Справа № 480/2483/16-к
Провадження № 1-кп/480/60/17 УХВАЛА
01 лютого 2017 року Миколаївський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ;
обвинуваченого ОСОБА_4 ;
захисника ОСОБА_5 ,
під час судового засідання в залі суду в м. Миколаєві у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.02.2016 за № 12016150260000197 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Курилівка, Куп'янського району Харківської області, громадянина України, не одруженого, не працюючого, з середньою спеціальною освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, -
встановив:
01.11.2016 з Миколаївського районного відділу Миколаївської місцевої прокуратури № 1 Миколаївської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 лютого 2016 року за №12016150260000197 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
У судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 .
Обвинувачений ОСОБА_4 залишив вирішення клопотання на розсуд суду, а його захисник проти клопотання заперечував посилаючись на те, що обвинувачений ОСОБА_4 має конкретне місце проживання, не збирається ухилятися від суду та впливати на свідків, вважав, що до обвинуваченого можливо застосувати більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд дійшов такого.
31.03.2016 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
За викликом ОСОБА_4 до слідчого не з'явився, його телефон було вимкнено.
21.10.2016 о 17 год. 10 хв. в рамках зазначеного кримінального провадження ОСОБА_4 затримано в порядку ст. 208 КПК України.
23.10.2016 слідчим суддею Миколаївського районного суду Миколаївської області обрано ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в СІЗО УДПтС України в Миколаївській області строком до 19.12.2016 до 17 год. 10 хв.
08.12.2016 Миколаївським районним судом Миколаївської області ОСОБА_4 продовжено строк тримання під вартою в СІЗО УДПтС України в Миколаївській області до 16 лютого 2017 року до 17 год. 10 хв.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань, суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання під вартою до спливу двомісячного строку, зокрема з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, і може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Обґрунтовуючи клопотання прокурор посилається на продовження існування низки ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме, те що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років. Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, який відноситься до категорії тяжких.
З матеріалів наданих стороною захисту у судовому засіданні вбачається, що ОСОБА_4 зареєстрований та постійно проживає у АДРЕСА_2 , разом з матір'ю, вітчимом, братом та сестрою (довідки з Кіндрашівської сільської ради Куп'янського району Харківської області № 385 та № 386 від 21.12.2016). Отже, обвинувачений ОСОБА_4 має сім'ю, таким чином у обвинуваченого наявні міцні соціальні зв'язки.
Посилання прокурора на можливість ОСОБА_4 незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, як на ризик, який дає підстави вважати, що більш м'який запобіжний захід крім тримання під вартою не зможе запобігти ризикам, суд відхиляє, оскільки свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у даному кримінальному провадженні вже допитані судом. За інформацією прокурора та свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_7 свідок ОСОБА_9 перебуває за межами країни. Щодо свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , то суд не вбачає можливості впливати на них з боку обвинуваченого, оскільки обвинувачений проживає в Харківській області, свідок ОСОБА_11 у м. Дніпро, а свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_8 у Миколаївській області.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Таран проти України” від 17 жовтня 2013 року зазначено, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув'язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).
Крім того, у згаданому вище рішенні Європейського суду з прав людини йдеться про те, що з плином часу продовжуване тримання заявника під вартою потребує більшого обґрунтування. При цьому, прокурором у клопотанні такого обґрунтування не наведено, жодних додаткових підстав щодо цього не зазначено.
Суд вважає, що з боку обвинуваченого ОСОБА_4 продовжує існувати ризик переховування від суду, оскільки під час досудового розслідування щодо підозрюваного ОСОБА_4 слідчим суддею було надано дозвіл на затримання з метою приводу, у зв'язку з неналежною процесуальною поведінкою.
При цьому, суд вважає, що прокурор не навів у клопотанні та не підтвердив належними доказами продовження існування таких ризиків, як можливість впливу обвинуваченого на свідків, а також вчинення іншого злочину. Щодо існування ризику переховуватися від суду прокурор у клопотанні не обґрунтував та не підтвердив доказами те, що застосування більш м'яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою не забезпечить належної поведінки обвинуваченого ОСОБА_4 .
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою встановлено, що ОСОБА_4 за місцем проживання характеризується добре, проживає разом із сім'єю за місцем реєстрації, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
Тому суд вважає, що докази та обставини, на які посилається прокурор у клопотанні про продовження строку тримання під вартою не дають достатніх підстави вважати, що застосування виключно запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого і не зможе запобігти вищевказаним ризикам. А отже, у задоволенні клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід відмовити.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених
статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Згідно з приписами ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Суд вважає, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, з покладенням на обвинуваченого обов'язків: прибувати за кожною вимогою до Миколаївського районного суду Миколаївської області; не залишати місце простійного проживання без дозволу суду в період часу з 22 години до 06 години наступного дня; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні: ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 ; не відвідувати місця масового скупчення людей, а також громадські місця де здійснюється продаж спиртних напоїв на розлив та їх вживання, буде достатнім для запобігання ризику, зазначеному у клопотанні прокурора.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 181, 183, 193, 194, 196, 202, 205, 350, 369, ч. 1 ст. 372 КПК України, суд, -
постановив:
Відмовити у задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 .
ОСОБА_4 звільнити з під варти в залі судового засідання.
ОСОБА_4 обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, без використання електронних засобів контролю.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Курилівка Куп'янського району Харківської області, зареєстрованого та проживаючочго за адресою: АДРЕСА_1 , такі обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до Миколаївського районного суду Миколаївської області;
- не залишати місце простійного проживання без дозволу суду в період часу з 22 години до 06 години наступного дня;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні: ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8
- не відвідувати місця масового скупчення людей, а також громадські місця де здійснюється продаж спиртних напоїв на розлив та їх вживання.
Строк дії ухвали закінчується 01 квітня 2017 року.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1
01.02.2017