Справа: № 826/17276/16 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А.С. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
Іменем України
07 лютого 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України про визнання протиправними дій, скасування наказу, поновлення на службі, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - Відповідач-1, МВС України), Національної поліції України (далі - Відповідач-2, НП України) про:
- визнання неправомірними дій посадових осіб МВС України, які призвели до видачі наказу від 06.11.2015 року №2323 о/с про звільнення ОСОБА_2 згідно п. 10 та п. 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України на пунктом 64 «г» (через скорочення штатів);
- скасування наказу МВС України від 06.11.2015 року №2323 о/с про звільнення Позивача згідно п. 10 та п. 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України на пунктом 64 «г» (через скорочення штатів);
- зобов'язання Відповідача-1 поновити Позивача на службі в органах внутрішніх справ з 06.11.2015 року та перевести на службу в Національну поліцію з 07.11.2015 року;
- визнання протиправною бездіяльності посадових осіб НП України щодо призначення ОСОБА_2 на посаду, що заміщується поліцейськими у Департаменті карного розшуку Національної поліції України або будь-якому органі (закладі, установі) поліції рівнозначній, вищій або нижчій щодо посади, які останній обіймав під час проходження служби в міліції, чи посаду, на якій він виявив бажання проходити службу в поліції;
- зобов'язання Відповідача-2 призначити Позивача на посаду, що заміщується поліцейськими у Департаменті карного розшуку Національної поліції України або будь-якому органі (закладі, установі) поліції рівнозначній, вищій або нижчій щодо посади, які останній обіймав під час проходження служби в міліції, чи посаду, на якій він виявив бажання проходити службу в поліції, та присвоїти ОСОБА_2 спеціальне звання підполковник поліції;
- зобов'язання Відповідачів зарахувати Позивачу до вислуги років в органах внутрішніх справ та поліції час його вимушеного прогулу;
- зобов'язання МВС України та НП України виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 року по день поновлення на службі.
Крім того, Позивач просив поновити строки звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.11.2016 року позовну заяву залишено без розгляду. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Позивач дізнався про порушення своїх прав задовго до 20.10.2016 року - моменту звернення з листами до МВС України та НП України щодо поновлення на роботі, до суду звернувся лише 02.11.2016 року, а поважних причин пропуску місячного строку звернення до суду не вказав, адже суб'єктивне припущення Позивача про можливе його переслідування з боку керівництва органів внутрішніх справ у зв'язку зі зверненням до суду про поновлення на роботі, позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, поновити пропущені строки звернення до суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому посилається на порушення судом норм процесуального права. Наголошує на не врахуванні Окружним адміністративним судом м. Києва ряду фактичних обставин, а саме - обіцянок працівників МВС України забезпечити розгляд заяви Позивача про бажання проходити службу в НП України у найкоротший термін, побоювання ОСОБА_2 щодо можливого упередженого відношення керівництва Департаменту карного розшуку НП України у зв'язку з поновленням на роботі у судовому порядку, з'ясування Позивачем протиправності його звільнення з плином певного проміжку часу.
У судовому засіданні Апелянт наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги у повному обсязі з підстав, викладених в останній.
Представник Відповідача-2 наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.
Відповідач-1, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, наказом МВС України від 06.11.2015 року №2323 о/с підполковника міліції ОСОБА_2, старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу розкриття незаконних заволодінь автотранспортом управління організації розкриття злочинів проти власності, з 06.11.2015 року на підставі п. п. 10, 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено у запас Збройних Сил.
Станом на 20.11.2015 року Позивачу було підписано обхідний листок.
20.10.2016 року ОСОБА_2 були направлені на адресу міністра внутрішніх справ України та голови Національної поліції України листи з проханням роз'яснити підстави неприйняття на службу до органів Національної поліції та прийняти на посаду поліцейського у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Враховуючи встановлені вище обставини, суд першої інстанції, проаналізувавши положення ст. ст. 99, 100 КАС України, прийшов до висновку, що оскільки Позивач дізнався про порушення своїх прав задовго до моменту звернення до МВС України та НП України, подання останнім позову до суду 02.11.2016 року відбулося поза межами встановленого процесуальним законом місячного строку, у зв'язку з чим він підлягає залишенню без розгляду.
З таким висновком суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Суспільні відносини, пов'язані зі вступом, проходженням та звільненням з публічної служби в органах внутрішніх справ регулюється спеціальним законодавством - Законом України «Про Національну поліцію», а також затвердженим постановою КМ України від 29.07.1991 року №114 Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та іншими нормативно-правовими актами.
Разом з тим, питання звернення до суду за захистом своїх прав при вступі, проходженні та звільненні з публічної служби врегульовуються положеннями КАС України, який встановлює спеціальні строки звернення до адміністративного суду.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Приписи ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 ст. 99 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, процесуальний закон, включаючи в себе спеціальну норму щодо строків звернення до адміністративного суду з питань, зокрема, звільнення з публічної служби, встановлює місячний строк для звернення до суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод або інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, про своє звільнення Позивач дізнався не пізніше 11.11.2015 року - дата проставлення першого підпису в обхідному листку.
Зі змісту наведених норм випливає, що процесуальний закон пов'язує початок перебігу строку звернення до суду не лише з моментом, коли особа дізналася про порушення свого права, а й з днем, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, відображеною в ухвалах від 13.02.2015 року у справі №К/9991/36831/11, від 19.04.2016 року у справі №К/800/4350/16.
Згідно ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
З матеріалів справи не вбачається наявності обставин, що перешкоджали Позивачу звернутись до суду з даним позовом в межах строку, визначеного ч. 3 ст. 99 КАС України, та становили об'єктивно непереборні обставин, які пов'язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права звернення до суду.
Тобто, дізнавшись про своє звільнення у листопаді 2015 року ОСОБА_2 не скористався правом звернення до суду із позовом про скасування наказу та поновлення на роботі у місячний строк, як того вимагає положення ч. 3 ст. 99 КАС України. Наведене, на думку судової колегії, свідчить про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Твердження Апелянта про те, що посадові особи МВС України та НП України запевняли останнього, що заяви ОСОБА_2 про переведення до органів Національної поліції буде розглянута у найкоротший термін, що унеможливлює застосування до спірних передбачених ст. 100 КАС України правових наслідків, судовою колегією оцінюється критично, оскільки матеріалами справи не підтверджується факт написання такої заяви Позивачем, а також звернення ОСОБА_2 до Відповідачів з приводу розгляду вказаної заяви.
Посилання ОСОБА_2 на те, що останній тривалий час перебував під моральними стражданнями у зв'язку зі втратою роботи, тривалим тиском та побоюваннями щодо можливого упередженого ставлення з боку керівництва Департаменту карного розшуку НП України, а тому не звертався до суду із вказаним позовом у встановлений строк, судовою колегією оцінюється критично, оскільки наведені обставини є виключно суб'єктивним баченням особи щодо ситуації, яка склалася, та не підтверджуються жодним наявним у матеріалах справи документом.
Звернення ж Позивача 20.10.2016 року до керівництва Відповідача-1 та Відповідача-2 щодо роз'яснення питань звільнення та подальшого працевлаштування в органах Національної поліції України не може вважатися моментом, з настанням якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав щодо, оскільки предмет позову стосується правовідносин, пов'язаних зі звільненням з публічної служби, які виникли ще у листопаді 2015 року.
З огляду на викладене колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
У рішенні від 21.02.1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду.
Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 року №17-рп/2011, у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п'ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про безпідставність вимог апеляційної скарги та вважає за необхідне останню залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 99, 100, 195, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України про визнання протиправними дій, скасування наказу, поновлення на службі, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко
Головуючий суддя Степанюк А.Г.
Судді: Кузьменко В. В.
Шурко О.І.