ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.02.2017Справа №910/21267/16
За позовомНепідприємницького товариства «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ»
доФонду гарантування вкладів фізичних осіб
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні
відповідачаПублічного акціонерного товариства «Банк «Таврика»
простягнення 2 249 332,85 грн.
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача:Олійник О.С., Антощук А.О.
від відповідача:Гуленко Ю.М., Башаров В.Є.
від третьої особи:не з'явився
Непідприємницьке товариство «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ» (надалі - «Товариство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - «Фонд») про стягнення 2 249 332,85 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2013 р. у справі №826/6309/13-а зобов'язано Фонд повернути Товариству пенсійні активи у розмірі 2 310 351,45 грн., які відповідачем повернуті не були, а тому позивачем нараховані 3% річних у розмірі 206 982,17 грн. та інфляційні у розмірі 2 042 350,68 грн. за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 17.10.2013 р. по 10.10.2016 р.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.11.2016 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 12.12.2016 р.
В судовому засіданні 12.12.2016 р. представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що правовідносини між ним та позивачем не носять ознак грошового зобов'язання, що виключає можливість застосування приписів ст. 625 Цивільного кодексу України та стягнення заявлених сум 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.12.2016 р. залучено до участі у справі Публічне акціонерне товариство «Банк «Таврика» (надалі - «Банк») в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, розгляд справи відкладено на 16.01.2017 р.
13.01.2017 р. представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про витребування доказів, в задоволенні якого судом відмовлено з огляду на недоведеність позивачем обставин, передбачених приписами ст. 38 Господарського процесуального кодексу України.
Також 13.01.2017 р. до канцелярії суду були подані письмові пояснення третьої особи, в яких Банк вказував на те, що грошові вимоги Товариства до Банку були акцептовані та включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів до 7 черги, а відтак погашення такої заборгованості має відбуватися у відповідності до приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
В судовому засіданні 16.01.2017 р. судом оголошувалась перерва на 01.02.2017 р.
Представники позивача в судове засідання з'явилися, 30.01.2017 р. до канцелярії суду подали письмові пояснення щодо заперечень відповідача та третьої особи, позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов у повному обсязі.
В судове засідання представники відповідача з'явилися, надали пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечували з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, а його пояснення по суті спору були заслухані судом в попередньому судовому засіданні.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічними засобами згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
29.07.2010 р. між Банком та Товариством (від імені якого на підставі договору про управління активами пенсійного фонду від 18.01.2005 р. №00000105КУ виступило ТОВ «Компанія з управління активами «Всесвіт») було укладено договір банківського вкладу «Таврійський» № 698.
Вказаним договором визначено, що банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок №265213021835 та вкладний (депозитний) рахунок на вимогу №265003011835 та залучає грошові кошти строком зберігання до 14.09.2012 р. (п. 1.1. договору).
Додатковою угодою № 1 до договору банківського вкладу від 14.09.2012 р. сторони, зокрема, виклали у новій редакції п. 1.1 договору, а саме: банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) строковий рахунок № 265213021835 в АТ «Банк «Таврика» та вкладний (депозитний) рахунок на вимогу № 265003011835 в гривнях та залучає грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності строком зберігання до 16.09.2013 р.; доповнили п.1.3. даного договору абзацом наступного змісту: за використання коштів, розміщених на вкладному (депозитному) строкову рахунку № 265213021835, починаючи з 14.09.2012 р. банк щомісяця нараховує проценти на суму вкладу з розрахунку 24,0 процентів річних та за використання коштів, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку на вимогу №265003011835, банк щомісяця нараховує проценти на суму вкладу з розрахунку 17,5 процентів річних. Банк щомісяця сплачує нараховані проценти за поточний рахунок вкладника, що зазначений в розділі 8 цього договору, в перший робочий день місяця, наступного за місяцем, за який було нараховано проценти.
29.11.2012 р. ТОВ «КУА «Всесвіт» від імені позивача, керуючись п. 2.6 договору банківського вкладу, відповідно до змісту якого у разі зниження кредитного рейтингу банку з інвестиційного рівня до спекулятивного рівня, вкладник подає письмову заяву до банку у двох примірниках не пізніше ніж за два робочих дні до дати отримання коштів, зазначеної в заяві, а банк повертає суму вкладу та суму нарахованих процентів за фактичний строк перебування вкладу на вкладному (депозитному) рахунку вкладника відповідно до умов п. 1.3. цього договору, звернулися до заступника голови правління АТ «Банк «Таврика» Ткаченко Д.О. із заявою від 04.12.2012 р. про повернення грошових коштів (вх. № 29/11/66 від 29.11.2012 р.) у зв'язку з тим, що ТОВ «Рейтингове агентство «ІВІ-Рейтинг» своїм рішенням № 283-12/FC/TAVB 01d «Про оновлення кредитного рейтингу згідно Протоколу Рейтингового комітету № 59 від 26.11.2012 року» знизили кредитний рейтинг АТ «Банк «Таврика» з інвестиційного рівня до спекулятивного: uaBB негативний.
20.12.2012 р. Правлінням НБУ прийнято постанову № 548, якою ПАТ «Банк «Таврика» віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі чого виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 20.12.2012 р. № 33 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи ФГВФО на тимчасову адміністрацію в АТ «Банк «Таврика».
Листом від 25.12.2012 р. за вих. № 0000000538 ТОВ «КУА «Всесвіт» від імені позивача звернулися до уповноваженої особи ФГВФО на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк «Таврика» Соловйової Н.А. (за вх. №27/11/04 від 27.12.2012 р.) з вимогою про повернення належних НПФ «ВСІ» грошових коштів в сумі 2 310 351,45 грн., шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника.
Листом від 28.12.2012 р. № 11-01/1013-3901 уповноважена особа ФГВФО на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк «Таврика» Соловйова Н.А. повідомила ТОВ «КУА «Всесвіт», що відповідно до рішення НБУ від 20.12.2012 року ПАТ «Банк «Таврика» віднесено до категорії неплатоспроможних, а ФГВФО прийнято рішення про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи ФГВФО на тимчасову адміністрацію в АТ «Банк «Таврика» та вказала на дії, які не здійснюються під час тимчасової адміністрації відповідно до п. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
На підставі постанови Правління НБУ від 20.03.2013 р. № 97 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Таврика» виконавча дирекція ФГВФО прийняла рішення від 20.03.2013 р. №17 «Про початок здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Таврика», а рішенням від 20.03.2013 р. № 18 «Про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Банк «Таврика» призначено уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» - начальника відділу тимчасової адміністрації та ліквідації неплатоспроможних банків Соловйову Н.А.
Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» Соловйової Н.А. про визнання протиправною бездіяльність щодо неповернення пенсійних активів у розмірі 2 310 351,45 грн., розміщених у ПАТ «Банк «Таврика» згідно договору банківського вкладу від 29.07.2010 р. № 698 та зобов'язання повернути вказані пенсійні активи.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 р. у справі №826/6309/13-а, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.04.2014 р., визнано протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо неповернення пенсійних активів у розмірі 2 310 351,45 грн., розміщених у Банку згідно договору банківського вкладу від 29.07.2010 р. № 698, а також зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повернути непідприємницькому товариству «Відкритий недержавний пенсійний фонд ВСІ» пенсійні активи у розмірі 2 310 351,45 грн., розміщених у Банку згідно договору банківського вкладу від 29.07.2010 р. № 698.
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконання відповідачем грошового зобов'язання з повернення грошових коштів, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення 3% річних у розмірі 206 982,17 грн. та інфляційні у розмірі 2 042 350,68 грн. за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 17.10.2013 р. по 10.10.2016 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Наявність грошового зобов'язання відповідача по сплаті позивачу грошових коштів у розмірі 2 310 351,45 грн. підтверджується постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 р. у справі №826/6309/13-а.
Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).
Отже, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 р. у справі №826/6309/13-а має преюдиціальне значення, а встановлені нею факти повторного доведення не потребують.
Твердження відповідача про те, що між сторонами відсутні будь-які грошові зобов'язання, не приймається судом до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Отже, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України №3-295гс16 від 01.06.2016 р.
До того ж, у постанові №6-49цс12 від 06.06.2012 р. Верховний Суд України вказав, що грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
З урахуванням викладеного суд прийшов до висновку проте, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 р. у справі №826/6309/13-а підтверджено факт виникнення у відповідача зобов'язання з повернення на користь позивача грошових коштів у розмірі 2 310 351,45 грн., що в розумінні приписів чинного законодавства України є грошовим зобов'язанням.
Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.
Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Саме лише прийняття Київським апеляційним адміністративним судом постанови про задоволення вимог кредитора, якщо така постанова не виконана в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб". Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду. Попри те, що остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції належить Суду, він не повинен підміняти оцінку, зроблену національними органами, будь-якою іншою оцінкою того, що має бути найкращою стратегією у цій сфері. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Наталія Михайленко проти України, no. 49069/11, від 30.05.2013 р.).
Суд нагадує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Як встановлено судом та не спростовано представниками відповідача в судовому засіданні, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 р. у справі №826/6309/13-а в частині зобов'язання Фонду повернути грошові кошти на користь Товариства, станом на момент розгляду даної справи по суті набрала законної сили, проте відповідачем не виконана.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 206 982,17 грн. та інфляційні у розмірі 2 042 350,68 грн. за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 17.10.2013 р. по 10.10.2016 р.
Твердження третьої особи про те, що вимоги Товариства у розмірі 2 310 351,45 грн. були включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку до сьомої черги, а відтак мають бути виплачені в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до чинного законодавства України правовий режим активів фізичних осіб є особливим та відмінним від правового режиму активів юридичних осіб. Вказане підтверджується Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення», Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Законом України «Про банки та банківську діяльність» тощо.
За змістом ч. 2 ст. 48 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» пенсійні активи не можуть включатися до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду та інших банків. Аналогічні приписи містить і ст. 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»
Розпорядження цими активами здійснюється відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення».
Отже, держава гарантує збереження пенсійних активів шляхом заборони їх використання не за цільовим призначенням.
Відтак, імперативна заборона включати пенсійні активи до ліквідаційної маси банків встановлює пряму заборону виконувати будь-які зобов'язання фінансової установи (банку) за рахунок цих пенсійних активів.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства про стягнення з Фонду 3% річних у розмірі 206 982,17 грн. та інфляційних у розмірі 2 042 350,68 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Непідприємницького товариства «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державної організації «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17; ідентифікаційний код 21708016) на користь Непідприємницького товариства «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ВСІ» (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 23; ідентифікаційний код 33105725) інфляційні у розмірі 2 042 350 (два мільйони сорок дві тисячі триста п'ятдесят) грн. 68 коп., 3% річних у розмірі 206 982 (двісті шість тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) грн. 17 коп. та судовий збір у розмірі 33 739 (тридцять три тисячі сімсот тридцять дев'ять) грн. 99 коп. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.02.2017 р.
Суддя В.П. Босий