Головуючий у 1 інстанції - Молочна І. С.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
07 лютого 2017 року справа №805/3870/16-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача ОСОБА_1, суддів Сіваченка І.В., Чебанова О.О., при секретарі судового засідання Куленко О.Д., за участю представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року у справі № 805/3870/16-а за позовом ОСОБА_4 до Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку (грошового забезпечення), -
Позивач звернувся до суду з позовом до Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, в якому в урахуванням уточнень просив стягнути з Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за невикористану відпустку у 27 діб (під час розгляду справи представник позивача уточнив тривалість невикористаної відпустки) за 2014 рік, стягнути з Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_4 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільнені з 01.12.2014 року про день ухвалення судового рішення відповідно до ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року у задоволені позову ОСОБА_4 до Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку (грошового забезпечення) відмовлено.
Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції, посилаючись на безпідставність заявлених вимог, невірно тлумачить положення п. 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (надалі Положення), а саме, в частині кола осіб, які мають право на отримання компенсації за невикористану відпустку. Враховуючи положення абз. 2 п. 56 вищенаведеного положення, ст. 24 Закону Україхни «Про відпустки», ст. 83 КЗпП України, позивач вважає, що має право на отримання компенсації за невикористану відпустку не залежного від того, з яких підстав його було звільнено.
Представник позивача у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та зазначив, що позивач має право на отримання компенсації за невикористану відпустку не залежного від того, з яких підстав його було звільнено. Просив постанову суду першої інстанції скасувати в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти доводів апеляційної скарги та зазначила, що позивача звільнено за пунктом 63 «є» Положення №114, тобто за порушення дисципліни, а тому, в контексті приписів п. 56 розділу VI Положення №114 не має право на одержання цієї компенсації. Просила апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, як таку що була прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на підставі наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України №416 о/с від 01.12.2014 року “По особовому складу” відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас (з постановкою на військовий облік) за пунктом 63 “є” (за порушення дисципліни) старшину міліції ОСОБА_5 - помічника оперативного чергового чергової частини штабу Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 01 грудня 2014 року.
27.09.2016 року позивач звернувся до відповідача з інформаційним запитом, в якому просив надати інформацію чи була йому виплачено грошова компенсація за невикористану відпустку, якщо ні то вказати в зв'язку з чим та й, відповідно, провести повний розрахунок, у разі його не здійснення.
За наслідком розгляду вказаного вище запиту, заявнику надано довідку про нарахування і виплату грошового забезпечення при звільненні відповідно до якої, компенсація за невикористану частину чергової відпустки за 2014 рік не проводилася в зв'язку з відсутністю наказу про кількість днів невикористаної частини чергової відпустки.
17.10.2016 року позивач повторно звернувся до відповідача з проханням провести повний розрахунок відповідно до діючого законодавства, на що листом Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України від 27.10.2015 року №26417/201/062016 позивачу повідомлено про те, що з ним проведений повний розрахунок відповідно до діючого законодавства.
Також встановлено, що відповідно до довідки Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 31.10.2016 року залишок невикористаної відпустки позивача складає 27 діб.
Спірним питанням в цій справі є те, чи має право позивач, звільнений на порушення дисципліни, на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку відповідно до п. 56 Положення.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив того, пунктом 56 Положення встановлений вичерпний перелік підстав звільнення з органів внутрішніх справ, при яких особа має право на компенсацію за невикористану відпустку, а оскільки позивача звільнено за пунктом 63 “є” Положення №114, тобто за порушення дисципліни, тому в контексті приписів п. 56 розділу VI Положення №114 він не має право на одержання цієї компенсації.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов такого висновку виходячи з наступного.
Відповідно до пункт 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Верховний Суд України (постанова від 14 жовтня 2014 року по справі № 21-413а14) при усуненні розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції пункту 56 Положення, статті 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96 ВР «Про відпустки», з посиланням на вимоги статей 1 - 3, 12, 14 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ), вказав на те, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, в тому числі працівників правоохоронних органів, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно - правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законами України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами.
При цьому Верховний Суд вказав, що Закон № 2011-ХІІ в деяких випадках прямо відсилає до Закону № 504/96ВР, преамбулою якого встановлено, що цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустку, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Відповідно до частини першої статті 24 вище згаданого Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Зазначене положення дублюється у частині першій статті 83 КЗпП.
Крім того, на думку колегії суддів, суд першої інстанції помилково трактує положення абз. 2 п. 56 Положення в частині визначення підстав звільнення осіб, які мають право на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку, з посиланням на абз. 1 п. 56 Положення.
Колегія суддів зазначає, що положення абз. 1 п. 56 Положення визначають вичерпний перелік підстав для надання чергової відпустки у році звільнення особам, звільненим із органів внутрішніх справ, а саме, за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, в той час, коли приписи абз. 2 п. 56 Положення визначають підстави виплати грошової компенсації за невикористану відпустку не залежно від підстав звільнення зі служби.
З огляду на викладене, позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку.
Відповідно довідки ліквідаційної комісії (т.2, арк.справи 10) заборгованість за невикористану відпустку складає 2249,37грн.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільнені, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно довідки (т.2 а.с.9) середньоденне грошове забезпечення складає 80,69грн.
Колегія суддів звертає увагу, що на день звільнення позивач не знаходився на службі, та цей факт у судовому засіданні не оспорювався.
Відповідно, заяві до Начальника Бахмутського відділу поліції ГУ НП в Донецькій області (т.1 а.с.80) позивач звернувся за розрахунком 18.10.2016 року.
Тобто відповідно ст.116 КЗпП України час затримки необхідно розраховувати з 19.10.2016року та по дату прийняття рішення 07.02.207 року. Кількість робочих днів за цей період становить 80.
Враховуючи встановлені, обставини середній заробіток за час затримки при звільненні становить 80*80,69= 6472,00 грн.
Однак, колегія суддів вважає необхідним зменшити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою розрахунку.
Так, з довідки (т.1 а.с.16) вбачається, що наказом Артемівського МВ від 12.08.2014 року № 512 «Про припинення виплати грошового забезпечення працівникам міськвідділу» (не вихід па роботу працівників служб та підрозділів міськвідділу, які не поставили керівництво до уваги, чим скоїли порушення службової дисципліни) ОСОБА_4 було призупинено нарахування і виплата грошового забезпечення з 01.08.2014 року, у зв'язку з чим подальше нарахування не проводилося.
Наказом про звільнення на 01.12.2014 р. ОСОБА_4 визначена вислуга років: 08 років 09 місяців 25 днів. Згідно Постанови КМУ від 17.07.1992 року № 393 одноразова грошова допомога при звільненні нараховується за наявності вислуги 10 років і більше, а також «...особам, які звільняються із служби за службовою невідповідністю, одноразова грошова допомога не виплачується», в зв'язку з цим одноразова грошова допомога при звільненні не нараховувалась і не виплачувалась.
Тобто, позивач міг розраховувати на грошове утримання за час з 01.08.2014 року по 01.12.2014 року та на інші виплати, у виплаті яких йому було відмовлено.
Позивач звернувся до суду про стягнення частини суми грошового утримання на яку міг розраховувати, а саме про стягнення компенсації за невикористану відпустку за 27 днів.
При цьому слід зазначити про те, що позивач не зазначив розмір суми яка підлягала сплаті за 27 днів.
При таких обставинах, вирішуючи судом питання про стягнення тільки компенсації за невикористану відпустку, не можна казати про наявність спору по всім належним виплатам, які могли бути стягнуті судом в повному обсязі. Тому, при формальній трактовці висновку суду про задоволення вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку в повному обсязі, неможливо по суті казати, про те, що позивачу присуджені всі належні виплати.
Тобто, в даному випадку підлягають застосуванню положення ч.2 ст.117 КАС України, які передбачають, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Враховуючи те, що компенсація за невикористану відпустку складає 2249,37грн., а сума середнього заробітку за час затримки у виплаті складає 6472грн. колегія суддів вважає за справедливе застосувати принцип співмірності та зменшити за таких обставин розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку, встановивши її розмір - 1000грн.
Таку саме позицію висловлює в своїх Верховний суд України в своїх рішеннях 6-195цс14, 6-113цс16, 6-837цс16.
При таких обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права.
Пунктом 4 частини 1 статті 202 КАС України встановлено, що підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Таким чином, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Повний текст постанови складений 09 лютого 2017 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року у справі № 805/3870/16-а - задовольнити частково.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року у справі № 805/3870/16-а - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_4 до Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку (грошового забезпечення) задовольнити частково.
Стягнути з Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2014 рік у розмірі 2249 грн.37 коп.(дві тисячі двісті сорок дев'ять грн.. 37 коп.)
Стягнути з Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_4 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 1000 грн. (одна тисяча грн.)
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України складення рішення у повному обсязі відкласти на строк - до 5 днів.
Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів після його складення в повному обсязі.
Головуючий суддя: О.О.Шишов
Судді: І.В.Сіваченко
ОСОБА_6