. (а.с.43).
Вбачається, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас було виплачено грошове забезпечення в повному розмірі, а тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача коштів, які належать позивачу до виплати відповідно законодавства, але не були виплачені, особливо за речове майно за період з 18.03.2015 року по дату подання позову необхідно відмовити.
У відповідності до частин 1 та 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Підпунктом «є» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини: призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України.
Указом Президента України № 115/2016 від 25.03.2016 постановлено провести у березні - квітні 2016 року звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період: призваних відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 № 607 «Про часткову мобілізацію» і не звільнених з військової служби згідно з Указом Президента України від 12.06.2015 № 328 «Про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 № 607 «Про часткову мобілізацію»; призваних під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 № 15 «Про часткову мобілізацію».
Відповідно до абзаців першого та сьомого пункту 14.10 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 звільнення громадян з військової служби в особливий період проводиться посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення, на підставах, передбачених частиною восьмою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та з урахуванням особливостей, визначених статтею 26-2 цього Закону. Військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, стосовно яких Президентом України видано Указ про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «є» пункту 1 або підпункту «г» пункту 2 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та які подали рапорт про бажання продовжувати військову службу, звільненню не підлягають та продовжують проходити військову службу до набрання чинності законодавчим актом про оголошення демобілізації або до настання строків звільнення з військової служби, визначених наступним Указом Президента України про звільнення з військової служби осіб, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Зазначені військовослужбовці також за бажанням можуть бути прийнятими на військову службу за контрактом.
Як встановлено колегією суддів, ОСОБА_1 рапорт на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 про бажання продовжувати військову службу не подавав. Укладання контракту не ініціював.
Таким чином, оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 05.05.2016 року № 101 прийнятий відповідачем в межах чинного законодавства, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.
Позивач просить скасувати наказ від 04.05.2016 року № 31-РС лише в частині звільнення з військової служби в запас.
З витягу з наказу від 04.05.2016 року № 31-РС вбачається, що молодшому сержанту військової служби за мобілізацією на особливий період ОСОБА_1 присвоєно чергове військове звання «сержант».
Пунктом 55 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), передбачено, що чергові військові звання присвоюються військовослужбовцям, у яких закінчився строк вислуги в попередньому військовому званні та призначених на посади, за якими штатом (штатним розписом) передбачені військові звання вище тих, що вони мають.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що оскаржуваним наказом від 04.05.2016 № 31-РС позивача не було звільнено з військової служби, а також даний наказ не містить обставин, які слугували б його подальшому звільненню, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.
Пунктом 231 Положення № 1153/2008 встановлено, що у разі незаконного звільнення з військової служби військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді.
При цьому, вирішенню питання про поновлення військовослужбовця на військовій службі передує вирішення питання про скасування наказу, яким військовослужбовця було незаконно звільнено із займаної посади.
Проаналізувавши вищенаведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що позивача було звільнено з посади головного сержанта механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , а не з посади, на якій позивач просить його поновити, та враховуючи, що вказана позовна вимога є похідною від попередньої позовної вимоги про скасування наказу від 05.05.2016 року № 101 про звільнення позивача в запас, у задоволенні якої судом було відмовлено, ця вимога також задоволенню не підлягає.
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що місцевим адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року залишити без змін.
Дана ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина
Судді: Я.Б.Глущенко
С.Б.Шелест
Головуючий суддя Кузьмишина О.М.
Судді: Шелест С.Б.
Глущенко Я.Б.