Справа: № 826/6095/16 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А.С. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
Іменем України
31 січня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І,
при секретарі Скаленку Р.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2016 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Київського військового міського комісаріату, Адміністрації державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та забезпечити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , ІНП НОМЕР_1 в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для працездатних осіб;
- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги, так як Київський міський комісаріат не наділений повноваженнями приймати рішення щодо виплати або відмови у виплаті одноразової допомоги.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2016 позовні вимоги задоволено частково: зобов'язано Міністерство оборони України розглянути заяву позивача про призначення і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з урахуванням висновків викладених в постанові суду; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою Міністерство оборони України звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що о в період з 10.11.1986 по 10.11.1988 рік ОСОБА_1 проходив військову службу, в тому числі в період з 25.05.1987 по 06.11.1988 в складі військової частини НОМЕР_2 , яка входила до складу прикордонних військ КДБ СРСР , приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.02.2016 № 5.
Згідно з витягу Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України, протокол від 20.01.2016 встановлено, що отримані ОСОБА_1 поранення (контузія) та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується, висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 2675/ж від 30.12.2015.
04.02.2016 Голосіївською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією м. Києва позивачу було встановлено третю групу інвалідності, з 02.02.2016 до 01.03.2018, яка настала внаслідок поранення (контузії) та захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, що підтверджується довідкою Голосіївської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії м. Києва серія 10 АВ № 0447119 від 04.02.2016.
10.02.2016 позивачем були подані заяви до Адміністрації державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду 3 групи внаслідок поранення, контузії, захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
За наслідками розгляду заяви Київський міський військовий комісаріат листом від 16.02.2016 №ВСЗ/302 повідомив позивача, що сержант у запасі ОСОБА_1 не має права на призначення та виплату грошової одноразової грошової допомоги, у зв'язку з інвалідністю 3 групи, поранення, травма, контузія та захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оскільки особам, які звільнились з Прикордонних військ, виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України, тому, що дія постанови Кабінету міністрів України від 25.12.2013 № 975 та нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на позивача не поширюється. В подальшому заява позивача з доданими до неї документами від 10.02.2016 в установленому порядку надіслана ІНФОРМАЦІЯ_3 до Департаменту фінансів Міністерства оборони України для її розгляду та прийняття рішення.
Листом від 19.02.2016 №11/с-836 Адміністрація державної прикордонної служби України повідомила позивачу, що оскільки призов ОСОБА_1 на строкову військову службу та звільнення з цієї служби здійснювались на підставі наказів Міністра оборони колишнього СРСР і згідно з законодавством останній перебуває на військовому обліку у військовому комісаріаті Міністерства оборони України, і те, що причинний зв'язок поранення отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби в період перебування в Афганістані, встановлено Центральною військово-лікарською комісією міністерства оборони України, то питання виплати одноразової грошової допомоги повинно розглядати Міністерство оборони України.
Департамент фінансів Міністерства оборони України листом від 31.03.2016 № 248/3/6/1714 повернув документи позивача до Київського міського військового комісаріату без реалізації, як такі, що надіслані не за належністю, оскільки позивач проходив військову службу та звільнявся з Прикордонних військ КДБ СРСР, а тому виплата йому одноразової грошової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України.
21.04.2016 листом за № ВСЗ/924 Київський міський військовий комісаріат повідомив позивача про вищевказане рішення Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
Позивач, вважаючи дії відповідачів щодо непризначення та невиплати йому одноразової грошової допомоги протиправними, звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що, оскільки заява позивача про призначення одноразової грошової допомоги, в порушення норм чинного законодавства, була повернута без розгляду (реалізації), то позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи підлягає задоволенню шляхом зобов'язання Міністерства оборони України розглянути заяву позивача про призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги з урахуванням висновків, викладених в постанові суду першої інстанції. Також, суд першої інстанції зазначав, що оскільки уповноважений орган (Київський міський військовий комісаріат) подавав відповідний висновок до розпорядника бюджетних коштів (Міністерства оборони України) і не приймав рішення про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, то вимога позивача про визнання протиправною відмову Київського міського військового комісаріату ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги задоволенню не підлягає.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що позивачем не додано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Також, апелянт вказує, що з наданих позивачем копій документів не вбачається, що травма (поранення, контузія) отримані останнім під час участі в бойових діях в ДР Афганістан. Крім того, апелянт зазначив, що позивачем не надано доказів про проходження ним служби в Збройних Силах України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а тому на позивача не розповсюджуються положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
В силу вимог статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти
Згідно частини 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Як було зазначено вище, витягом Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України, протокол від 20.01.2016 встановлено, що отримані ОСОБА_1 поранення (контузія) та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що також підтверджується, висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 2675/ж від 30.12.2015.
04.02.2016 Голосіївською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією м. Києва позивачу було встановлено третю групу інвалідності, з 02.02.2016 до 01.03.2018, яка настала внаслідок поранення (контузії) та захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Відповідно до частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
а) 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону;
б) 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМ України від 25.12.2013 № 975, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Як зазначено вище, позивачу 3 група інвалідності встановлена 04.02.2016.
Колегія суддів зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.10.2014 у справі № К/800/1679/14 та постанові Верховного суду України в від 10.03.2015 № 21-563а14.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що абзацом 9 пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393, передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
З аналізу вказаної норми права слідує, що для призначення військовослужбовцям пенсії до вислуги років зараховується, зокрема, військова служба у прикордонних військах колишнього СРСР.
Вказана обставина, у свою чергу, свідчить про те, що у питаннях соціального захисту військовослужбовці прикордонних військ колишнього СРСР (у даному випадку Прикордонних військ КДБ СРСР) прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18.11.2014 у справі № 21-446а14 та від 21.04.2015 у справі № 21-135а15.
Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Також, з письмових пояснень Адміністрації Державної прикордонної служби України, які містяться в матеріалах справи, вбачається, що на цей час жодним нормативно-правовим актом України не визначено, що Державна прикордонна служба України є правонаступником Прикордонних військ КДБ СРСР.
Відсутні також і нормативні приписи, які зобов'язують, або надають повноваження Адміністрації Держприкордонслужби України виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям колишніх Прикордонних військ КДБ СРСР.
Позивач проходив строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що входила до складу Прикордонних військ КДБ СРСР.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що Прикордонні війська КДБ СРСР структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, до 1978 року - КДБ при Раді Міністрів СРСР).
Прикордонні війська КДБ СРСР, відповідно до статті 4 «Закона Союза Советских Социалистических Республик «О всеобщей воинской обязаности» від 12.10.1967, вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 01.09.1939 по 21.03.1989.
Враховуючи викладене, Державна прикордонна служба України до військової частини НОМЕР_2 Прикордонних військ КДБ СРСР жодного відношення ніколи не мала.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме на Міністерство оборони України, як на головного розпорядника коштів, покладено обов'язок щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується довідкою Дніпровського районного у м. Києві військового комісаріату, що позивач проходив строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Прикордонних військ КДБ СРСР, а тому Міністерство оборони України, до повноважень якого належить вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги, зобов'язано було з дотриманням процедури розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення (позитивне або негативне).
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно зобов'язав Міністерство оборони України розглянути заяву позивача про призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги з урахуванням висновків, викладених в постанові суду.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною відмову Київського міського військового комісаріату ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Отже, наведеними вище положеннями чинного законодавства чітко розмежовані повноваження уповноваженого органу (військового комісаріату) та головного розпорядника бюджетних коштів, тобто Міністерства оборони України.
Колегія суддів приходить до висновку, що, оскільки уповноважений орган (Київський міський військовий комісаріат) подавав відповідний висновок до розпорядника бюджетних коштів (Міністерства оборони України) і не приймав рішення про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, то вказана вище вимога позивача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалене законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з апелянта судового збору, колегія суддів зазначає наступне.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені положеннями Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VІ (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015).
Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору встановлюється в таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати; фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0, 4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати; немайнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 розмір мінімальної заробітної плати; фізичною особою 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру; у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Згідно з п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору встановлюється в таких розмірах, зокрема: за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» становив 1378 грн.
З позовної заяви позивача вбачається, що позивачем заявлено три вимоги немайнового характеру (визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби; зобов'язати Міністерство оборони України призначити та забезпечити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , ІНП НОМЕР_1 в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для працездатних осіб; визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги, так як Київський міський комісаріат не наділений повноваженнями приймати рішення щодо виплати або відмови у виплаті одноразової допомоги.).
Отже, ставка судового збору за подачу позову становила: (1378 х 0,4) х 3 = 1 653, 60 грн.
Враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2017 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення апеляційним судом, то у відповідності до п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» Міністерству оборони України потрібно сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 818, 96 грн. (1 653, 60 х 110 %).
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2016 - без змін.
Стягнути з Міністерства оборони України за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31211206781007, код класифікації 22030101) судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 1 818, 96 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.
Повний текст ухвали виготовлений 06.02.2017.
Головуючий суддя Василенко Я.М.
Судді: Шурко О.І.
Кузьменко В. В.