Справа: № 760/17048/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Оксюта Т.Г. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.
Іменем України
08 лютого 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Грибан І.О.,
Губської О.А.,
за участю секретаря Маменко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва до Міністерства оборони України з позовом про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року адміністративний позов задоволено . Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності - 29.02.2016 року, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві». Зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності третьої групи внаслідок поранення (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції правильно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до військового квитка та довідок № 466 та № 466/1 від 17.11.2015, виданих Тросятнецьким об'єднаним районним військовим комісаріатом, позивач проходив військову службу в Збройних Силах СРСР з 02.05.1981 року по 13.04.1990 року, а в цей період з 27.03.1988 року по 26.12.1988 року в Демократичній республіці Афганістан.
Під час бойових дій в республіці Афганістан позивач отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови, правої руки, спини, правої ноги (контузія головного мозку - 1988 р.).
Відповідно до висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи № 437/Ж від 12.03.2015 року та витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 20.03.2015 року № 974 встановлено, що поранення, (контузія) та захворювання позивача пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії.
Відповідно до довідки до акту МСЕК від 11.03.2016 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 29.02.2016 року у зв'язку з пораненням та захворюванням, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії.
Вінницький обласний військовий комісаріат подав до Департаменту фінансів Міністерства оборони України документи позивача на одержання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільнених з військової служби (зборів, резерву).
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, затвердженого Міністром оборони України від 08.07.2016 року № 52, позивачу було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки відсутні документи, що свідчать про причину та обставини поранення
На погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку, що відмова у призначенні та виплати одноразової грошової допомоги не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною другою статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті (ч.6 ст.16).
Відповідно до частини 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
а) 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону;
б) 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Аналогічний правовий висновок у спорі цієї ж категорії був висловлений Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 справа № 21-446а14 та від 21.04.2015 справа № 21-135а15, який в силу ст.244-2 КАС України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.
Матеріалами справи підтверджено, що поранення, контузія та захворювання позивача пов'язані із виконанням ним обов'язків військової служби.
Як встановлено матеріалами справи, позивач звертався із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням інвалідності ІII групи, яке пов'язане з виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії та додавав документи, передбачені Порядком №975, проте відповідач повернув документи на доопрацювання, посилаючись на пункт 11 Порядку №975.
Відповідно до п. 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 (далі - Порядок), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно пункту 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії:постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Матеріали справи містить витяг із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України, яким встановлено, що отримані позивачем поранення (контузія) та захворювання ТАК пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.32).
Відповідно до п.21.7 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі -Положення №402) постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року N 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за N 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва).
При медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 року N 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за N 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи) (п.21.8 Положення №402).
Таким чином, при наданні висновку про причинний зв'язок поранення позивача, Центральною військово-лікарською комісією встановлювались обставини отримання поранення та зроблено висновок, що захворювання так пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Разом з тим, висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 12.03.2012 №437/Ж містить інформацію, що при судово-медичному обстеженні у ОСОБА_1 було виявлено рубці, які є наслідком загоєння ран, що могли утворитися внаслідок осколочних поранень, які виникли внаслідок розривної дії снаряду, могли бути спричинені в період проходження служби під час виконання бойових дій в 1988 році (а.с.31).
Зазначені документи долучені позивачем при подачі заяви щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач подав належні документи, які зазначені в п.11 Порядку №975, що свідчать про причини та обставини його поранення, травми, контузії та захворювання.
Крім того, відповідно до п.12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови (п.13 Порядку №975).
Отже, розпорядник бюджетних коштів, тобто відповідач, мав прийняти одне з двох рішень - про призначення або про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Прийняття рішень про повернення на доопрацювання документів не передбачено Порядком №975.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 січня 2017 року у справі №736/853/16-а (К/800/35218/16).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку порушено право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач уникає виконання покладених на нього законодавчими актами обов'язків, щодо належного соціального-правового забезпечення осіб, які отримали інвалідність у зв'язку із проходженням військової служби.
Таким чином, дії Міністерства оборони України, щодо повернення на доопрацювання документів є протиправними.
Водночас, враховуючи, що заява позивача відповідачем не розглянута по суті і не прийнято уповноваженою особою відповідного рішення, однак матеріалами справи підтверджується наявність у ОСОБА_1 права на призначення одноразової грошової допомоги, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Спосіб захисту у сфері публічно-правових відносин визначає позивач та згідно ч. 3 ст. 105 КАС України позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, утриматися від вчинення певних дій, виконати зупинену чи не вчинену дію тощо.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 року у справі №826/17109/13-а.
Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
При цьому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.
З урахуванням викладеного судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання Міноборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІІ групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Щодо твердження відповідача про непідсудність даної справи місцевому загальному суду як адміністративному, наслідком чого є її розгляд неповноважним судом, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Виходячи з вищевикладеного, справи, в яких однією із сторін є міністерство, а предметом яких є спори фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, інших соціальних виплат підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.05.2016 року у справі №825/465/16.
Крім того, в даному випадку обов'язок уповноваженого, органу, яким є Вінницький обласний військовий комісаріат, полягає тільки у реєстрації документів та на протязі 15 діб, з часу їх реєстрами направлення їх до головного розпорядника бюджетних коштів, яким є тільки Міноборони України, і тільки він приймає рішення при призначення або у відмові у призначенні допомоги. Будь-яких прав, обов'язків, окрім як доведення рішення розпорядника бюджетних коштів на. обласний військовий комісаріат не покладено, а тому посилання апелянта щодо необхідності залучення військкомату як відповідача, є необґрунтованим.
Водночас, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, зроблені у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги.
Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.
Згідно з ч.10 ст. 183-2 КАС України, у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 183-2, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до п. 10 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст ухвали складено та підписано 08.02.2017.
Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович
Судді: І. О. Грибан
О.А. Губська
Головуючий суддя Ключкович В.Ю.
Судді: Грибан І.О.
Губська О.А.