01 лютого 2017 року Справа № 5019/2862/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі),
Короткевича О.Є.,
Панової І.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області
на ухвалувід 22.09.2016 господарського суду Рівненської області (в частині розгляду грошових вимог Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області)
та постановувід 23.11.2016 Рівненського апеляційного господарського суду
у справі№ 5019/2862/11 господарського суду Рівненської області
про банкрутствозакритого акціонерного товариства "Рівненський ливарний завод", с. Городок Рівненської області
голова комітету кредиторів товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Восток", м. Харків
ліквідаторІванков В.М., м. Київ
в судовому засіданні взяв участь представник:
ЗАТ "Рівненський ливарний завод"Лаврін О.В., довір.;
У провадженні господарського суду Рівненської області знаходиться справа № 5019/2862/11 про банкрутство закритого акціонерного товариства "Рівненський ливарний завод" (далі - ЗАТ "Рівненський ливарний завод", боржник), порушена в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній до 19.01.2013, далі - Закон про банкрутство).
Постановою господарського суду Рівненської області від 17.01.2013 визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Мельник І.А.
Ухвалою від 11.06.2014, яка залишена без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.07.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2014, припинено повноваження ліквідатора арбітражного керуючого Мельник І.А.; призначено нового ліквідатора боржника арбітражного керуючого Сисуна О.І.
Ухвалою від 07.10.2015 у справі № 5019/2862/11 ліквідатором ЗАТ "Рівненський ливарний завод" призначено арбітражного керуючого Іванкова В.М.
З травня 2013 року по жовтень 2014 року від Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (далі - УПФУ Рівненської області, кредитор, скаржник) до місцевого господарського суду подано дев'ять заяв про визнання поточних грошових вимог.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 22.09.2016 (суддя Пашкевич І.О.) зокрема, визнано грошові вимоги УПФУ Рівненської області до боржника в сумі 1 948 882,97 коп. (єдиний внесок) другої черги задоволення вимог; 876 437,26 грн. (єдиний внесок) четвертої черги задоволення вимог; 1 578 322,01 коп. (відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій) четвертої черги задоволення вимог та відхилено грошові вимоги кредитора до боржника в сумі 3 401 484,53 грн.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.11.2016 (судді: Демянчук Ю.Г.- головуючий, Огороднік К.М., Крейбух О.Г.) ухвалу від 22.09.2016 у справі № 5019/2862/11 в частині розгляду грошових вимог УПФУ Рівненської області (п.п. 3, 4 резолютивної частини) залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відхилення грошових вимог кредитора до боржника в сумі 3 401 484,53 грн. та прийняти нове рішення, яким вищевказані грошові вимоги включити до реєстру вимог кредиторів боржника.
Скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій ст. 31 Закону про банкрутство, ст.ст. 1, 5, 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст.ст. 2, 9 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" та ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи, що боржник у відповідності до норм пенсійного законодавства був зобов'язаний сплачувати витрати на виплату та доставку пільгових пенсій та фінансові санкції. Крім того, скаржник також вказує про наявність необхідних доказів у підтвердження спірної заборгованості, що в силу ст. 31 Закону про банкрутство підлягає включення до реєстру вимог кредиторів, як грошові вимоги другої черги.
Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно із статтею ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
При цьому, суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.
Разом з тим у разі коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, як наслідок висновки суду першої та апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення.
Між тим, аналогічна правова позиція викладена у п. 11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України".
Як встановлено судами попередніх інстанцій заборгованість боржника перед УПФУ Рівненської області за період до визнання боржника банкрутом по сплаті єдиного внеску в сумі 1 948 882,97 грн. та з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій в сумі 1 578 322,01 грн. підтверджується постановами місцевого адміністративного суду, витягами з карток особових рахунків, розрахунками фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, електронними звітами, корінцями вимог про сплату єдиного внеску та іншим.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та п.п. 6.1, 6.4, 6.5, 6.8 Інструкції "Про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України", підставою для відшкодування підприємством органам Пенсійного фонду витрат на виплату та доставку пільгових пенсій є розрахунки фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій за відповідний період. Між тим, з моменту отримання підприємством розрахунків вони вважаються узгодженими і обов'язковими для виконання, тобто підлягають сплаті в розмірі, зазначеному органом Пенсійного фонду.
В свою чергу, згідно з п. 4.3.6 Інструкції "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" нараховані за відповідний базовий звітний період суми єдиного внеску сплачуються платниками, визначеними ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом, незалежно від виплати заробітної плати та інших видів виплат, на суми яких нараховується єдиний внесок.
На підставі вищезазначеного суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для визнання грошових вимог УПФУ Рівненської області до боржника в сумі 1 948 882, 97 грн. по сплаті єдиного внеску, що на виконання приписів ст. 31 Закону про банкрутство підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів до другої черги задоволення, а в сумі 1 578 322,01 грн. з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій - до четвертої черги задоволення вимог.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що грошові вимог УПФУ Рівненської області в сумі 3 401 484,53 грн. складаються з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій в сумі 3 367 363,74 грн., штрафної санкції в сумі 34 120,79 грн. та нараховані за період після визнання боржника банкрутом.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.
При цьому заявлена УПФУ Рівненської області грошова вимога з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій в сумі 3 367 363,74 грн. виникла за період із 17.01.2013, тобто після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
Натомість заборгованість боржника по штрафних санкціях за неповну або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску становить 34 120, 79 грн. та підтверджується рішенням № 388 від 22.02.2013 , що набрало законної сили - 13.03.2013.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
У зв'язку з чим, судом першої та апеляційної інстанції правомірно встановлено, що заява УПФУ Рівненської області про визнання грошових вимог в сумі 3 401 484,53 грн., що нарахована всупереч імперативним приписам ч. 4 ст. 12 та ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство задоволенню не підлягає.
Однак, стосовно грошових вимог кредитора до боржника в сумі 876 437,26 грн. слід зазначити про наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, грошові вимоги УПФУ Рівненської області до боржника в сумі 876 437,26 грн. становлять заборгованість з єдиного внеску за період після визнання боржника банкрутом. Тобто, ці грошові вимоги виникли після винесення постанови від 17.01.2013 про порушення провадження у справі про банкрутство ЗАТ "Рівненський ливарний завод", безпосередньо у ліквідаційній процедурі.
Разом з тим, судом першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, встановлено, що вказана заборгованість боржника є поточною та відповідно до п. 4 ст. 31 Закону про банкрутство підлягає включенню до реєстру вимог кредиторів, як грошові вимоги четвертої черги задоволення.
Визнаючи грошові вимоги УПФУ Рівненської області до боржника в сумі 876 437,26 грн., як поточні грошові вимоги четвертої черги задоволення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вказана сума заборгованості виникла на підставі поданих боржником до Пенсійного фонду звітів в електронній формі за відповідний період та не була спростована ліквідатором боржника.
Однак при цьому судами не було враховано наступне.
Відповідно до ст. 23 Закону про банкрутство з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав, а вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства (розпорядження майном та санації), можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури. Також згідно положень зазначеної статті у банкрута припиняється підприємницька діяльність та припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також повноваження власника (власників) майна банкрута.
Отже, виходячи з аналізу положень Закону про банкрутство, в ліквідаційній процедурі нові зобов'язання у банкрута в особі його органу управління -ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених у цьому Законі і порядок їх виконання визначений спеціальними нормами Закону про банкрутство.
Такими випадками є зобов'язання з оплати поточних комунальних і експлуатаційних витрат та інших витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (ч. 9 ст. 30 Закону про банкрутство).
Що стосується сплати єдиного внеску, то відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону про банкрутство з дня визнання підприємства банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури, працівників цього підприємства повідомляється про звільнення в установленому законом порядку, відповідно, нарахування та виплата заробітної плати припиняється, кошти на оплату праці не перераховуються, а тому припиняється і нарахування боржнику вказаного внеску.
З викладеного випливає, що в ліквідаційній процедурі в банкрута не з'являється ніяких додаткових поточних зобов'язань зі сплати обов'язкових платежів, крім тих, які у вигляді конкурсних вимог включені до реєстру вимог кредиторів у порядку статей 14, 23 Закону про банкрутство.
У зв'язку з цим відповідні нарахування боржнику можуть здійснюватись лише до моменту прийняття постанови про визнання останнього банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури. При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що заборгованості боржника перед кредитором в сумі 876 437,26 грн. виникла саме у ліквідаційній процедурі, у зв'язку з чим нарахування боржнику вказаної заборгованості є безпідставним.
Відповідна правова позиція стосовно того, що у ліквідаційній процедурі у банкрута не з'являється ніяких додаткових поточних зобов'язань, викладена у постановах Верховного Суду України від 18.03.2014 у справі № 6/108-09, від 13.05.2014 у справі № 5021/321/12 та від 27.05.2014 у справі № 5021/321/12.
За таких обставин та з огляду на правову позицію Верховного Суду України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність корегування резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції з метою приведення її у відповідність до вимог чинного законодавства шляхом зменшення визнаних судом першої інстанції грошових вимог кредитора до боржника на суму 876 437,26 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 23, 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області задовольнити частково.
2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.11.2016 у справі № 5019/2862/11 змінити, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції:
"1. Апеляційну скаргу Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області задовольнити частково.
2. Ухвалу господарського суду Рівненської області від 22.09.2016 у справі № 5019/2862/11 змінити, виклавши п.п. 3, 4 її резолютивної частини в наступній редакції:
"3. Визнати грошові вимоги Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області до боржника в сумі 1 948 882 грн. 97 коп. (єдиний внесок) друга черга задоволення вимог; 1 578 322 грн. 01 коп. (відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій) четверта черга задоволення вимог.
4. Відхилити грошові вимоги Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області до боржника в сумі 4 277 921 грн. 79 коп."
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили".
Головуючий Б.М. Поляков
Судді О.Є. Короткевич
І.Ю. Панова