01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий у 1-й інстанції: Соловей Г.В. Суддя-доповідач: Епель О.В.
08 лютого 2017 року Справа № 381/4881/16-а
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,
за участю секретаря Лісник Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Фастівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі - відповідач) про:
1) визнання протиправним порушення з боку відповідача відносно позивача вимог ст.ст. 22, 46 Конституції України, якими він відповідно до п. 2 Положення про УПФУ в районах, містах, районах у містах, зобов'язаний керуватися у своїй діяльності, а також пп. 7, 8 п. 4 цього Положення, згідно яких відповідач призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, для чого забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату цих пенсій, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок Державного бюджету України;
2) зобов'язання відповідача негайно поновити права позивача на отримання пенсій за віком як інваліду-ліквідатору ЧАЕС 2-ї групи в розмірі 8,75 мінімальних пенсій за віком, для чого зобов'язати негайно здійснити відповідний перерахунок та забезпечити своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату цих пенсій за рахунок Державного бюджету України.
Постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2016 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення її адміністративного позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач має правовий статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорія), та є інвалідом 2-ї групи у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з впливом аварії на ЧАЕС.
До листопада 2011 року позивач отримувала пенсію відповідно до ст.50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком.
З листопада 2011 року відповідачем у зв'язку з набранням з 19.06.2011 р. чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06.2011 р. № 3491-VІ та прийняттям КМУ постанови від 06.07.2011 р. № 745 було проведено перерахунок пенсії позивача у розмірі, визначеному КМУ, внаслідок чого її розмір зменшився.
28.12.2014 р. ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» були викладені в новій редакції, якою передбачено визначення порядку та умов виплати відповідних пенсій КМУ.
07.11.2016 р. позивач звернулася до відповідача із заявою про здійснення перерахунку її пенсії та поновлення її конституційних прав.
Листом від 21.11.2016 р. № 323/С-01 відповідач повідомив позивача про відмову в задоволенні її вимог через відсутність правових підстав для здійснення перерахунку, про який вона просить.
Позивач, вважаючи, що відповідачем порушено її право на отримання пенсій у належному розмірі, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що повноваження визначати порядок і розмір пенсії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема інвалідів, делеговано КМУ на підставі відповідних законодавчих актів і до ст.ст.50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» внесені відповідні зміни.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ), Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. № 76-VІІІ (далі - Закон № 76-VІІІ).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
У 2011 році на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» повноваження щодо визначення розміру і порядку здійснення соціальних виплат за ст.ст.50,54 Закону № 796-ХІІ було делеговано КМУ.
Відповідно ч. 1 ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Постановою КМУ від 06.07.2011 р. № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» визначено порядок та розміри пенсій особам, які належать до вказаної категорії громадян.
Законом № 76-VІІІ, який набрав чинності з 01.01.2015 р., до статей 50, 54 Закону 796-ХІІ були внесені зміни, відповідно до яких особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Умови, порядок призначення та мінімальні розмірі пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України.
23.11.2011 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої змінено порядок обчислення пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок з Чорнобильською катастрофою.
Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», було визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 4 розділу УІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23.12.2010 р. з наступними змінами, де Конституційний Суд України зазначив, що Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України.
Крім того, у вказаному рішенні КСУ зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
У рішенні від 25.01.2012 р. № 3-рп/2012 Конституційним Судом України визначено, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2,3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Даним рішенням Конституційного суду дано тлумачення, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України під час вирішення справ про соціальний захист підлягають застосуванню тоді, коли вони видані у межах його компетенції, на основі і виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Системний аналіз викладених правових норм та рішень КСУ надає підстави стверджувати, що розмір і порядок отримання соціальних виплат за ст.ст. 50, 54 Закону 796-ХІІ, зокрема з листопада 2011 року і у 2016 році включно, визначається КМУ і в даному випадку мала місце зміна законодавства, а отже відповідач правомірно здійснював нарахування і виплату позивачу її пенсії з відповідними надбавками за ст. 50,54 Закону № 796-ХІІ у порядку та розмірах, встановлених КМУ.
При розв'язанні спірних правовідносин судовою колегією враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 р., в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
Аналогічний правовий підхід Європейським судом з прав людини застосований й в рішеннях від 09.10.1979 р. у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 р. у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», в якому Суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Доводи апелянта про те, що висновки суду першої інстанції порушують принцип законності та основи державності України, колегія суддів вважає не обґрунтованими з підстав, зазначених вище.
Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме не досліджено питання щодо порушення відповідачем вимог ст.22 Конституції України, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, статтею 22 Конституції України, на яку посилається апелянт, передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Разом з тим, у даному випадку зміна розміру пенсії позивача пов'язана зі зміною законодавства, легітимність якого і відповідність Конституції України неодноразово підтверджена Конституційним Судом України у вищенаведених рішеннях. І така зміна законодавства призвела не до позбавлення права позивача на отримання пенсії та/або відповідних надбавок, а до зміни розміру і порядку їх виплати, що узгоджується, зокрема й з наведеною вище практикою Європейського суду з прав людини.
Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в даному випадку апелянтом не спростовано правильності висновків суду першої інстанції, яким було повно встановлено обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права та ухвалено рішення, згідно з вимогами ст. 159 КАС України.
Згідно зі ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2016 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст рішення, у відповідності до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 08 лютого 2017 року.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Епель О.В.
Судді: Кобаль М.І.
Карпушова О.В.