ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.02.2017Справа №910/22781/16
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Медек Медікал Корпорейшн»
доТовариства з обмеженого відповідальністю «Айяфарма»
провизнання недійсним договору
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача:Гура А.А.
від відповідача:Рудник І.Ю., Волков В.О., Качан В.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Медек Медікал Корпорейшн» (надалі - ТОВ «Медек Медікал Корпорейшн») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженого відповідальністю «Айяфарма» (надалі - ТОВ «Айяфарма») про визнання недійсним договору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір купівлі-продажу №78/12 від 19.07.2016 р., укладений між позивачем та відповідачем, є недійсним, оскільки не відповідає нормам чинного законодавства України, а саме підпис директора позивача на спірному договорі виконаний невстановленою особою.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.12.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 18.01.2017 р.
13.01.2017 р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що товар згідно спірного договору був поставлений на користь відповідача та прийнятий останнім, що свідчить про вчинення дій, спрямованих на виконання такого договору. Крім того відповідач вказував, що позивачем не заперечувався факт нанесення відтиску печатки товариства як на оскаржуваному договорі, так і на видатковій накладній, за якою приймався товар.
18.01.2017 р. представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про призначення у справі сувої експертизи з метою встановлення автентичності підпису генерального директора позивача, виконаного на договорі купівлі-продажу №78/12 від 19.07.2016 р.
Відповідно до частини першої статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу». Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.
За змістом пунктів 2, 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» №4 від 23.03.2012 р. судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Судом в задоволенні вказаного клопотання було відмовлено з огляду на недоведеність заявником неможливості розгляду даної справи за відсутності висновку експерту з вказаного питання.
В судовому засіданні 18.01.2017 р. судом оголошувалась перерва на 01.02.2017 р.
Представник позивача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Представники відповідача в судове засідання з'явилися, 26.01.2017 р. через канцелярію суду подали додаткові письмові пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечували з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
19.07.2016 р. між ТОВ «Медек Медікал Корпорейшн» (покупець) та ТОВ «Айяфарма» (продавець) був укладений договір купівлі-продажу №78/12 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується поставити власними силами та за власний рахунок покупцю, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти й оплатити лікарські засоби та/або вироби медичного призначення (товар).
Пунктом 3.7 Договору продавець буде вважатися таким, що виконав зобов'язання з поставки товару, якщо поставив товар в місце поставки, зазначеному в замовленні покупця, із усією супроводжувальною документацією, яка вимагається чинним законодавством України та цим договором. Доказом поставки/передачі товару у власність покупця є підписані і оформлені належними та уповноваженими представниками сторін видаткові накладні.
Згідно з п. 4.1 Договору право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної або видаткової накладної), яка фіксує факт передачі товару продавцем та його отримання покупцем. Датою поставки вважається дата передачі продавцем товару.
20.07.2016 р. між сторонами була підписана видаткова накладна №АЙЯ00000037 про поставку товару (ГРАТЕЦІАНО, таблетки вкриті плівкою оболонкою, по 400 мг, по 28 таблеток у флаконі) на загальну суму 17 000 000,00 грн.
Спір у справі виник у зв'язку із оспорювання позивачем законності Договору.
Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Крім того, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Як на підставу для визнання недійсним Договору позивач вказує на те, що підпис на такому договорі від імені генерального директора ТОВ «Медек Медікал Корпорейшн» виконаний невстановленою особою, і про існування такого договору та видаткової накладної №АЙЯ00000037 від 20.07.2016 р. позивачу не було відомо.
Відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Згідно з частиною першою статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач вказує, що хоча в оскаржуваному договорі зі сторони ТОВ «Медек Медікал Корпорейшн» зазначено уповноважену особу на підписання - генерального директора ОСОБА_6, фактично підпис від імені керівника був виконаний невідомою особою. Крім того, позивач зазначає, що уповноважені ним особи не підписували ні довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей №36 від 18.07.2016 р., ні видаткову накладну №АЙЯ00000037 від 20.07.2016 р.
Згідно з частиною першою статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Пунктом 3.7 Договору продавець буде вважатися таким, що виконав зобов'язання з поставки товару, якщо поставив товар в місце поставки, зазначеному в замовленні покупця, із усією супроводжувальною документацією, яка вимагається чинним законодавством України та цим договором. Доказом поставки/передачі товару у власність покупця є підписані і оформлені належними та уповноваженими представниками сторін видаткові накладні.
Із матеріалів справи вбачається, що 20.07.2016 р. між сторонами була підписана видаткова накладна №АЙЯ00000037 про поставку товару за Договором (ГРАТЕЦІАНО, таблетки вкриті плівкою оболонкою, по 400 мг, по 28 таблеток у флаконі) на загальну суму 17 000 000,00 грн.
Від імені позивача вказана накладна підписана представником за довіреністю №36 від 18.07.2016 р., яка виписана керівником ТОВ «Медек Медікал Корпорейшн» ОСОБА_6, та на якій знаходиться відбиток печатки такого товариства.
Відповідно до приписів чинного законодавства відповідальність та контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств.
Також відбиток печатки позивача міститься як на оскаржуваному договорі, так і на видатковій накладній №АЙЯ00000037 від 20.07.2016 р., при цьому покупець не посилався на незаконне використання печатки, звернення до правоохоронних органів із заявою про викрадення або підроблення печатки товариства тощо, а матеріали справи не містять доказів неправомірного використання печатки ТОВ «Медек Медікал Корпорейшн» невідомою особою.
З огляду на викладене, оскільки позивач не заперечує проти автентичності відтиску печатки, проставленого на спірному договорі, видатковій накладній та довіреності, а матеріали справи не містять доказів існування кримінального провадження за фактом підробки такої печатки, відтиск печатки на вказаних документах є свідченням участі ТОВ «Медек Медікал Корпорейшн» як юридичної особи у здійсненні певної господарської операції (в даному випадку - укладенні договору та прийняття товару).
Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2016 р. у справі №910/545/16.
Частиною 1 ст. 241 Цивільного кодексу України передбачено, що, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Відповідно до п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 р. № 11 наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т.ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту норми частини першої статті 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).
Вказана правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 р. у справі №3-59гс14.
Як вбачається із матеріалів справи та не спростовано представником позивача, товар згідно видаткової накладної №АЙЯ00000037 від 20.07.2016 р. на загальну суму 17 000 000,00 грн. ним був отриманий та на даний момент знаходиться у його володінні.
Вказані обставини також підтверджують долученою відповідачем копією клопотання ТОВ «Медек Медікал Корпорейшн» про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача в межах справи Окружного адміністративного суду міста Києва №826/7180/16, згідно якого представник ТОВ «Медек Медікал Корпорейшн» (яка представляє інтереси позивача у даній справі) підтвердила факт закупівлі партії лікарського засобу ГРАТЕЦІАНО, що зберігається на складі. При цьому, доказом отримання товару заявником було надано суду саме видаткову накладну №АЙЯ00000037 від 20.07.2016 р.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що прийняття позивачем від відповідача за Договором товару, поставленого згідно видаткової накладної №АЙЯ00000037 від 20.07.2016 р. свідчить про схвалення ним укладеного між сторонами правочину (Договору) поставки.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що Договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання Договору суборенди недійсним.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Договору необхідно відмовити.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Медек Медікал Корпорейшн» відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 06.02.2017 р.
Суддя В.П. Босий