ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
06 лютого 2017 року письмове провадження № 826/6646/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів : головуючого судді Арсірія Р.О., суддів Кузьменка В.А., Огурцова О.П. розглянувши адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Національного банку України
про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення
на роботі та стягнення середнього заробітку
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач та/або ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (надалі - відповідач та/або НБУ), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Національного банку України від 31 березня 2016 року №1433-к, яким ОСОБА_1 було звільнено з посади директора Центрального сховища Національного банку України з роботи 01 квітня 2016 року за порушення Присяги державного службовця;
- зобов'язати Національний банк України поновити ОСОБА_1 на посаді директора Центрального сховища Національного банку України;
- зобов'язати Національний банк України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Під час розгляду справи представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві та додаткових письмових поясненнях, що долучені до матеріалів справи.
Представник відповідача проти позову заперечив, про що надав відповідні письмові заперечення, які наявні в матеріалах справи.
Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України за поданою сторонами письмовою заявою про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 було призначено на посаду директора Центрального сховища Національного банку України згідно наказу 1904-к від 27.03.2015.
02.04.2015 позивачем було прийнято присягу державного службовця.
Наказом Національного банку України від 31.03.2016 № 1433-к ОСОБА_1 - директора Центрального сховища Національного банку України звільнено з роботи 01 квітня 2016 року за порушення Присяги державного службовця (п.6 ст. 30 Закону України «Про державну службу»).
Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу та письмових заперечень відповідача, передумовою прийняття спірного акту індивідуальної дії, стали наступні обставини.
На підставі отриманої Національним банком України інформації щодо вчинених позивачем систематичних та численних порушень прав працівників, безпідставних накладень дисциплінарних стягнень, прийняття розпорядчих документів, що суперечать законодавству, грубих порушень трудового законодавства та законодавства з питань проходження державної служби, які висвітлені у заявах ОСОБА_2 від 22.10.2015 №510/132599, від 03.12.2015 вх. №526/152510, а також в листі Комітету Верховної ради України з питань запобігання та протидії корупції від 10.12.2015 №04-19/12-6314 вх.№В-98427/1/19102, Національним банком України 17.12.2015 видано наказ №371-од «Про проведення службового розслідування».
У відповідності до наказу №371-од було створено комісію з службового розслідування.
На виконання вищезазначеного наказу, в період з 16.12.2015 по 15.01.2016 комісією зі службового розслідування проведено службову перевірку та складено акт про результати проведення службового розслідування від 15.01.2016 №В/56-0009/11439/ДСК Літер «В».
У вищезазначеному акті зазначено наступні обставини щодо порушень позивачем трудового законодавства, а також законодавства з проходження державної служби:
- Позивачем, використовуючи надані йому владні повноваження, були створені навмисні перепони щодо звільнення працівника Центрального сховища ОСОБА_2 на підставі п.1 статті 36 Кодексу законів про працю України з одноразовою виплатою, що передбачена постановою Правління Національного банку України від 09.10.2015 №685, які полягали у тому, що позивач видав відповідний наказ про звільнення лише після того, як ОСОБА_2 відкликав з Окружного адміністративного суду м. Києва адміністративний позов про визнання незаконним та скасування наказу Центрального сховища від 24.09.2015 «Про оголошення Догани ОСОБА_2»;
- Позивачем, за період його перебування на посаді Директора Центрального сховища, використовуючи надані йому владні повноваження, до працівників було накладено 22 дисциплінарні стягнення у вигляді догани. Як правило, підставами для накладення таких дисциплінарних стягнень слугували матеріали, отримані за результатами проведення службових розслідувань та доповідних записок керівників підрозділів Центрального сховища. Службові розслідування було здійснено з численними порушеннями порядку проведення службового розслідування щодо Державних службовців Національного банку України, затвердженого постановою правління Національного банку України №633 від 30.12.1999;
- неправомірне перерахування коштів на ТОВ «ВО «Фабрика спецодягу»;
- Накази Центрального сховища про накладення дисциплінарних стягнень, видані позивачем, використовуючи надані йому владні повноваження, було видано з численними порушеннями прав працівників та без урахування вимог чинного трудового законодавства, оскільки дисциплінарні стягнення накладались без урахування ступеня вини працівників та без жодних документальних пояснень;
- примушування позивачем, використовуючи надані йому владні повноваження, підлеглих йому працівників до написання заяв про звільнення з роботи за власним бажанням без зазначення дат, з причин особистої неприязні;
- позивач, використовуючи надані йому владні повноваження, неодноразово видавав накази, які суперечили актам законодавства, наприклад, наказ Центрального сховища від 22.04.2015 №92 «Про заборону паління» (за порушення якого до працівників застосовувалися дисциплінарні стягнення, наказ Центрального сховища від 19.08.2015 №227 «Про зовнішній вигляд працівників», тощо;
- позивач, використовуючи надані йому владні повноваження неодноразово безпідставно позбавляв працівників Центрального сховища преміальних виплат, без відповідних на те правових підстав;
- позивач, використовуючи надані йому владні повноваження, примушував начальника відділу персоналу, не дивлячись на відсутність відповідних вакансій, прийняти на роботу осіб, перелік яких ним визначено у відповідному списку;
- позивач, використовуючи надані владні повноваження, своїми терміновими вказівками змушував працівників придбавати розхідні матеріали (фарба, будівельні суміші, арматура) за власні кошти.
На переконання відповідача, вищенаведені обставини свідчать про створення позивачем у Центральному сховищі протиправного тиску на працівників, а також про систематичні численні порушення прав працівників. За зазначених обставин Національний банк вважає оскаржуваний наказ цілком правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, внаслідок чого підстави для поновлення позивача на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу також відсутні.
Позиція позивача зводиться до незрозумілості та необґрунтованості підстав, за яких Голова Національного банку України дійшла висновку про порушення ОСОБА_1 саме присяги державного службовця та його звільнення з цієї посади.
За таких обставин позивач просить суд позов задовольнити в повному обсязі.
Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу». Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.
Спеціальним законодавством урегульовані питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням).
Як встановлено судом позивач перебував на державній (публічній) службі на посаді директора Центрального сховища Національного банку України.
Відповідно до ст. 10 Закону № 3723-XII основними обов'язками державних службовців є, у тому числі, додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі. Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень.
Відповідно до ст. 5 Закону № 3723-XII державний службовець повинен сумлінно виконувати свої службові обов'язки, шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Згідно ч. 2 ст. 11 Закону № 3723-XII конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.
Підстави припинення державної служби визначені ст. 30 Закону № 3723-XII, відповідно до якої, однією з підстав припинення державної служби є, зокрема, відмова державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено з посади директора Центрального сховища Національного банку, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу» за порушення присяги державного службовця.
Постановою Кабінету Міністрів України № 950 від 13.06.2000 затверджено Порядок проведення службових розслідувань стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (надалі - Порядок № 950), пунктом 1 якого передбачено, що стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування: у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян.
Пунктами 7, 10 Порядку № 950 передбачено, що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право: отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування; надавати усні або письмові пояснення, робити заяви, подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування; звертатися з клопотанням про опитування інших осіб, яким відомі обставини, що досліджуються під час проведення службового розслідування, а також про залучення до матеріалів розслідування додаткових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації стосовно предмета службового розслідування; подавати у письмовій формі зауваження щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності осіб, які його проводять; звертатися з обґрунтованим клопотанням у письмовій формі до керівника органу державної влади, який приймає рішення щодо складу комісії з проведення службового розслідування, про виведення з її складу осіб, які особисто заінтересовані в результатах такого розслідування. Про прийняте за результатами розгляду клопотання рішення письмово повідомляється особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
За результатами розгляду керівник органу державної влади (посадова особа), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, приймає в десятиденний термін з дати надходження акта службового розслідування відповідне рішення, з яким ознайомлюється особа, стосовно якої проводилося службове розслідування. За матеріалами службового розслідування особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути притягнута до відповідальності згідно із законодавством.
Аналізуючи законодавство щодо порядку притягнення службовців до відповідальності за дисциплінарні проступки, суд дійшов висновку, що дисциплінарне провадження передбачає порушення дисциплінарної справи, розслідування обставин проступку, прийняття рішення за наслідками такого розгляду.
Як слідує з матеріалів справи, згідно із наказом Національного банку України від 17.12.2015 № 371-од було призначено службове розслідування з метою з'ясування належного виконання позивачем службових обов'язків, було створено комісію для проведення службового розслідування.
За результатами службового розслідування комісією складено акт від 15.01.2016, в якому описано порушення, про які зазначалось судом вище.
Проаналізувавши обставини, викладені в акті перевірки відповідно до виокремлених та обговорених сторонами в судовому засіданні епізодів на підставі зібраних судом письмових доказів, суд зазначає наступне.
В акті розслідування зазначено, що Позивач, використовуючи надані йому владні повноваження, створив навмисні перепони щодо звільнення працівника Центрального сховища ОСОБА_2 на підставі п.1 статті 36 Кодексу законів про працю України.
З обґрунтованістю таких доводів суд не може погодитись, адже Акт не посилається на зміст конкретних перепон у звільненні ОСОБА_2 (в чому такі перепони проявилися (виразилися)). Окрім того, представник НБУ в судовому засіданні 10.08.2016 також не зміг пояснити суду зміст та суть таких перепон. Разом з тим, підставою для видачі ОСОБА_1 наказу про звільнення ОСОБА_2 стала його (ОСОБА_2) заява про це, про що, власне, вказано у наказі від 07 грудня 2015 року № 327-к (т.1 а.с. 114).
Окрім того, як вбачається з ухвали суду ОСОБА_2 не відкликав, а відмовився від позову (т.1.а.с. 124) тому посилання на те, що учасник процесу не усвідомлював наслідку власних дій, або заявляв про відмову від позову порушуючи чиї-небудь права судом відхиляються.
Згідно ч. 4 ст. 51 КАС України суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси.
Судом було прийнято відмову від позову і закрито провадження у справі (http://www.revestr.court.gov.ua/Review/54224301). Відтак, обставини незаконності застосування до ОСОБА_2 догани відсутні.
Вказана заява була подана ОСОБА_2 до суду 08 грудня 2015 року (про що вказує відмітка канцелярії суду), тобто після свого звільнення. А отже, відмова від позову не має жодного відношення до питання звільнення ОСОБА_2 Викладене свідчить на користь необґрунтованості та безпідставності доводів відповідача щодо створення перепон ОСОБА_1 у звільненні ОСОБА_2
За таких обставин, суд дійшов переконання про необґрунтованість тверджень про використання владних повноважень позивача для створення перепон щодо звільнення працівника Центрального сховища ОСОБА_2.
З приводу доводів відповідача про необґрунтоване використання владних повноважень при накладанні 22 дисциплінарних стягненнь у вигляді догани до підлеглих працівників Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає:
Застосування заходів впливу передбачено п. 6, пп. 6.2. Положення про Центральне сховище Національного банку України (т.2 а.с. 16).
Пунктами 8.2, 8.3 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Центрального сховища Національного банку (затверджено наказом директора Центрального сховища НБУ від 23.01.2007 № 16-п, т.1. а.с. 212) передбачено за порушення трудової дисципліни застосування одного з заходів стягнення: догани або звільнення.
В даному випадку в Акті зазначено загальні обставини застосування у 22 випадках заходів дисциплінарного впливу у вигляді догани, проте оцінку надано лише одному випадку. Тобто, інші випадки застосування доган Комісією не досліджувались. Вказане випливає зі змісту Акту, додатково на це вказує окрема думка члена комісії ОСОБА_4 (т.2. а с. 21).
Таким чином, доводи щодо безпідставного чи неналежного застосування такого заходу дисциплінарної відповідальності як догана у 22 випадках є необґрунтованими, оскільки такі обставини Комісією фактично не досліджувались, а тому не могли бути об'єктивно встановлені.
Окрім того, у Комісії відсутні повноваження досліджувати і надавати оцінку питанням застосування дисциплінарних стягнень. Вказане, в силу ч.2 ст.19 Конституції України, обумовлює протиправність таких дій та висновків Комісії.
На підставі вказаного вище, посилання НБУ на те, що Позивачем, за період його перебування на посаді Директора Центрального сховища, використовуючи надані йому владні повноваження, необґрунтовано наклав 22 дисциплінарні стягнення у вигляді догани, є необґрунтованими.
Стосовно обставин перерахування коштів ТОВ «ВО «Фабрика спецодягу», комісією не викладено в Акті всіх обставин, а висновки по даному питанню матеріалами справи не підтверджуються.
Разом з тим, вказане порушення вже було предметом дослідження іншого дисциплінарного провадження, щодо інших осіб.
Було встановлено, що кошти за господарським договором були перераховані Центральним сховищем НБУ на рахунки банку Контрагента, який перебував в стані ліквідації (т.1. а.с. 199). Була допущена помилка відповідальних осіб, які не проконтролювали проходження коштів. Під час проведеного службовового розслідування, отримано пояснення відповідальних осіб та застосовано найменш жорсткий захід впливу за таке порушення - догану. Вказане підтверджується матеріалами справи (т.1.а.с. 222- 229).
Вказані обставини свідчать про невідповідність викладених у Акті висновків щодо порушень (т.1.а.с. 74, абз. 1) та обставин необґрунтованого чи неспівставного застосування ОСОБА_1 заходів впливу.
Згідно відображених у Акті усних пояснень ОСОБА_5 відносно позбавлення ОСОБА_1 своїх підлеглих права використання щорічної додаткової відпустки, то Актом таких обставин не встановлено. Крім того, комісією встановлено, що в поточному році приблизно 30 працівників використали право на додаткову відпустку. Згідно пояснень представника Департаменту персоналу, інші заяви про надання додаткових відпусток не надходили (т.1.а.с. 72).
Вказане свідчить про безпідставність відомостей від ОСОБА_5 щодо позбавлення ОСОБА_1 прав працівників на використання додаткових відпусток.
Інформація про придбання і розміщення інформаційного стенду ОСОБА_5 за власні кошти свого підтвердження не знайшла, про що прямо вказано Комісією у Акті (т.1 а.с. 72, п.9).
Таким чином, ОСОБА_5 у своїх поясненнях стосовно ОСОБА_1 надано недостовірні відомості, які фактично направлені на пониження авторитету державного службовця - ОСОБА_1
Надаючи правову оцінку твердженням відповідача про примушування позивачем, використовуючи надані йому владні повноваження, підлеглих працівників до написання заяв про звільнення з роботи за власним бажанням без зазначення дат, з причин особистої неприязні (т.1 а.с.69), суд зазначає наступне.
В Акті описано лише один випадок відносно працівника ОСОБА_6 як встановлений комісією. При цьому, щодо інших випадків жодна інформація в Акті перевірки відсутня і розмноження є неприпустимим.
Обставини щодо заяви працівника ОСОБА_6 встановлені з пояснень самого ОСОБА_6 та його безпосереднього керівника - ОСОБА_5
Суд вважає, що для висновку, зробленого в акті зазначених пояснень недостатньо, оскільки комісією не проаналізовано повноваження позивача та ОСОБА_5 Так, повноваження на звільнення працівників наявні лише у директора ЦС НБУ ОСОБА_1, а не у ОСОБА_5 Тобто пояснення містять внутрішні суперечності: давати вказівки про звільнення працівника особі, яка не має на це відповідних повноважень, не є доцільним. Зазначена суперечність комісією не була усунута під час розслідування, в судовому засіданні представником теж не надано пояснень з цього приводу.
Як випливає з пояснень ОСОБА_6 від 21.12.2015 (т.1. а.с. 90) заяву на звільнення він написав без дати та на ім'я ОСОБА_1 на вимогу та вказівку ОСОБА_5 При цьому вказані письмові пояснення ОСОБА_6 не містять жодних відомостей про те, що ОСОБА_5 виконував вказівку саме ОСОБА_1 про відібрання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням без зазначення у ній дати.
Отже, жодних належних і допустимих доказів щодо надання вказівок ОСОБА_1 щодо написання заяв про звільнення за власним бажанням без зазначення дат судом не встановлено, а відповідачем не обґрунтовано.
Поряд з цим, згідно пояснення головного юрисконсульта ОСОБА_7, яка працювала у приймальні ОСОБА_1 з серпня місяця 2015 року, за час її роботи не мали місця факти подання працівниками заяв про звільнення за власним бажанням без зазначення дати подання або дати звільнення (т.1 а.с. 108).
Таким чином, висновки Комісії (т.1 а.с. 74) щодо наявності обставин примушування директором Центрального сховища НБУ ОСОБА_1 до написання заяв про звільнення за власним бажанням без дати її подання є безпідставними.
Щодо перевищення позивачем наданих йому владних повноважень у формі видання наказів, які суперечили актам законодавства, наприклад, наказу Центрального сховища від 22.04.2015 №92 «Про заборону паління» (за порушення якого до працівників застосовувалися дисциплінарні стягнення, наказ Центрального сховища від 19.08.2015 №227 «Про зовнішній вигляд працівників», суд зазначає наступне.
Згідно вимог пункту 11 статті 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення» встановлено, що забороняється куріння тютюнових виробів, а також електронних сигарет і кальянів у приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних установ.
Згідно положення п.1.1. Положення про Центральне сховище НБУ, останнє є структурною одиницею Національного банку України, яка не має статусу юридичної особи.
Відтак положення вказаного вище закону про заборону паління застосовуються і до Центрального сховища.
Наказом від 12 квітня 2015 року № 92 з метою дбайливого відношення до свого здоров'я працівникам Центрального сховища Національного банку України з 27 квітня 2015 року було заборонено паління в робочий час.
Враховуючи мету та вказані вище положення Закону, суд приходить до висновку, що вказаний наказ відповідає вимогам пункту 11 статті 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», а, відтак, є правомірним. Правомірність наказу спростовує доводи відповідача про перевищення керівником свої повноважень.
Окрім того, необхідність та потреба такого наказу фактично підтримується і працівниками колективу (заява ОСОБА_8 т.1.а.с. 130, заява ОСОБА_9 т.1.а.с. 131).
В той же час, Комісією в Акті зазначено: «Хоча у Наказі від 19 серпня 2015 року № 227 «Про зовнішній вигляд працівників» не передбачена відповідальність за його порушення, у більшості працівників ЦС склалась думка що такий наказ може бути основою для подальшого безпідставного вжиття до них заходів дисциплінарного впливу». (т. 1.а.с.70).
На переконання суду такі висновки є безпідставними та необґрунтованими, оскільки вони не ґрунтуються на жодних доказах та матеріалах службового розслідування.
Також Актом перевірки встановлено, що ОСОБА_1 було перевищено власні повноваження. Таким перевищенням комісія вважає видання наказу від 03 грудня 2015 року № 320-к, який нібито реорганізує управління з перевезення цінностей Центрального сховища НБУ (т.1.а.с.70), хоча такі рішення з реорганізації можуть прийматися виключно Правлінням НБУ.
Надаючи правову оцінку зазначеним доводам Акта, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
Згідно абзацу 4 пункту 6.2 Положення про Центральне сховище Національного банку України директор Центрального сховища має право надавати департаменту персоналу пропозиції щодо структури, чисельності та штатного розпису Центрального сховища, удосконалення системи оплати праці, нормування праці (т.2 а.с. 17).
Наказом від 03 грудня 2015 року № 320-к було зобов'язано заступника директора ОСОБА_10: 1) надати до 10 грудня 2015 року проект Плану заходів щодо реорганізації роботи управління з перевезення цінностей Центрального сховища НБУ; 2) підготувати до 04 грудня 2015 року лист до Департаменту персоналу щодо виключення із структури центрального сховища відділу перевезення цінностей залізничними транспортом та відділу спец вагонного господарства управління з перевезення цінностей. (т.1 а.с. 136).
Аналіз змісту наказу від 03 грудня 2015 року № 320-к дає підстави для висновку про видання його в межах повноважень, оскілки зазначений наказ встановлює завдання підлеглому на виготовлення відповідних робочих документів: Плану заходів та проекту листа до Департаменту персоналу.
Отже, вказаний вище наказ не спричиняє безпосередньої реорганізації управління, що спростовує висновки Комісії про перевищення ОСОБА_1 своїх повноважень та порушення актів Національного банку України.
Посилання відповідача на те, що Позивач, використовуючи надані йому владні повноваження неодноразово безпідставно позбавляв працівників Центрального сховища преміальних виплат, без відповідних на те правових підстав, судом відхиляються, оскільки Актом розслідування жодного відношення ОСОБА_1 до цих подій не встановлено.
Комісією розглядалися дії посадових осіб ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (т.1. а.с. 71) - безпосередніх керівників працівників позбавлених премій.
Доводи відповідача про те, що Позивач, використовуючи надані йому владні повноваження, примушував начальника відділу персоналу, не дивлячись на відсутність відповідних вакансій, прийняти на роботу осіб, перелік яких ним визначено у відповідному списку, судом відхиляються, адже порушень ОСОБА_1 щодо призначення на посади певних осіб Комісією не встановлено (т.1. а.с. 72, т.1 а.с. 74 п. 7). Також жодних обставин систематичного невиконання ОСОБА_1 своїх службових обов'язків Комісією не встановлено та в Акті не відображено.
Суд також не приймає до уваги доводи відповіла про те, що Позивач, використовуючи надані йому владні повноваження, своїми терміновими вказівками змушував працівників придбавати розхідні матеріали (фарба, будівельні суміші, арматура) за власні кошти, адже як під час перевірки так і до матеріалів справи відповідачем в підтвердження власної позиції не надано письмових доказів, що підтверджують обставини примушування підлеглих позивачу працівників до вчинення вказаних дій.
Інших порушені, допущених позивачем в Акті не встановлено, а представником відповідача в судовому засіданні не повідомлено.
Відтак, суд приходить до висновку, що Комісія фактично не встановила належних обставин порушення ОСОБА_1 присяги державного службовця, проте рекомендувала попередити про неповну службову відповідність, внести пропозицію про переведення ОСОБА_1 на посаду з меншим обсягом роботи (т.1. а.с. 75.).
При цьому, внаслідок не зрозумілих причин Голова Національного банку України дійшла до висновку про порушення ОСОБА_1 саме присяги державного службовця та про необхідність його звільнення саме з цієї підстави. Обґрунтованих пояснень з цього приводу суду не надано, а обставин, поза тими, які були викладені у Акті, Головою Національного банку в наказі від 31 березня 2016 року № 1433-к не вказано.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Центрального сховища НБУ з підстав порушення ним присяги є безпідставним, необґрунтованим та підлягає скасуванню.
Верховний Суд України у постанові від 01.10.2013 у справі N 21-259а13 висловив наступну думку.
Відповідно до ст. 30 Закону № 3723-XII передбачено, що підставами припинення державної служби є ті, що визначені у КЗпП. Окрім цих підстав, державна служба також може бути припинена у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 Закону N 3723-XII; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 Закону № 3723-XII; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 Закону № 3723-XII.
При цьому в пункті 6 частини першої статті 30 цього Закону визначено не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби. Слід зазначити, що припинення державної служби відбувається у формі звільнення.
У частині другій статті 14 Закону № 3723-XII законодавець визначив ще два додаткові заходи дисциплінарного впливу для державних службовців, вказавши, що крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (стаття 147 КЗпП), можуть застосовуватися попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
Таким чином, законодавець навів вичерпний перелік дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до державних службовців, а також підстави припинення державної служби.
Разом з тим порядок застосування таких заходів впливу у Законі № 3723-XII не передбачено. Натомість порядок застосування дисциплінарних стягнень, у тому числі звільнення, врегульовано у КЗпП (стаття 149).
У частині другій статті 17 Закону № 3723-XII наведено текст присяги державного службовця такого змісту: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».
Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Отже, і порушення Присяги, і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність державних службовців можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Тобто звільнення за порушення присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.
Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 травня та 4 червня 2013 року (№№ 21-403а12, 21-167а13 відповідно).
Верховний Суд України також звернув увагу на те, що за змістом пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» підставами захисту порушеного права звільненої особи може бути не тільки звільнення без законних підстав, а й порушення порядку його проведення.
Отже, вирішуючи питання щодо звільнення позивача в порядку, передбаченому трудовим законодавством, суд повинен встановити: чи дотриманий порядок звільнення, передбачений трудовим законодавством, а саме: чи від позивача відбиралися письмові пояснення; чи досліджено обставини (причини) неналежного виконання службових обов'язків; чи обрання звільнення як виду дисциплінарного стягнення є мотивованим; чи позивача не звільнено під час перебування на лікарняному.
Судом встановлено, що відповідачем не було дотримано порядок звільнення позивача із займаної посади, а сам: 1) позивача не було забезпечено можливістю надати пояснення по суті виявлених порушень; 2) позивачу не надано можливості ознайомитись з актом; 3) позивач не запрошувався на розгляд питань, викладених в акті; 4) позивач знаходився на лікарняному; 5) опис порушень викладено не конкретно, а акт не містить в собі доказів причинно-наслідкового зв'язку між обставинами, що викладені в акті та порушенням позивачем присяги державного службовця.
Суд вважає, що письмові докази, наявні в матеріалах справи, свідчать на користь того, що в рамках спірних правовідносин позивач не допустив порушення Присяги державних службовців в частині суворого дотримання Законів України.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 з посади відбулося неправомірно, а тому наявні підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі та відповідно стягнення грошових коштів за вимушений прогул.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено обставини в обґрунтування заявлених позовних вимог, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, керуючись статтями 69-71, 122, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Національного банку України від 31 березня 2016 року №1433-к, яким ОСОБА_1 було звільнено з посади директора Центрального сховища Національного банку України з роботи 01 квітня 2016 року за порушення Присяги державного службовця.
3. Зобов'язати Національний банк України поновити ОСОБА_1 на посаді директора Центрального сховища Національного банку України.
4. Зобов'язати Національний банк України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Центрального сховища Національного банку України з 01 квітня 2016 року.
6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Національного банку України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Суддя Р.О. Арсірій
Судді О.П. Огурцов
В.А. Кузьменко