Справа №469/1344/16-ц 08.02.2017 08022017 08.02.2017
Провадження №22-ц/784/477/17
Справа № 469/1344/16-ц Головуючий І інстанції - Тавлуй В.В.
Провадження № 22-ц/784/477/17 Доповідач - Темнікова В.І.
Категорія 69
08 лютого 2017 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,
при секретарі - Тищенко Л.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Березанського районного сектору Управління державної міграційної служби (далі - РС УДМС) України в Миколаївській області на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2016 року у справі за заявою ОСОБА_1 Ілмухамеда Хаджадурдиєвича, заінтересована особа Березанський РС УДМС України в Миколаївській області про встановлення факту постійного проживання, -
В листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що 02.11.1982 р. він народився в республіці ОСОБА_2. З вересня 1989 року переїхав на територію Української РСР та проживав спочатку у м.Харкові, а потім переїхав до с. Коблеве Березанського району Миколаївської області. У 2004 році він закінчив Національну юридичну академію України ім.Ярослава Мудрого. На період навчання був зареєстрований у гуртожитку академії. Тобто, з 1989 до 24 серпня 1991 року включно він постійно проживав на території Української РСР. Без встановлення факту його постійного проживання на території України він позбавлений можливості отримати громадянство України, а тому просив суд встановити факт його постійного проживання на території України з вересня 1989 року по 24 серпня 1991 року.
Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2016 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання задоволено та встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України з вересня 1989 року по 24 серпня 1991 року.
Не погодившись з зазначеним рішенням, Березанський РС УДМС України в Миколаївській області звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1, про встановлення факту постійного проживання відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинами справи, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представник Березанського РС УДМС України в Миколаївській області підтримав доводи апеляційної скарги, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Інші учасники процесу до судового засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника Березанського РС УДМС України в Миколаївській області, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення по справі суд виходив з того, що ним були встановлені факти про те, що заявник ОСОБА_1 Ілмухамед Хаджадурдиєвич народився 02.11.1982 року в м. Ашхабад Туркменської РСР, що підтверджується копією свідоцтва про народження заявника серії І-ИЮ №329455, виданого Совєтським бюро ЗАГСу м. Ашхабад 12.11.1982 року та копією паспорту громадянина ОСОБА_2 № А0018061, виданого 23 травня 2009 року.
Також суд виходив з того, що довідкою Коблівської сільської ради Березанського району № 1447 від 14.12.2016 року та актом про проживання, складеним Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області 14.12.2016 року, підтверджується, що ОСОБА_1 Ілмухамед, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживав у житловому будинку за адресою: с. Коблеве Березанського району Миколаївської області, вул. Шкільна,1, влітку 1991 року без реєстрації місця проживання. А відповідно до довідки садівничого товариства «Лазурь» №10 від 28.11.2016 року ОСОБА_1 зі своєю родиною тимчасово проживав на території садового масиву «Тилигул-Кошари» Комінтернівського району Одеської області у 1991 році. Із копії диплому спеціаліста ХА №24015250 від 30.06.2004 року вбачається, що ОСОБА_1 закінчив у 2004 році Національну юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста. Крім того, факт постійного проживання заявника на території України у 1989 -1991 роках підтвердили свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які пояснили, що заявник є товаришем їх доньки ОСОБА_5 і вони добре знають його з дитинства та його батьків. Заявник з родиною проживав у ІНФОРМАЦІЯ_3. Свідок ОСОБА_4 товаришував з батьком заявника і вони часто ходили один до одного в гості.
Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, та посилаючись на ст. с1,9 Закону України «Про громадянство України», п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995р. « Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», ст. ст. 234, 256, 273 ЦПК України, суд дійшов висновку, що факт постійного проживання заявника на території України з вересня 1989р. по 24 серпня 1991 року підтверджено сукупністю досліджених судом доказів, що узгоджуються між собою, а тому заявлені вимоги підлягають задоволенню.
Проте, проаналізувавши матеріали справи та встановлені судом факти, колегія суддів вважає, що до такого висновку суд дійшов помилково, виходячи з наступного.
Так, у порядку ч. 2 ст. 256 ЦПК України суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України від 18 січня 2001 р. «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до п. 1,2,ч. 1 ст. 3 цього Закону. Тобто юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) або набрання чинності Законом «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.). Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень ст. 256 ЦПК України та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 р.; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 р.; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 р. або станом на 13 листопада 1991 р.; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 р. чи 13 листопада 1991 р.; постійного проживання особи на території України чи УРСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв'язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо. У зазначених справах як заінтересовані особи повинні брати участь відповідні органи служб громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.
При цьому питання встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедури подання цих документів та провадження за ними врегульовано, крім Закону України «Про громадянство України», також Указом Президента України від 27 березня 2001р. № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», яким затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень». Відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» та Порядку заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження заявника на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду. Ст. 1 Закону України «Про громадянство України» дає чітке визначення поняття «безперервне проживання на території України» та «проживання на території України на законних підставах», а саме: «проживання на території України на законних підставах» - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні; «безперервне проживання на території України» - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів.
Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001р. № 215/2001 в редакції Указом Президента України від 27 червня 2006р. № 588/2006 (далі - Порядок), передбачає, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до п.1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу ІНФОРМАЦІЯ_4, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає до відповідного органу заяву про набуття громадянства України за територіальним походженням, зобов'язання припинити іноземне громадянство - для іноземців, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях. При цьому при вирішенні питання про обґрунтованість заявленої вимоги суду, крім перевірки та встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року, необхідно встановити той факт, що заявник подав до компетентного органу зобов'язання припинити іноземне громадянство письмово оформлену заяву іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданств) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України ( абз. 12 ст.1 Закону України «Про громадянство України»).
Як убачається з матеріалів справи заявник згідно копії паспорту № А0018061, виданого 23 травня 2009 року є громадянином ОСОБА_2. Не зважаючи на це судом першої інстанції питання про те, чи подавав він до компетентного органу зобов'язання припинити іноземне громадянство не досліджувалося взагалі, а із пояснень представника зацікавленої особи в суді апеляційної інстанції встановлено, що заявник взагалі не подавав до відповідного органу ні заяву про набуття громадянства України за територіальним походженням, ні зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Крім того, суд першої інстанції, задовольняючи заяву, виходив з того, що заявник підтвердив належними доказами факт його постійного проживання на території України з вересня 1989 року по 24 серпня 1991 року і цей факт має юридичне значення, оскільки з ним пов'язано набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ст. ст. 3,5 Закону України «Про громадянство України». Проте в матеріалах справи відсутні письмові докази, які б підтверджували факт саме постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991р. та в якому саме місці.
Так, письмові докази, які були надані заявником суду, а саме довідка Коблівської сільської ради Березанського району №1447 від 14.12.2016 року, акт про проживання, складений Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області 14.12.2016 року, підтверджують факт проживання заявника у житловому будинку за адресою: с.Коблеве Березанського району Миколаївської області, вул.Шкільна,1 тільки влітку 1991 року без реєстрації місця проживання разом з Аннаєвим Мейлісом. При цьому, з їх тексту вбачається, що вони видані на підставі заяви ОСОБА_6 Проте сама ОСОБА_6 допитана судом не була, як не було встановлено також того чи була така заява зроблена нею письмово чи усно, де сама ОСОБА_6 проживала в спірний період часу та на якій правовій підставі. А в довідці садівничого товариства «Лазурь» №10 від 28.11.2016 року прямо зазначено про те, що заявник зі своєю родиною тимчасово проживав на території садового масиву «Тилигул-Кошари» Комінтернівського району Одеської області у 1991 році. Таким чином, дані письмові докази самі по собі не є безспірними доказами підтвердження факту саме постійного(безперервного) проживання заявника на законних підставах на території України станом на 24 серпня 1991р. Із пояснень свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вбачається, що батьки заявника в цей час працювали на вирощуванні овочів, а тому проживали в с. Колблеве і з ними був заявник, який товаришував з донькою свідків. При цьому свідок ОСОБА_4 також поясняв суду, що таких працівників було близько тридцяти, але спілкувався він тільки з батьками заявника. Приймаючи дані пояснення свідків, як доказ постійного проживання заявника на законних підставах на території України станом на 24 серпня 1991р., суд не врахував, що заявнику на той час було 8 років, однак, доказів того, що його батьки постійно проживали на території України на законних підставах ( тобто, що їх перебування на території України не було пов'язано з виконанням сезонної роботи по вирощуванню овочів), суду надано не було. Не було надано суду доказів також того, в яких родинних чи інших відносинах перебував заявник з Аннаєвим Мейлісом, з яким ніби - то проживав влітку 1991р. без реєстрації в с. Коблеве Миколаївської області. Не надано суду також доказів того, чи проходив заявник з урахуванням його віку навчання в школі під час перебування на території України та в якій саме.
Не було враховано судом також те, що заявником взагалі не надано ніяких доказів його проживання на території України, починаючи з вересня 1989р. по 1991р.
Необгрунтованим є посилання суду, як на доказ постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991р., також на копію диплому спеціаліста ХА № 24015250 від 30.06.2004 року, з якого вбачається, що заявник у 2004 році закінчив Національну юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого, оскільки період часу, коли заявник навчався у цьому учбовому закладі не має ніякого відношення до тих подій, які відбувалися в спірний період часу. Більш того, як убачається з тексту заяви, з якою ОСОБА_1 звернувся до суду, він зазначав, що в цей період часу він був зареєстрований у гуртожитку НЮАУ ім. Ярослава Мудрого саме на період навчання, що свідчить про його тимчасову реєстрацію в цей період часу на території України.
Сукупний аналіз зазначених вище матеріалів справи свідчить, про те, що суд дійшов помилкового висновку, що надані заявником докази в своїй сукупності та узгодженості між собою підтверджують факт його саме постійного проживання на законних підставах на території України в період часу з вересня 1989р. по 24 серпня 1991р., а тому рішення суду слід скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, судова колегія,-
Апеляційну скаргу Березанського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області задовольнити.
Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 Ілмухамеда Хаджадурдиєвича, ІНФОРМАЦІЯ_1, про встановлення факту постійного проживання на території України з вересня 1989 року по 24 серпня 1991 року - відмовити.
Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили в касаційному порядку.
Головуючий
Судді