ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
31.01.2017Справа №910/13965/16
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
До: 1. Департамента містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
Про визнання договору недійсним
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: ОСОБА_3
Від відповідача-1: не з'явився
Від відповідача-2: ОСОБА_4
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Департамента містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач-1), Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору від 09.11.14. № 03982-14 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою, укладеного між відповідачами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.16. порушено провадження у справі № 910/13965/16 та призначено її до розгляду на 20.09.16.
За результатами судового засідання 20.09.16., на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 11.10.16., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.
Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.16. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.16. зупинено провадження у справі № 910/13965/16 до розгляду Вищим господарським судом України касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.07.16. у справі № 910/116/15-г та до прийняття ним відповідного судового рішення у справі № 910/116/15-г.
23.11.16. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.16. було поновлено провадження у справі № 910/13965/16 та призначено її до розгляду на 06.12.16.
06.12.16. відповідачем-2 через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
В зв'язку з неявкою в судове засідання 06.12.16. представників сторін розгляд справи було відкладено на 20.12.16., про що судом прийнято відповідну ухвалу.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 20.12.16. та 18.01.17. розгляд справи відкладався на 18.01.17. та 31.01.17.
При цьому, 18.01.17. відповідачем-2, та 27.01.17. позивачем, через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
В судовому засіданні 31.01.17. позивачем підтримано свої позовні вимоги.
Відповідач-2 в судовому засіданні 31.01.17. проти позову заперечував.
Відповідач-1 в судове засідання 31.01.17. вкотре явку свого повноваженого представника без будь-яких причин не забезпечив, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причин и неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача-1 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/13965/16.
В судовому засіданні 31.01.17. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
05.07.11. між відповідачем-2 (сторона-1) та позивачем (сторона-2) було укладено договір про організацію торгівельної діяльності, відповідно до п. 1 якого сторони зобов'язалися організувати спільну торгівельну діяльність, за якою сторона-1 дозволяє використання земельної ділянки, а сторона-2 проводить торгівлю від свого імені або від імені сторони-1.
Згідно з п. 1.3 договору земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить стороні-1 на праві оренди згідно договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_2 та Печерською районною в місті Києві радою від 26.08.05.
Відповідно до п.п. 3.2.1, 3.3.1, 3.3.2 вказаного договору сторона-1 зобов'язується надати земельну ділянку для організації торгівельної діяльності, а сторона-2 проводити торгівельну діяльність на земельній ділянці сторони-1, встановити власний торгівельний павільйон та обладнання.
В подальшому, на земельній ділянці, яка надана в оренду відповідачу-2 та знаходиться за адресою АДРЕСА_1, встановлено тимчасову споруду, яка належить на праві власності позивачу, що підтверджується договором купівлі-продажу торгівельного кіоску від 20.09.12., актом прийому-передачі торгівельного кіоску від 21.09.2012, довідкою Департаменту промисловості та розвитку підприємництва виконавчого органу КМР (КМДА) ТС № 2568 від 04.06.13. про функціональне призначення тимчасової споруди.
16.04.13. між Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (департамент) та позивачем (платник) було укладено договір № 50555-000140838-761-01/2568 про сплату пайової участі (внеску) власника тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності в утриманні об'єкта благоустрою м. Києва - тимчасової споруди на АДРЕСА_1.
У зв'язку із закінченням дії договору № 50555-000140838-761-01/2568 від 16.04.13. ФОП ОСОБА_1 звернулась до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з заявою № 5506 про укладення договору щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою - тимчасової споруди на АДРЕСА_1.
05.01.15. листом № 7/0/16-2/27-15 Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу КМР (КМДА) повідомив ФОП ОСОБА_1 про відмову в укладенні зазначеного договору про пайову участь.
При цьому, 04.11.13. ФОП ОСОБА_2 повідомив ФОП ОСОБА_1 про розірвання договору про організацію торгівельної діяльності від 05.07.11. з 05.12.13. та про необхідність звільнення від тимчасової споруди, належної на праві користування ФОП ОСОБА_2, земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1.
Сторона-2 проти розірвання Договору з 05.12.13. не заперечила, внаслідок чого договір про організацію торгівельної діяльності від 05.07.11. з 05.12.13. було розірвано за згодою сторін з ініціативи позивача.
Далі, 09.11.14. між відповідачем-1 (сторона-2) та відповідачем-2 (сторона-1) укладено Договір № 03982-14 щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою (далі - Договір), відповідно до умов якого сторона-1 зобов'язується оплатити пайову участь в утриманні об'єкта благоустрою на АДРЕСА_1, на території якого розташована тимчасова споруда - кіоск площею 23,54 кв.м, функціональне використання - продаж тютюнових та алкогольних виробів, власником якої є сторона-1.
Згідно з п. 1.2 Договору сторони погодили, що замовник сплачує пайову участь в утриманні об'єкта благоустрою у розмірі 30 872,51 грн.
Даний договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 08.05.15. (п. 6.1 Договору).
05.03.15. листом Печерської районної в місті Києві Державної адміністрації № 105/01-570/1 відповідачу-2 погоджено розміщення тимчасової споруди за адресою АДРЕСА_1 у Печерському районі міста Києва площею 23.54 кв.м.
Спір у праві виник в зв'язку з тим, що, на думку позивача, Договір № 03982-14 від 09.11.14. є недійсним з підстав того, що всупереч Порядку від 24.02.11. № 56/5443 (в редакції рішення Київської міської ради від 04.09.14. № 62/62), ЗУ «Про благоустрій населених пунктів», оспорюваний правочин було укладено відповідачем-1 не з власником кіоску за адресою: АДРЕСА_1, а з ФОП ОСОБА_2 на належний позивачу торгівельний павільйон, чим порушено порядок у провадженні торгівельної діяльності з тимчасових споруд. Позивач вказує на те, що оспорюваний договір укладено з неналежною особою і він є недійсним, оскільки спрямований його сторонами на порушення прав і законних інтересів позивача.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.13. № 11 «Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями абз. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до п. 2.3 Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, власників (користувачів) майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в утриманні об'єктів благоустрою міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24.02.2011 № 56/5443 (в редакції рішення КМР від 04.09.2014 № 62/62) у разі встановлення (розміщення) ТС на об'єктах благоустрою, розташованих на земельних ділянках комунальної власності територіальної громади міста Києва, власник ТС укладає договір щодо пайової участі в утриманні об'єкта благоустрою.
Зі Спірного Договору вбачається, що в ньому зазначена площа тимчасової споруди - кіоску 23,54 кв.м, в той час, як позивач зазначає, що є власником кіоску площею 24 кв.м, що підтверджується п. 1.2 договору купівлі-продажу торгівельного кіоску (МАФ) від 20.09.12., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 При цьому, позивачем не подано до судів доказів на підтвердження відсутності у відповідача-2 права власності на кіоск площею 23,54 кв.м, який є предметом спірного Договору.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.10, 2.17, 2.30 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.11. № 244, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1330/20068, підставою для розміщення ТС є паспорт прив'язки ТС. Паспорт прив'язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку. Строк дії паспорта прив'язки визначається органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або районної державної адміністрації відповідно до генерального плану, плану зонування та детального плану територій та з урахуванням строків реалізації їх положень. У разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу.
При цьому, згідно зі ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Частиною 1 ст. 14 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Позивачем не доведено, що при укладенні оспорюваного Договору відповідачами було порушено порядок у провадженні торгівельної діяльності з тимчасових споруд, не доведено укладення оспорюваного Договору з неналежною особою, та як, наслідок, порушення прав і законних інтересів позивача.
При цьому, ануляція Договору Комісією з питань розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібно роздрібної торгівельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства (протокол № 006/19 від 02.06.15.) та доручення відповідачу-1 укласти договір пайової участі з ФОП ОСОБА_1 щодо розміщення тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1, не впливає на дійсність Договору № 03982-14 від 09.11.14.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, у зв'язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими.
Таким чином позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.02.17.
Суддя Т.М. Ващенко