08 травня 2007 р.
№ 25/95-04-2504
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Удовиченка О.С.
суддів :
Катеринчук Л.Й. Черкащенка М.М.
розглянувши касаційну скаргу
ПП “УПТК»
на рішення
господарського суду Одеської області від 14.05.2004р.
у справі
№ 25/95-04-2504
господарського суду
Одеської області
за позовом
1. ОСОБА_1 2. ОСОБА_2
до
ЗАТ “Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання “Лазур»
про
визнання права власності
в судовому засіданні взяли участь представники :
ПП “УПТК»:
директор Охотський Є.М., Ящук Ю.Ю.
ОСОБА_1:
ОСОБА_3
ЗАТ “Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання “Лазур»:
Нікітенко В.В.
Суб'єкти підприємницької діяльності -фізичні особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до господарського суду Одеської області з позовом до ЗАТ “Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання “Лазур» про визнання права власності в рівних долях на об'єкт незавершеного капітального будівництва головного корпусу, розташованого АДРЕСА_1, загальною площею 14530,8 кв. м., придбаного за договором купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва НОМЕР_1.
Рішенням господарського суду Одеської області від 14.05.2004р. (суддя Малярчук І.А.) позов задоволено повністю.
ПП “УПТК» як особа, права якої порушені оскаржуваним рішенням, звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 14.05.2004р. скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення порушені норми матеріального та процесуального права.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачі звернулись до суду з позовом до ЗАТ “Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання “Лазур» про визнання права власності в рівних долях на об'єкт незавершеного капітального будівництва головного корпусу, розташованого АДРЕСА_1, загальною площею 14530,8 кв. м., придбаного за договором купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва НОМЕР_1. Зі змісту позовної заяви не вбачається, яким чином порушено право власності позивачів. В якості підстави позивачі посилались на ст. 331 ЦК України, якою встановлено набуття права власності на новостворене майно.
Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 208 ЦК України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
Відповідно до п. 5 ст. 656 ЦК України особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватись законом.
Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно до п. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
При цьому слід враховувати, що вирішуючи спір щодо права власності, господарському суду необхідно встановити наявність всіх обставин, а саме: відповідність змісту правочину, за яким визнається право власності, вимогам закону; додержання встановленої форми правочину; правоздатність сторін за правочином, а також у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Задовольняючи позов стосовно визнання права власності за позивачами, суд першої інстанції на це увагу не звернув та вказані обставини не з'ясував.
Крім того, колегією суддів встановлено, що висновки суду першої інстанції не відповідають нормам матеріального права та позовним вимогам, оскільки, задовольняючи позов, господарський суд Одеської області посилався на ст. 386 ЦК України та інші норми чинного законодавства, які передбачають право на захист права власності у разі його порушення, невизнання або оспорювання, в той час, як позивачами не було зазначено, яким чином відповідачем -ЗАТ “Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання “Лазур» це право власності було порушено.
Враховуючи те, що при розгляді даної справи судом не було встановлено всіх обставин справи, висновок суду першої інстанції про визнання за позивачами права власності на відповідне майно є передчасним та необґрунтованим.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 29.12.76 р. "Про судове рішення" обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Враховуючи викладене, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що оскаржуване рішення не може вважатись законним та обґрунтованим, оскільки прийнято за неповного з'ясування обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи викладене, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід всебічно та повно з'ясувати всі обставини справи та в залежності від встановленого правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права та винести законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу ПП “УПТК» задовольнити.
Рішення господарського суду Одеської області від 14.05.2004р. у справі № 25/95-04-2504 скасувати.
Справу № 25/95-04-2504 передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Головуючий О.С. Удовиченко
Судді Л.Й. Катеринчук
М.М. Черкащенко