02 лютого 2017 року Справа № 915/1347/16
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Біозар”, 55600, Миколаївська область, Новоодеський район, м.Нова Одеса, вул.Сеславинського, 26
до відповідача: Вознесенська міська рада, 56500, Миколаївська область, м.Вознесеньск, пл.Центральна, 1
про: про визнання права власності.
Суддя О.Г. Смородінова
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю,
від відповідача: представник не з'явився,
присутня: начальник відділу прокуратури Миколаївської області ОСОБА_2
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Біозар” 08.12.2016 року звернулось до господарського суду з позовом до Вознесенської міської ради про визнання права власності на нежитловий об'єкт нерухомого майна за адресою: Миколаївська область, Вознесенський район, м.Вознесенськ, вул. Київська, 113, який складається з адміністративної будівлі літ. А-1 площею 96,2 кв.м., підвалу літ. А-п/д площею 53,3 кв.м., прибудови літ.а-1 площею 33,1 кв.м., підвалу літ. а-п/д площею 10,3 кв.м., входу в підвал, ґанку, допоміжних будівель і споруд: сарай літ. Б-1 площею 58,5 кв.м., гараж літ.В-1 площею 23,1 кв.м., вбиральня літ.Г-1 площею 4,9 кв.м., гараж літ.Д-1 площею 21,4 кв.м., сарай літ. Є-1 площею 2,7 кв.м., ворота №1 та огорожа №2.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі норм ст. 392 Цивільного кодексу України, та мотивовані тим, що договір купівлі-продажу об'єкту який підтверджує право власності на вказане майно на підприємстві позивача відсутній, та є втраченим під час реорганізації обласної біолабораторії у ТОВ «Біозар» у 2005 році.
Так, позивач у позові зазначає, що 02.11.1971 року між Вознесенською районною біологічною лабораторією та Вознесенською житлово-експулатаційною конторою (ЖЕК) на виконання рішення виконкому Вознесенської міської ради № 150 від 25.05.1971 року був укладений договір купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва за адресою м.Вознесенськ, вул.Жовтне вої революції, 105-а. Вартість об'єкту в сумі 7 600,00 рублів сплачено Вознесенською районною біологічною лабораторією платіжним дорученням № 356 від 02.11.1971 року, але у подальшому зазначений договір купівлі-продажу був втрачений. Підставою позову є втрата документу, який на думку позивача міг би підтвердити набуття Вознесенською районною біо логічною лабораторією, яка у 1973 році була підпорядкована Миколаївській обласній міжгосподарської виробничої біологічної лабораторії, утвореної за рішенням Миколаївської обласної ради колгоспів № 7 від 31.03.1971 року та реорганізованої у 2005 році у ТОВ «Біозар», - об'єкту незавершеного будівництва за адресою м.Вознесенськ, вул.Жовтне вої революції, 105-а. Вказаний договір не вдалось знайти і в Державному архіві Миколаївської області та в обласному нотаріальному архіві.
05.01.2017 року до канцелярії суду відповідачем поданий відзив на позовну заяву в якому міська рада зазначає, що нерухоме майно, розташоване за вищевказаною адресою не має статусу комплексу будівель біологічної лабораторії, а є об'єктом незавершеного будівництва. Нерухоме майно, право власності на яке просить визнати позивач, не перебуває у комунальній власності Територіальної громади міста Вознесенська, представницьким органом якої є Вознесенська міська рада. Отже, права і законні інтереси відповідача цим позовом не зачіпаються. Також Вознесенська міська рада не перебуває у правовідносинах із позивачем щодо предмету спору, тим самим не вчиняла жодних дій спрямованих на порушення прав та інтересів позивача.
30.01.2017 року від Комунального підприємства “Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації” до господарського суду надійшов лист в якому підприємство вказує, що на виконання вимог ухвали суду від 19.01.2017 року надсилає суду копію інвентарної справи №4461 за адресою: Миколаївська область, м.Вознесенськ, вул. Київська (Жовтневої революції), 113, а також просить розглянути позов ТОВ «Біозар» без участі представника КП «Вознесенське МБТІ» в зв'язку з неможливістю присутності в судовому засіданні.
01.02.2017 року позивачем до відділу документального забезпечення суду подані додаткові письмові пояснення по справі.
02.02.2017 року від позивача до канцелярії суду надійшла заява в якій він просить суд залучити до матеріалів справи додаткові докази по справі.
Представник відповідача в судове засідання 02.02.2017 року не з'явився, причин неявки не повідомив.
02.02.2017р. за результатами розгляду справи суд, на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника позивача, суд -
встановив:
Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них, зокрема, належать визнання права.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі втрати нею документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.
Предметом даного спору виступає немайнова вимога позивача щодо визнання за ним права власності на об'єкт нерухомості за адресою: Миколаївська область, Вознесенський район, м.Вознесенськ, вул. Київська, 113, який складається з адміністративної будівлі літ. А-1 площею 96,2 кв.м., підвалу літ. А-п/д площею 53,3 кв.м., прибудови літ.а-1 площею 33,1 кв.м., підвалу літ. а-п/д площею 10,3 кв.м., входу в підвал, ґанку, допоміжних будівель і споруд: сарай літ. Б-1 площею 58,5 кв.м., гараж літ.В-1 площею 23,1 кв.м., вбиральня літ.Г-1 площею 4,9 кв.м., гараж літ.Д-1 площею 21,4 кв.м., сарай літ. Є-1 площею 2,7 кв.м., ворота №1 та огорожа №2.
Заявлені позовні вимоги, ґрунтуються позивачем на вимогах статті 392 Цивільного кодексу України, підставою для визнання права власності позивач вказує втрату ним документа, а саме - договір купівлі-продажу від 02.11.1971 року, який засвідчує його право власності на нерухоме майно та мотивовані тим, що позивач не може зареєструвати своє право власності в державному реєстрі прав, через втрату відповідного правовстановлюючого документу.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України, проаналізувавши обставини справи згідно з нормами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Матеріали справи свідчать, що:
Рішенням виконкому Вознесенської міської ради № 150 від 25.05.1971 року зобов'язано Вознесенській ЖЕК прийняти на баланс незавершене будівництво будівлю № 105-а по вул. Жовтневої революції, вартістю 7600,00 рублів згідно оцінки судового виконавця. Дозволено Вознесенській ЖЕК продати вказане нерухоме майно районній біологічній лабораторії та останню зобов'язано закінчити будівництво (а.с. 64).
Довідка міжколгоспної обласної біолабораторії № 31 від 07.2.1978 року (а.с. 67) свідчить про те, що на підставі рішення Вознесенської міської ради народних депутатів за № 150 від 25.05.1971 року, Вознесенською районною біологічною лабораторією було перераховано Вознесенській міській раді народних депутатів 7600,00 рублів платіжним дорученням за № 356 від 02.11.1971 року.
В наданій позивачем копії платіжного доручення за № 356 від 02.11.1971 року (а.с. 66) в графі «призначення платежу» вказано, що перерахування грошових коштів здійснено «согласно договора купли-продажи с Вознесенской ЖЕК от 02 ноября 1971 року».
Згідно з п. 1.4 Статуту позивача товариство є правонаступником Миколаївської обласної міжгосподарської біолабораторії з усіх прав та зобов'язань (а.с. 25).
Згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За змістом наведеної норми права, позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.
Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного шляху для відновлення порушеного права.
Отже, згідно з приписами вказаної статті та з урахуванням підстав пред'явленого позову, позивач повинен довести належними доказами: факт існування такого документа, втрати ним документа та обставин які зумовили його втрату. Щодо самого документа підтверджуючого право власності, то останній має не породжувати, а підтверджувати наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.
Відповідно до правил статтей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Позивач в позові не вказує обставин, за яких наведений договір купівлі-продажу від 02.11.1971 року було ним втрачено та сам факт його втрати, а лише зазначає, що договір відсутній у товариства оскільки договір не було знайдено серед інших документів, з чого позивач робить необґрунтований та непідтверджений висновок про його втрату.
Обраний спосіб захисту не відповідає встановленим обставинам справи, оскільки не може відновити втрачене, яке фактично не було набуте, отже у суда відсутні правові підстави для застосування до спірних відносин, зазначені позивачем, правила ст. 392 Цивільного кодексу України.
Крім цього, пред'явивши позов про визнання права власності позивач помилково вважає, що саме договір купівлі-продажу, укладений у 1971 році між Вознесенською ЖЕК і Вознесенською районною біолабораторією на підставі рішення виконкому Вознесен ської міської ради депутатів трудящих від 25.05.1971 року № 150, є документом підтверджуючим право власності на об'єкт нерухомості.
Відповідно до пункту 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2004р., Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Як зазначає позивач, договір купівлі-продажу був укладений у 1971 році.
Статтею 4 ЦК УРСР передбачено, що цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.128 ЦК УРСР, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Частиною 1 статті 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (частина 4 вказаної статті).
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості, регулює Закон "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор самостійно приймає рішення.
Отже якщо до позивача за вказаним договором купівлі-продажу перейшло спірне нерухоме майно, то згідно вищевказаних норм товариство на підставі вказаного договору купівлі-продажу мало звернутись до державного органу реєстрації з відповідною заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Проте відповідних доказів щодо здійснення позивачем такого звернення до суду не надано.
Таким чином посилання позивача на договір купівлі-продажу укладений у 1971 році між Вознесенською ЖЕК і Вознесенською районною біолабораторією на підставі рішення виконкому Вознесен ської міської ради депутатів трудящих від 25.05.1971 року № 150, як на підставу виникнення у нього права власності на спірне майно є необґрунтованим, оскільки сам по собі договір не встановлює за позивачем права власності не об'єкт нерухомості, а є лише підставою для її державної реєстрації.
Позивач в обґрунтування заявленого позову вказує, що після отримання спірного майна ним було завершено будівництво об'єкту; товариство постійно користується вказаним спірним майном, та сплачує кошти за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, за телекомунікаційні послуги та кошти за постачання на об'єкт електричної енергії.
Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Стаття 331 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.
Ні зазначеними нормами, ні нормою статті 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення.
Порядок оформлення права власності на новостворений об'єкт після прийняття такого об'єкту до експлуатації визначено нормами законодавства України.
Таким чином, виходячи з приписів статті 328 ЦК набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти та суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
З надісланої КП “Вознесенське МБТІ” копії інвентарної справи та доказів, які надані позивачем під час проведення засідань, судом не встановлено підстав та обставин які підтверджують набуття позивачем права власності на спірний об'єкт.
За змістом ст.ст. 34, 36 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Крім вищенаведеного, відповідно до положень ст. 186 Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій», Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» позивач не надав суду докази, які свідчать про звернення товариства до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, до повноважень яких відповідно належить відведення земельних ділянок, розгляд і затвердження землеустрою, та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, до повноважень якої належить вирішення питання про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що передує судовому захисту.
Таким чином, на підставі вищенаведених висновків суду, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Повне рішення складено та підписано 07.02.2017 р.
Суддя О.Г. Смородінова