"02" лютого 2017 р. Справа № 922/3139/16
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Гребенюк Н. В., суддя Істоміна О.А.
при секретарі Кохан Ю.В.
за участю прокурора - Алекаєв Ю.В. (службове посвідчення №042342 від 29.03.2016 року),
та представників сторін:
позивача - не з'явився,
1-го відповідача - не з'явився;
2-го відповідача - ОСОБА_1, паспорт серія МК778695 від 02.03.1998 р. (директор),
розглянувши матеріали апеляційної скарги заступника прокурора Харківської області (вх. №21 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 05.12.16 р. у справі № 922/3139/16
за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі Харківської області в інтересах Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області, м. Богодухів Харківської області
до 1. Куп"єваської сільської ради Богодухівського району Харківської області, с. Куп'єваха Богодухівського району Харківської області
2. Селянського фермерського господарства "Віра",с. Куп'єваха Богодухівського району Харківської області
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору
Керівник Дергачівської місцевої прокуратури звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Богодухівської райдержадміністрації (позивач) до Куп'єваської сільської ради (перший відповідач) та Селянського фермерського господарства "Віра" (другий відповідач), в якому просить суд:
1. Визнати незаконним та скасувати рішення ХV сесії Куп'єваської сільської ради Богодухівського району Харківської області № 89-V від 09.10.2007р.;
2. Визнати незаконним та скасувати рішення ХL сесії Куп'єваської сільської ради Богодухівського району Харківської області № 245-V від 02.09.2010р.;
3. Визнати недійсним договір оренди землі б/н від 26.12.2011р., який укладений між Куп'єваською сільською радою Богодухівського району Харківської області та Селянським фермерським господарством "Віра".
Рішенням господарського суду Харківської області від 05 грудня 2016 року у справі № 922/3139/16 (суддя Аюпова Р.М.) в позові відмовлено.
Заступник прокурора Харківської області подав на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Другий відповідач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на ст.ст.253, 267 ЦК України, зазначив про пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні до суду із даним позовом, оскільки Богодухівська районна державна адміністрація, на думку другого відповідача, була обізнана про укладення спірного договору з моменту його укладення та реєстрації, тобто з 26.11.2011 року. Також другий відповідач зазначає, що приймаючи рішення про надання дозволу на розробку технічної документації та передачі земельної ділянки в оренду, Куп”єваська сільська рада діяла в межах наданих їй повноважень, а доводи прокурора про те, що надання земельних ділянок водного фонду в оренду відноситься до повноважень районної державної адміністрації - є безпідставними. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
В судове засідання 02.02.2017 року позивач та перший відповідач не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлялись про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.43, 45 т.2).
Враховуючи, що позивач та перший відповідач належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за їх відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора та представника другого відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Рішенням XV сесії V скликання Куп'єваської сільської ради Богодухівського району Харківської області від 09.10.2007 р. № 89-V СФГ "Віра" надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки (на місцевості) під водоймою та її грошову оцінку (а.с.20 т.1).
Рішенням XXXIX сесії V скликання Куп'єваської сільської ради Богодухівського району Харківської області від 20.05.2010 р. № 236-V СФГ "Віра" продовжено термін дії дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки (на місцевості) під водоймою, загальною площею 50,96 га, наданого рішенням ради від 09.10.2007 р. (а.с.21 т.1).
Рішенням ХL сесії V скликання Куп'єваської сільської ради Богодухівського району Харківської області від 02.09.2010р. №245-V затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки зі ставком в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право користування на умовах оренди на земельну ділянку зі ставком СФГ «Віра» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах с.Куп”свахи Куп'єваської сільської ради Богодухівського району Харківської області, загальною площею 50,9600 га за рахунок земель водного фонду (а.с.22 т.1).
Рішенням ХІІ позачергової сесії VІ скликання Куп'єваської сільської ради Богодухівського району Харківської області від 26.12.2011 № 74-VІ "Про надання в оренду земельної ділянки водного фонду СФГ "Віра", другому відповідачу надано в оренду земельну ділянку водного фонду, загальною площею 50,9600 га, в тому числі під водою - 35,0106 га, пасовищ - 8,8813 га, чагарники - 2,9304 га, боліт - 3,3967, дамба (гідротехнічна споруда) - 0,7410 га строком на 20 років (а.с.59 т.1).
26.12.2011р. між Куп'єваською сільською радою Богодухівського району Харківської області (перший відповідач, орендодавець) та Селянським фермерським господарством "Віра" (другий відповідач, орендар) укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду (далі - договір) (а.с.23 т.1).
Відповідно до п.1.1 договору, орендодавець передав, а орендар набув право на оренду земельної ділянки водного фонду, яка знаходиться на території Куп'єваської сільської ради в межах населеного пункту с.Купє'ваха. Кадастровий номер земельної ділянки: 6320885501:00:002:0001.
Згідно п.1.2 договору, земельна ділянка передається в оренду для рибогосподарських потреб за рахунок земель запасу водного фонду. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Пунктом 2.1 договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка з земель запасу водного фонду, загальною площею 50,9600 га, в тому числі: під пасовищами - 8,8781 га, під іншими захисними насадженнями - 2,9304 га, під болотом - 3,3999 га, під водою - 35,0106 га, під гідротехнічною спорудою - 0,7410 га. На земельній ділянці розташована глуха земляна гребля.
В п. 2.3. договору зазначено, що грошова оцінка земельної ділянки водного фонду не проведена.
Розділом 4 договору визначено порядок сплати та розмір орендних платежів.
Так, відповідно до п. 4.1 договору, орендна плата за користування вказаною у договорі земельною ділянкою складає, згідно з розрахунком, який є невід'ємною частиною договору 13546,56 грн. на рік.
Договір укладається строком на 20 років, починаючи з дати його реєстрації (п.3.1 договору).
Прокурор, звертаючись до суду із позовом, зазначає, що земельна ділянка передана другому відповідачу з порушенням вимог ч.3 ст. 122 ЗК України, оскільки надання земельних ділянок водного фонду в межах населеного пункту відноситься до повноважень районної державної адміністрації. Крім того, прокурор зазначає, що передача в оренду спірної земельної ділянки відбулась без проведення земельних торгів, що є порушенням ч.2 ст.124 ЗК України.
Також прокурор в позові вказує, що спірний договір укладено з порушенням приписів статті 13 ЗУ «Про оцінку земель», ст.ст.15, 21 ЗУ «Про оренду землі», а саме без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Крім того, як зазначає прокурор, в порушення абз.7 ст.9 ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації», ст.123 Земельного кодексу України, не проведено державну експертизу землевпорядної документації, у зв'язку з чим рішення першого відповідача про затвердження технічної документації із землеустрою від 02.09.2010 року №245-V суперечить вказаним нормам законодавства.
Вказані обставини, на думку прокурора, свідчать про наявність підстав для визнання недійсними рішень Куп'єваської сільської ради Богодухівського району Харківської області від 09.10.2007 р. № 89-V, від 20.05.2010 р. № 236-V та договору оренди землі від 26.12.2011 року на підставі ч.1 ст.203 ЦК України.
Підставою для представництва інтересів держави в суді, як зазначає в позові прокурор, є порушення інтересів держави в особі Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області в частині реалізації прав законного власника щодо спірної земельної ділянки водного фонду, отримання від неї корисних властивостей на правах законного користувача землі, збереження її екологічного стану та придатності до користування у майбутньому. Прокурор вказує, що факт використання земельної ділянки водного фонду державної власності порушує інтереси держави, як власника, щодо реалізації передбаченого ч.1 ст.319 ЦК України права вільно розпоряджатися нею через уповноважений орган виконавчої влади, яким є позивач у даній справі - Богодухівська районна державна адміністрація Харківської області.
Перший відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції проти позовних вимог прокурора заперечував та просив відмовити в задоволенні позову прокурора.
Другий відповідач у відзиві на позов зазначив, що позивачу було відомо про прийняті Куп”єваською сільською радою спірні рішення з дня їх прийняття, а про укладення договору оренди позивач був обізнаний з 26.12.2011 року, у зв'язку з чим, на думку другого відповідача, прокурор звернувся до суду з позовом після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові. Також другий відповідач вказав, що 05.12.2008 року було проведено нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки, а отже, доводи прокурора про порушення статті 13 ЗУ «Про оцінку земель», ст.ст.15, 21 ЗУ «Про оренду землі» під час укладення договору оренди землі, є безпідставними.
Позивач відзив на позов та апеляційну скаргу не надав.
Апеляційна скарга прокурора обґрунтована тим, що наявність висновку Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Богодухівської райдержадміністрації "Про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку" від 19.05.2008р. не свідчить про обізнаність саме позивача - Богодухівської районної державної адміністрації про передачу спірної земельної ділянки в оренду, оскільки остання є окремою та самостійною юридичною особою. Також прокурор зазначає, що надання в оренду земельної ділянки водного фонду, розташованої в межах населеного пункту, відповідно до статті 122 ЗК України, належить до повноважень районної державної адміністрації, у зв'язку з чим вважає спірні рішення Куп'єваської сільської ради про передачу в оренду земельної ділянки, та відповідно договір оренди землі, незаконними та такими, що прийняті з порушенням вимог чинного на той час законодавства України.
Колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 122 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначає повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.
В ч. 1 ст. 122 ЗК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.
При цьому, пунктом 12 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України (у відповідній редакції) передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
У зв'язку з набранням чинності ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної" від 06.09.2012 року за № 5245-VI з 01 січня 2013 року землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин розмежування земель державної та комунальної власності ще не відбулось, а тому при визначенні органу, уповноваженого на той час розпоряджатись спірною земельною ділянкою необхідно керуватись пунктом 12 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України (у відповідній редакції).
Як вбачається із спірних рішень Куп'єваської сільської ради та договору оренди землі від 26.12.2011 року, в оренду другому відповідачу передано земельну ділянку земель запасу водного фонду, яка знаходиться на території Куп'єваської сільської ради в межах населеного пункту с.Куп'єваха.
Розташування спірної земельної ділянки в межах населеного пункту с.Куп'єваха підтверджується актом встановлення та погодження меж земельної ділянки від 12.04.2008р., (а.с.42 т.1), а також технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки зі ставком в натурі (на місцевості) (а.с.30 т.1).
Таким чином, враховуючи положення п.12 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України (у відповідній редакції), розпорядження земельними ділянками в межах населеного пункту с.Куп'єваха на момент виникнення спірних правовідносин здійснювала відповідна сільська рада.
З огляду на викладене, Куп'єваська сільська рада при прийнятті рішень №89-V від 09.10.2007 року, №245-V від 02.09.2010 року та укладаючи 26.12.2011 року договір оренди землі з другим відповідачем діяла в межах наданих їй повноважень, у зв'язку з чим доводи прокурора про те, що надання земельної ділянки водного фонду, розташованої в межах населеного пункту відноситься до повноважень районної державної адміністрації, є необґрунтованими.
Разом із тим, як вбачається із спірних рішень Куп'єваської сільської ради та технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки зі ставком в натурі (на місцевості), спірна земельна ділянка, що передана в оренду другому відповідачу належить до земель запасу водного фонду.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин), обов'язковій держаній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Відповідно до п.1.11 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої Наказом Державного комітету по земельних ресурсах від 03.12.2004 року № 391, державна експертиза проводиться до затвердження органами державної влади, місцевого самоврядування або власниками землі відповідної землевпорядної документації або до прийняття рішення про набуття, зміну та припинення прав на землю та видачі документів, що посвідчують право на неї.
Як визначено в ч.6 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), орган виконавчої влади або місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації, згідно з законом, після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки в користування.
Таким чином, одержання позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації передує прийняттю органом місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки водного фонду в користування.
Як вбачається з технічної документації щодо встановлення меж спірної земельної ділянки зі ставком в натурі (на місцевості), державна експертиза землевпорядної документації не проводилася.
Вказана обставина не заперечується першим відповідачем, що підтверджується листом Куп'єваської сільської ради №252 від 04.08.2016 року (а.с.3 т.2).
Відсутність державної експертизи землевпорядної документації також підтверджує Відділ Держгеокадастру у Богодухівському районі в листі від 04.08.2016 за № 10-20.12-0.3-1815/2-16 (а.с.29 т.1).
Враховуючи викладене, рішення Куп'єваської сільської ради Богодухівського району Харківської області від 02.09.2010р. №245-V, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки водного фонду без проведення його державної експертизи, прийнято з порушенням ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" та ч.6 ст. 123 Земельного кодексу України.
Разом із тим колегія суддів приймає до уваги наступне.
Частиною 1 статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
За змістом пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 у справі N 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.
Так, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.
Рішення Куп'єваської сільської ради Богодухівського району Харківської області № 89-V від 09.10.2007р та № 245-V від 02.09.2010р., згідно з якими 2-му відповідачу надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки (на місцевості) під водоймою та затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, є ненормативними актами органу місцевого самоврядування, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання.
Враховуючи викладене, позов, предметом якого є скасування рішень органу місцевого самоврядування, якими вирішено питання про передачу в оренду земельної ділянки, тобто ненормативні акти, що застосовуються одноразово і з прийняттям яких виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволено, оскільки такі рішення органу місцевого самоврядування вичерпали свою дію внаслідок виконання, а відтак їх скасування не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки, оскільки у такої особи виникло право володіння земельною ділянкою, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 3-514гс16.
З огляду на наведене, судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування рішень Куп'єваської сільської ради Богодухівського району Харківської області № 89-V від 09.10.2007р та № 245-V від 02.09.2010р.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції другий відповідач у відзиві на позов зазначив про пропуск прокурором строку позовної давності при зверненні до суду із даним позовом та просив суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, зокрема, стосовно позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування рішень Куп'єваської сільської ради Богодухівського району Харківської області № 89-V від 09.10.2007р та № 245-V від 02.09.2010р.
Колегія суддів приймає до уваги роз'яснення, які містяться в п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів": «За змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду».
Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги в частині визнання незаконними та скасування рішень Куп'єваської сільської ради Богодухівського району Харківської області № 89-V від 09.10.2007р та № 245-V від 02.09.2010р. не підлягають задоволенню, відсутні підстави для застосування строків позовної давності у вказаній частині позову.
Стосовно позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 26.12.2011 року, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно ч.1 статті 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Частиною 2 статті 124 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення договору), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (ч.3 ст.124 ЗК України в редакції, чинній на момент укладення договору).
Статтею 134 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору) передбачено обов'язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах) та встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Земельні торги проводяться у формі аукціону (стаття 135 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на момент укладення договору).
Згідно частини 5 статті 137 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору) земельні торги проводяться у порядку, встановленому законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2008р. № 394 був затверджений порядок проведення у 2008 р. земельних аукціонів.
Указом Президента України від 21.07.2008р. №639/2008 дію вказаної постанови зупинено, а в подальшому рішенням Конституційного Суду України від 11.11.2008 р. за № 25-рн/2008 у справі №1-46/2008 вказану постанову Кабінету Міністрів України від 17.04.2008р. № 394 визнано неконституційною, оскільки питання щодо порядку відчуження, набуття і здійснення права власності, права тимчасового користування (оренди), функції, компетенції органів державної влади і місцевого самоврядування мають врегульовуватися тільки законом.
19 серпня 2012 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціону" від 5 липня 2012 року N 5077-VI, яким було внесено зміни до статей 135 - 139 Земельного кодексу України, якими законодавчо врегульовано порядок проведення земельних торгів (аукціонів).
Таким чином, до серпня 2012 року процедуру та порядок проведення земельних торгів (аукціонів) законодавчо врегульовано не було, що в свою чергу, унеможливлювало їх проведення, натомість чинне законодавство не містило заборону органам державної влади та місцевого самоврядування розпоряджатися землями державної чи комунальної власності шляхом надання їх у користування, виходячи із встановлених відповідним законом повноважень.
Аналогічна правова думка міститься в постанові Вищого господарського суду України №922/3258/13 від 31.05.2016 року.
Враховуючи викладене, доводи прокурора про порушення першим відповідачем при передачі в оренду спірної земельної ділянки ч.2 ст.124 ЗК України, у відповідній редакції, є безпідставними та не приймаються колегією суддів.
Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є, зокрема орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
За приписами ст. 21 Закону України "Про оренду землі", розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
У зв'язку з введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011р. Закон України "Про плату за землю" втратив чинність, а питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою регулюється виключно цим Кодексом.
Згідно статті 288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Відповідно до пунктів 289.1. статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Статтею 5 Закону України "Про оцінку земель" (у відповідній редакції) визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до приписів статті 13 Закону України "Про оцінку земель" проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є обов'язковим при визначенні розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
За результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (стаття 20 названого Закону).
Статтею 23 Закону України "Про оренду землі" визначено, що технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.
Таким чином, земельним законодавством передбачено обов'язковість проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності, що є необхідним для визначення розміру орендної плати за них.
Як зазначено в п.2.3 договору оренди землі від 26.12.2011 року, грошова оцінка земельної ділянки водного фонду не проведена.
Відповідно до п. 4.1 договору, орендна плата за користування вказаною у договорі земельною ділянкою складає, згідно з розрахунком, який є невід'ємною частиною договору 13546,56 грн. на рік.
Таким чином, при визначенні розміру орендної плати за користування спірною земельною ділянкою, нормативна грошова оцінка не використовувалась та була відсутня, про що вказано в п.2.3 договору.
Другий відповідач, заперечуючи проти доводів прокурора, у відзиві на позов зазначає, що у 2008 році була проведена нормативна грошова оцінка орендованої спірної земельної ділянки, про що свідчить надана до матеріалів справи технічна документація про грошову нормативну оцінку земельної ділянки зі ставком для надання її в оренду СФГ «Віра» (а.с.80 т.1).
Однак, як вбачається із умов договору ( п.2.3,п.4.1) при передачі спірної земельної ділянки в оренду вказана нормативна грошова оцінка застосована не була.
Крім того, технічна документація про грошову нормативну оцінку земельної ділянки, яка надана другим відповідачем, не містить даних про її затвердження відповідною сільською радою, як передбачено ст.23 ЗУ «Про оренду землі», а відтак, не могла бути застосована при визначення розміру орендної плати при передачі спірної земельної ділянки в оренду.
Враховуючи викладене, першим відповідачем не було дотримано встановленого законом порядку визначення орендної плати за спірну земельну ділянку відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки; орендна плата за оспорюваним договором розрахована в порушення порядку її визначення без проведення обов'язкової нормативної грошової оцінки.
За таких обставин, оспорюваний договір оренди землі від 26.12.2011 року суперечить вимогам статті 13 Закону України "Про оцінку земель", приписам статті 15 Закону України "Про оренду землі", у зв'язку чим позовні вимоги прокурора в цій частині є обгрунтованими.
Водночас, у відзиві на позову зазначив про пропуск прокурором строку позовної давності при зверненні до суду із даним позовом та просив суд застосувати наслідки пропущення строку позовної давності, зокрема, стосовно позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди землі від 26.12.2011 р.
З цього приводу судова колегія зазначає наступне.
Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положенням частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України закріплено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.
Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
Таким чином, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (вказана правова позиція висловлена Верховним судом України в постанові №6-2407цс15 від 17.02.2016 року, а.с.111 т.1).
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 29 ГПК України (в редакції чинній на момент пред'явлення позову) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських судів").
Як свідчать матеріали справи, прокурор звернувся до суду з позовом у даній справі в інтересах держави в особі Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області.
Таким чином, позивачем у даній справі є Богодухівська районна державна адміністрація Харківської області, у зв'язку із чим перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався про порушення свого права.
В матеріалах справи міститься висновок Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Богодухівської райдержадміністрації "Про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку" від 19.05.2008р., в якому позивач погодив технічну документацію документації із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки та вважав за можливе передачу в оренду другому відповідачу спірної земельної ділянку (а.с.35 т.1).
Отже, в 2008 році позивачу було відомо про передачу спірної земельної ділянки в оренду другому відповідачу.
Прокурор звернувся до господарського суду Харківської області із даним позовом 19.09.2016 року, про що свідчить штамп канцелярії суду.
Таким чином, позовна заява подана прокурором після спливу трирічного строку позовної давності. При цьому, причини пропуску позовної давності прокурором документально не обґрунтовані.
Частиною 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З огляду на викладене та враховуючи, що прокурор звернувся до господарського суду після спливу позовної давності, про застосування якої другим відповідачем заявлено до прийняття рішення господарським судом першої інстанції, прокурором не доведено, а матеріалами справи не підтверджено поважні причини пропуску позовної давності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди землі від 26.12.2011 року.
В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що наявність висновку Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Богодухівської райдержадміністрації "Про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку" від 19.05.2008р. не свідчить про обізнаність саме позивача - Богодухівської районної державної адміністрації про передачу спірної земельної ділянки в оренду, оскільки остання є окремою та самостійною юридичною особою. Також прокурор вважає, що у 2008 році позивач не міг бути обізнаний про передачу спірної земельної ділянки в оренду за договором від 26.12.2011 року.
Колегія суддів зазначає, що у висновку від 19.05.2008 року Відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Богодухівської райдержадміністрації зазначив про можливість передачі в оренду СФГ «Віра» спірної земельної ділянки та затвердив технічну документацію із землеустрою, у зв'язку з чим позивач був обізнаний про подальше укладення договору оренди та фактично надав свою згоду на передачу земельної ділянки другому відповідачу.
При цьому, Відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства є структурним підрозділом, підзвітним і підконтрольним голові районної державної адміністрації та в процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими структурним підрозділами райдержадміністрації, а отже, доводи прокурора про те, що саме позивач не був обізнаний про передачу спірної земельної ділянки в оренду є безпідставними.
В апеляційній скарзі прокурор також зазначає, що надання в оренду земельної ділянки водного фонду, розташованої в межах населеного пункту, відповідно до статті 122 ЗК України, належить до повноважень районної державної адміністрації.
Як встановлено колегіє суддів вище в постанові, враховуючи положення п.12 розділу Х "Перехідних положень" Земельного кодексу України (у відповідній редакції), розпорядження земельними ділянками в межах населеного пункту с.Куп'єваха на момент виникнення спірних правовідносин здійснювала відповідна сільська рада.
Отже, доводи прокурора щодо відсутності повноважень у позивача на передачу спірної земельної ділянки в оренду ґрунтуються на невірному тлумаченні норм законодавства, що діяли на час виникнення спірних правовідносин.
Також прокурор зазначає в апеляційній скарзі про помилковість доводів суду першої інстанції про те, що спірні рішення Куп”єваської сільської ради є індивідуальним актом застосування норм права та вичерпали свою дію одночасно з його прийняттям.
Колегія суддів зазначає, що Конституційним Судом України у рішенні від 16.04.2009 у справі №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) було проведено розмежування правових актів та зазначено, що до нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти (акти індивідуальної дії) передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами. Тобто такі, що передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Спірні рішення першого відповідача є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), які породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта, якому вони адресовані (другого відповідача), тобто є актами одноразової дії, які вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.
Враховуючи наведене, позов, предметом якого є ненормативний акт індивідуальної дії прийнятий органом місцевого самоврядування, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.
(Аналогічна правова позиція, щодо неможливості оскарження актів індивідуальної дії, що вичерпали свою дію, викладена в постановах Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №21-405а14 та від 30.09.2015 у справі №911/3396/14).
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Харківської області.
Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 05.12.2016 року у справі №922/3139/16 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 07.02.2017 року
Головуючий суддя Медуниця О.Є.
Суддя Гребенюк Н.В.
Суддя Істоміна О.А.