01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий у 1-й інстанції: Гладун Х.А. Суддя-доповідач: Епель О.В.
08 лютого 2017 року Справа № 757/35146/16-а
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,
за участю секретаря Лісник Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач) про:
- визнання протиправною відмови відповідача у виплаті позивачу призначеної пенсії;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком з 01.04.2015 р.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2016 року адміністративний позов було задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, зазначена постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст.12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, з 11.02.2011 р. позивач займає посаду Судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
З 25.03.2011 р. позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З 01.04.2015 р. відповідачем на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VIII було припинено виплату призначеної позивачу пенсії за віком.
16.05.2016 р. позивач звернулася до відповідача із заявою про виплату їй пенсії.
Листом від 22.06.2016 р. № 350/6-340 відповідач повідомив позивача про відмову в задоволенні її вимог з посиланням на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VIII.
Позивач, вважаючи неправомірною таку відмову органу ПФУ, звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача у поновленні позивачу виплати пенсії порушує її конституційне право на пенсійне забезпечення, суперечить п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII і порушує гарантії щодо соціального захисту, матеріального забезпечення і незалежності судді.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VIII (далі - Закон № 213-VIII), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 р. № 911-VIII (далі - Закон № 911-VIII), постановою Правління ПФУ «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 25.11.2005 р. № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ст. 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 12 Закону № 213-VIII тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року в період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.
Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
У п. 22 Закону № 911-VIII визначено, що тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.
У рішенні від 08.06.2016 р. № 4-рп/2016 Конституційний Суд України зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади.
При цьому гарантії незалежності суддів є необхідними умовами здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом, що встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів та мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.
Аналогічні висновки викладені Конституційним Судом України в рішеннях від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002, від 01.12.2004 р. № 19-рп/2004, від 11.10.2005 р. № 8-рп/2005, від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008, від 03.06.2013 р. № 3-рп/2013.
Крім того, у рішенні від 08.06.2016 р. № 4-рп/2016 Конституційний Суд України підкреслив, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів, однією з яких є належне матеріальне і соціальне забезпечення.
Таким чином, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що Закон № 213-VIII, на який посилається відповідач, прийнятий з відкладальною умовою про прийняття до 01.06.2015 р. Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, яка не була виконана, що у відповідності до п. 5 Прикінцевих положень цього ж Закону тягне відсутність правових підстав для застосування обмежень до окремих категорій пенсій.
Більш того, припинення виплати пенсії особі, яка перебуває на посаді судді, фактично є порушенням матеріального аспекту конституційних гарантій незалежності суддівського корпусу, що суперечить як Основному закону України, так і статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною і підлягає до обов'язкового виконання.
Отже, припинення виплати позивачу пенсії через зайняття посади судді порушує її конституційні гарантії і її законне сподівання на отримання відповідного пенсійного забезпечення як одного з основних складових матеріального стану.
При цьому, колегія суддів враховує правову позицію, викладену в рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2014 р. у справі «Суханов та Ільченко проти України», в якому Суд зазначив, що «законне сподівання» на отримання «активу», зокрема пенсійного забезпечення, захищається статтею 1 Першого протоколу. Тому, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя.
Крім того, у рішенні від 02.11.2004 р. по справі «Трегубенко проти України» ЄСПЛ зазначив, що між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини має бути дотриманий справедливий баланс.
У контексті викладеного, колегія суддів звертає увагу на те, що позбавлення позивача пенсійного забезпечення порушує не тільки її майнові права, а й суперечить загальному інтересу суспільства, а отже в даному випадку відсутній справедливий баланс.
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, відповідно до вимог ст. 86 КАС України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності відмови відповідача у поновленні позивачу виплати її пенсії та задоволення даного адміністративного позову з дати порушення її права.
Доводи апелянта щодо законності припинення виплати її пенсії, колегія суддів вважає необґрунтованими з підстав, зазначених вище.
Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким було повно та правильно встановлено обставини даної справи, дотримано вимоги матеріального та процесуального законодавства і ухвалено судове рішення у відповідності до ст. 159 КАС України.
Згідно зі ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на це, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а постанова Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2016 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 41, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 08 лютого 2017 року.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Епель О.В.
Судді: Кобаль М.І.
Карпушова О.В.