24 січня 2017 рокусправа № 804/2124/16
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.
суддів: Щербака А.А. Баранник Н.П.
за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління МВС України в Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2016 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби,-
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2016 року позов задоволено. Визнано противоправною відмову Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні.
Постанова суду першої інстанції обґрунтована посиланнями на Постанову КМУ №393 від 17.07.1992 року, згідно якої позивач має право на одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення у зв'язку з скороченням штатів.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем (Головним управлінням МВС України в Дніпропетровській області) подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано всіх положень ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ та п. 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та членів їхніх сімей, затвердженого Постановою КМУ від 17.07.1992 №393.
В запереченнях на апеляційну скаргу зазначено, що позивач перебувала на службі в органах внутрішніх справ України з 1995 року по 06.11.2015 року. При звільненні позивачу не було виплачено разову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Позивач у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Інші учасники процесу у судове засідання не з'явились. Про час, дату та місце судового засідання повідомленні належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 01.08.1995р. по 06.11.2015р. перебувала на службі в органах внутрішніх справ на різних посадах, що підтверджується наказом ГУ МВС України у Дніпропетровській області від 14.07.1995р. №32о/с та записами в трудовій книжці позивачки. При цьому відповідно до наказу ГУ МВС України у Дніпропетровській області від 10.06.2013р. №135о/с ОСОБА_1 займала посаду старшого слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Павлоградського МВ ГУ МВС України у Дніпропетровській області.
Наказом ГУ МВС України у Дніпропетровській області від 27.11.2012р. №248о/с ОСОБА_1 надано додаткову неоплачувану відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. Також, Наказом ГУ МВС України у Дніпропетровській області від 11.08.2015р. №336о/с відповідно до п.3 ст.25 Закону України “Про відпустки” ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею віку 4-ох років.
Відповідно до наказу ГУ МВС України у Дніпропетровській області від 06.11.2015р. №485о/с майора міліції ОСОБА_1 старшого слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Павлоградського МВ ГУ МВС України у Дніпропетровській області (з обслуговування м. Павлоград та Павлоградського району) згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України “Про Національну поліцію” та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 06.11.2015 року звільнено у запас Збройних Сил (з поставленням на військовий облік) за пунктом 64 “г” (через скорочення штатів). У вказаному наказі зазначено, що вислуга років на день звільнення складає 20 років 03 місяці 05 днів.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Закону України "Про Національну поліцію", Закону України “Про оплату праці”.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Матеріалами справи підтверджено, що на час звільнення ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 4-ох років без збереження заробітної плати на підставі наказу ГУ МВС України у Дніпропетровській області від 11.08.2015р. №336о/с. Листом від 06.11.2015р. №17881 Павлоградський міський відділ ГУ МВС України у Дніпропетровській області повідомив позивачку про її звільнення та про необхідність отримання трудової книжки за місцем служби. З наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомилася 06.11.2015р.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що ОСОБА_1 оскаржила своє звільнення у судовому порядку, проте, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2016р. у справі №804/1315/16, що набрала законної сили 05.05.2016р., у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Отже, правомірність звільнення позивачки зі служби є встановленою.
У зв'язку із звільненням зі служби через скорочення штатів та за наявністю вислуги років на день звільнення 20 років 03 місяці 05 днів, ОСОБА_1 звернулась до відповідача з приводу нарахування та виплати їй одноразової грошової допомоги відповідно до ст.9 Закону №2262-ХІІ та п.10 Порядку №393. Проте, листом від 08.12.2015р. за №9/Л-5 відповідач відмовив ОСОБА_1 у виплаті такої допомоги, посилаючись на те, що на момент звільнення позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною без збереження грошового забезпечення і до несення служби не приступила, грошового забезпечення не отримувала, одноразова грошова допомога при звільненні їй нарахована бути не може, тому що норми спеціального законодавства, що врегульовують правовідносини у сфері виплати одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу ОВС, а саме: ст.9 Закону №2262-ХІІ та п.10 Порядку №393, не містять порядку (механізму) виплати одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу ОВС, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною без збереження заробітної плати (грошового забезпечення).
Слід зазначити, що виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби передбачена ч.1 ст.9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Положення вказаної норми також узгоджуються з приписами п. 10 Постанови КМУ від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" відповідно до якого військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки ОСОБА_1 прослужила в органах внутрішніх справ 20 років 03 місяці 05 днів, то при звільненні мала право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. При цьому, посилання відповідача на те, що у період до звільнення перебувала у відпустці по догляду за дитиною та не отримувала у цей період грошового забезпечення колегія судів апеляційної інстанції вважає помилковим, оскільки норми чинного законодавства не пов'язують перебування у відпустці до догляду за дитиною з втратою особою права на отримання одноразової допомоги при звільненні.
В силу пп.3.6 п.3.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №499 від 31 грудня 2007 року особам рядового і начальницького складу за час перебування у відпустці по догляду за дитиною грошове забезпечення не виплачується. Однак, приписи наведеного підпункту не позбавляють особи права на отримання інших виплат та не нівелюють отримання нею грошового забезпечення у інші періоди служби.
07.11.2015р. набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію".
Пунктом 8 прикінцевих та перехідних положень цього Закону визначено, що з дня опублікування Закону всі працівники міліції вважаються такими, що попереджені про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Однак, на час звільнення позивачки з нею не було проведено остаточного та в повному обсязі розрахунку. Отже, відповідачем не виконано вимоги ст.116 КЗпП України в частині здійснення остаточного розрахунку та виплати вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1, у зв'язку із чим така допомога повинна бути стягнута.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано питання здійснення остаточного розрахунку при звільненні працівників органів внутрішніх справ, то підлягають застосуванню правові норми трудового законодавства.
При цьому, можливість застосування положень Кодексу законів про працю в Україні у правовідносинах, які врегульовані спеціальними законами, роз'яснена Конституційним Судом України (рішення від 07.05.2002 р. №8-рп/202).
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України “Про оплату праці” порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року N 100 “Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати”. Відповідно до п.2 вищезазначеного порядку у випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п.8 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
В довідці про доходи позивачки, виданій Павлоградським МВ ГУМВС в Дніпропетровській області зазначено, що грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці роботи складає в вересні 2012 року 2878.50грн.,у жовтні 2012 року - 3160.59грн.
Відповідно до ч.1 ст.50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від № 8515/0/14-11/13 від 23 серпня 2011 р. “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2012 рік” кількість робочих днів в вересні 2012 року склала 20 робочих дня, в жовтні 2012 року 23 робочих дня.
Враховуючи, що в листопаді 2012 року позивачем відпрацьований неповний календарний місяць. Із розрахунку він виключається. Середньомісячна заробітна плата позивача складає 3019.54 грн.: (2878.50 грн. + 3160.59 грн.):43р.дня х (43р.дня : 2)=3019.54грн. Враховуючи середньомісячну заробітну плату позивача розмір одноразової грошової допомоги складає 30195.40 грн.
Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, в даному випадку Головне управління МВС України в Дніпропетровській області, як суб'єкт владних повноважень, який здійснював звільнення позивача, не дотримав вимоги закону про захист охоронюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому його відмова у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні є протиправною, що дає суду підстави для стягнення з відповідача сум невиплаченої позивачу допомоги.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає правомірним те, що суд першої інстанції на підставі ч.2 ст.11 КАС України вийшов за межі позовних вимог, оскільки це було необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просив.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
Керуючись п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління МВС України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий: Ю.В. Дурасова
Суддя: А.А. Щербак
Суддя: Н.П. Баранник