номер провадження справи 17/137/16
30.01.2017 Справа № 908/3169/16
за позовною заявою: Міністерства оборони України, 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “МІК”, 69006, м.Запоріжжя, вулиця Північне шосе, 69-а
про стягнення 119 621,70 грн.
суддя Корсун Віталій Леонідович
У засіданні приймали участь представники:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 04.11.16 № 220/381/д
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 29.12.15 № б/н
Міністерство оборони України звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “МІК” 119 621,70 грн. пені за прострочення поставки товару в рамках договору від 30.07.15 №286/3/15/323 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України).
29.11.16 автоматизованою системою документообігу суду здійснено розподіл справ між суддями та визначено вищевказану позовну заяву до розгляду судді Корсуну В.Л.
Ухвалою від 29.11.16 судом порушено провадження у справі № 908/3169/16, якій присвоєно № провадження 17/137/16. У сторін витребувані документи необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи по суті, судове засідання призначено на 21.12.16.
На підставі ст. 69 ГПК України, ухвалою від 21.12.16 судом за клопотанням відповідача строк вирішення спору продовжено, розгляд справи відкладено на 30.01.17.
За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
У засіданні суду 30.01.17, на підставі ст. ст. 821, 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Представникам сторін роз'яснено про час виготовлення рішення у повному обсязі.
Представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та наданих суду додаткових письмових поясненнях.
Обґрунтовуючи позов позивач посилався на приписи ст.ст. 11, 509, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст.ст. 193, 218 ГК України та умови кладеного між сторонами договору №286/3/15/323 від 30.07.15 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України). Вказав, що на виконання укладеного між сторонами договору відповідно до специфікації товару (п. 1.2 договору) відповідачем було поставлено товар, проте, із порушенням встановленого договором строку, а саме: відповідно до ОСОБА_3 приймального контролю (якості) № 1 від 30.10.15 товар в кількості 5000 шт. на суму 3 624 900,00 грн. завезено на в/склад (в/частину) 30.10.15, тобто з запізненням на 15 діб; відповідно до ОСОБА_3 приймального контролю (якості) № 2 від 22.11.15 товар в кількості 5000 шт. на суму 3 624 900,00 грн. завезено на в/склад (в/частину) 02.11.15, тобто з запізненням на 18 діб. За доводами позивача, невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо додержання термінів поставки є підставою для покладення на нього додаткової відповідальності у вигляді пені згідно із п. 7.3.4 Договору. Просить позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві на позов.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що договірні зобов'язання ТОВ “МІК” перед Міністерством оборони України виконало у повному обсязі. Однак, товар за умовами договору поставлено із запізненням, строк поставки по Договору був визначений до 15.10.15, включно. Разом з тим, вказує, що сума штрафних санкцій заявлена позивачем за межами позовної давності, оскільки позовна заява направлена до суду 21.11.16, в той час як строк позовної давності сплинув 15.10.16, і поважні причини у позивача для пропуску строку позовної давності відсутні. Також відповідач посилається на невірний розрахунок позивачем пені, оскільки до розрахунку включені зайві дні 30.10.15 та 02.11.15, дні здійснення постачання товару, правильною сумою пені вважає суму в розмірі 112 371,90 грн.
Разом з тим, відповідач зазначає, що на даний час підприємство виконує значний обсяг замовлень для підтримання обороноздатності держави, продукція, що постачається підприємством, спрямована на забезпечення військ у т.ч. що знаходяться у зоні проведення АТО на сході України. У разі задоволення позовних вимог Міністерства оборони України у повному обсязі підприємство опиниться у вкрай важкому матеріальному становищі, що унеможливить виконання ним своїх зобов'язань перед Державою. За доводами відповідача, в разі стягнення пені в повному обсязі, існує ризик виникнення кредиторської заборгованості та просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, що нараховані Міністерством оборони України за порушення умов договору № 286/3/15/323 на 80% до суми 22 474,38 грн.
Позивач з доводами відповідача щодо пропуску строку позовної давності не погодився, свої заперечення виклав у письмовому поясненні. Зокрема, зазначив, що згідно з п. 1.2. Договору строк постачання товару - до 15.10.15 (включно). За порушення строків постачання товару відповідачу нараховано пеню на суму 119 6121,70 грн. 29.09.16 Міністерством оборони України було направлено позовну заяву про стягнення суми штрафних санкцій за договором № 286/3/15/323. Вказане свідчить, що відповідно до ст. 258 ЦК України, Міністерством оброни України позовну заяву подано в межах строку позовної давності, а саме за 16 днів до його спливу. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.10.16 у справі № 908/2615/16 позовну заяву повернуто позивачу, після чого Міністерством оборони України зазначені недоліки було усунуто та повторно направлено позовну заяву з відповідним клопотанням про поновлення процесуальних строків із посиланням на ст. 264 ЦК України стосовно переривання позовної давності. Вважає, що строки позовної давності в даному випадку не пропущено.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
Матеріали справи свідчать, що 30.07.15 між Міністерством оборони України (Замовником, позивачем у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю “МІК” (Постачальником, відповідачем у справі) було укладено договір № 286/3/15/323 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) (надалі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався у 2015 році поставити замовнику одяг верхній, інший, чоловічий і хлопчачий (лот 2. Штани утеплені польові) (далі - товар), а Замовник зобов'язався забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості і строки (терміни), вказані у цьому договорі (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 1.2 Договору, номенклатура товару, передбаченого до поставки за договором, вимоги згідно яких виготовляється товар, строки (терміни) виконання договору, визначаються нижчевикладеною специфікацією.
Згідно із специфікацією (зміст якої викладено в тексті вказаного договору) сторони узгодили найменування товару - Штани утеплені польові; строки (терміни) постачання - до 15.10.15 включно; загальну кількість, яку необхідно постачати - 10000 штук; ціну за одиницю товару (без ПДВ) - 604,15 грн.; ціну товару (без ПДВ) - 6 041 500,00 грн., ціну товару з ПДВ - 7 249 800,00 грн.
Пунктом 2.7 Договору сторони передбачили, що приймання товару оформлюється актом приймального контролю (якості), який повинен бути складений військовим представництвом Міністерства оборони України. Належним чином оформлений і підписаний акт є підтвердженням приймання товару по якості та направляється Замовнику після відправки товару разом з рахунком-фактурою.
Згідно із абз. 2 п. 5.1 Договору, строк поставки товару визначений в специфікації договору (п. 1.2 Договору).
Датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній постачальника (п 5.3. Договору).
Підпунктом 7.3.4 Договору визначили, що за порушення строків виконання зобов'язань Постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості Договору.
Строк дії договору - з дня його підписання і до 31.12.15, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 10.1 Договору).
Матеріалами цієї господарської справи підтверджується, що на виконання умов договору Постачальником поставлено, а Замовником прийнято товар, визначений у Специфікації, що підтверджується відповідними актами приймального контролю (якості):
- акт приймального контролю (якості) № 1 від 30.10.15 (прийнято 5000 шт. товару) на суму 3 624 900,00 грн.;
- акт приймального контролю (якості) №2 від 02.11.15 (прийнято 5000 шт. товару) на суму 3 624 900,00 грн.
ОСОБА_3 приймального контролю (якості) підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплені печатками підприємств.
За доводами позивача, поставку товару було здійснено відповідачем з порушенням визначеного Договором строку, що є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді пені.
У зв'язку з порушенням відповідачем строків поставки товару позивачем на адресу відповідача направлено претензію від 08.12.15 вих. № 280/6/14693 з вимогою сплатити штрафні санкції у розмірі 119 621,70 грн.
Претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Позовна вимога про стягнення з ТОВ “МІК” пені в розмірі 119 621,70 грн. за прострочення поставки товару в рамках договору від 30.07.15 № 286/3/15/323 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) стала предметом судового розгляду у даній справі.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші право чини ... Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України).
Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як підтверджено матеріалами справи, правовідносини між позивачем та відповідачем були врегульовані укладеним між ними Договором від 30.07.15 № 286/3/15/323 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
Частиною 1 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ч. 2 ст. 231 ГК України, (…) у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
З аналізу ст. 231 ГК України вбачається, що господарські санкції, в т.ч. пеня, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.
Положеннями ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (ч. 2 ст. 6 ЦК України), а також мають право врегулювати відносини на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України).
Отже, сторони по договору № 286/3/15/323 від 30.07.15, беручі до уваги приписи діючого законодавства, цілком обґрунтовано, на власний розсуд визначили відповідальність за порушення зобов'язання - строків поставки продукції, у вигляді стягнення пені із визначенням відсоткового співвідношення від вартості товару по якому допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення більше 10 днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від зазначеної вартості.
Верховний Суд України зазначив у постановах від 27.09.05, від 22.11.10 у справі №14/80-09-2056 та від 20.12.10 у справі № 06/113-38, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання. Відповідно до ст. 11128 ГПК України, рішення Верховного Суду України є обов'язковими для всіх судів України.
Отже, штрафні санкції у вигляді неустойки (штрафу, пені) застосовуються за допущене прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного із обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.
Як вже зазначалось вище, підпунктом 7.3.4 Договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язання Постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості договору. Зазначене повністю відповідає приписами п. 2 ст. 231 ГК України.
За розрахунком позивача, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача внаслідок порушенням ним строків поставки товару складає 119 621,70 грн.
Умовами укладеного між сторонам Договору обумовлено строк поставки - до 15.10.15, включно (визначено в п. 1.2. Договору у Специфікації).
Як вбачається з долучених до справи копій актів приймального контролю (якості) та відповідних відміток на актах щодо прийняття товару на в/склад (в/частину), зобов'язання по поставці товару відповідачем виконано, проте, з порушенням встановленого Договором строку, а саме:
- згідно акта приймального контролю (якості) № 1 від 30.10.15 прийнято 5000 шт. товару на суму 3 624 900,00 грн., завезено на в/склад (в/частину) 30.10.15, тобто, з порушення на 14 днів;
- згідно акта приймального контролю (якості) № 2 від 02.11.15 прийнято 5000 шт. товару на суму 3 624 900,00 грн., завезено на в/склад (в/частину) 02.11.15, тобто, з порушення на 17 днів.
З огляду на вищевикладене, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем строків поставки товару та приписи чинного законодавства, суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача пені заявлені позивачем обґрунтовано з правової точки зору.
В той же час, перевіривши за допомогою бази даних “Законодавство” правильність нарахування пені, судом встановлено, що позивачем при визначені періоду нарахування пені помилково включено дні здійснення поставки товару - 30.10.15 та 02.11.15 в період прострочення, тому вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню. Тобто, дні фактичної поставки товару, відповідно, є днями фактичного виконання зобов'язання відповідачем і не можуть бути враховані у якості днів прострочки поставки товару. Так, належний до стягнення загальний розмір суми пені становить суму 112 371,90 грн., тому в решті позовних вимог про стягнення пені (7 249,80 грн.) слід відмовити, як нарахованої та заявленої до стягнення необґрунтовано.
Разом з тим, щодо стягнення суми пені в розмірі 112 371,90 грн. суд вважає за можливе частково задовольнити клопотання відповідача та зменшити розмір пені на 50%, виходячи з наступного.
Пунктом 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, на який посилається відповідач, передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Тобто, наведена правова норма надає господарському суду право зменшити розмір неустойки, що стягується.
Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною 3 ст. 551 ЦК України і статтею 223 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.
В силу ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України також закріплено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
В пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» відзначається, що вирішуючи, в т.ч. й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Суд при цьому враховує, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.13 № 7-рп/2013).
При цьому, згідно з приписами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В обґрунтування заявленого клопотання відповідач посилається на те, що на даний час підприємство виконує значний обсяг замовлень для підтримання обороноздатності держави. Продукція, що постачається підприємством, спрямована на забезпечення військ у т.ч. що знаходяться у зоні проведення АТО на сході України. У разі задоволення позовних вимог Міністерства оборони України у повному обсязі підприємство опиниться у вкрай важкому матеріальному становищі, що унеможливить виконання ним своїх зобов'язань перед Державою. Також відповідач відзначає незначність прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань та відсутність наслідків порушення зобов'язань.
Оцінивши доводи відповідача, викладені в клопотанні про зменшення неустойки (пені) до 80%, яке було підтримано представником відповідача у судовому засіданні, суд вважає за можливе вказане клопотання задовольнити частково та зменшити розмір пені на 50% до 56 185,95 грн., керуючись п. 3 ст. 83 ГПК України.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з урахуванням зменшення пені (постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11), а саме: в сумі 56 185,95 грн. пені.
Щодо заяви відповідача про застосування судом строку позовної давності за заявленими вимогами про стягнення пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до норм ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За визначенням ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно із ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно із загальним правилом, після закінчення строку позовної давності особа втрачає можливість удатися до судового захисту порушеного права.
Сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України), незалежно від того, чи має місце порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки у межах яких вчиняються процесуальні дії.
Частина 5 ст. 261 ЦК України передбачає, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Якщо строк виконання зобов'язання не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про його виконання.
Переривання перебігу позовної давності передбачено статтею 264 Цивільного кодексу України, якою зокрема, встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 № 10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів”, з урахуванням положення частини 4 статті 51 ГПК, днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).
Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку.
Як свідчать матеріали справи, Міністерством оборони України 29.09.16 було направлено позовну заяву про стягнення штрафних санкцій за договором № 286/3/15/323 від 30.07.15. Строк виконання зобов'язання по поставці за Договором визначено до 15.10.15, включно. Зазначене свідчить, що вперше 29.09.16 позовну заяву Міністерством оборони України подано в межах строку позовної давності.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.10.16 у справі № 908/2615/16 позовну заяву було повернуто та встановлено, що після усунення порушення, яке стало підставою для повернення позовної заяви, позивач має право повторно звернутись з позовом до суду.
Після усунення зазначених у ухвалі суду недоліків, Міністерство оборони України 21.11.16 повторно звернулось до господарського суду Запорізької області з зазначеною позовною заявою разом з клопотанням про поновлення процесуальних строків.
Вищий господарський суд України в п. 2.2 постанови Пленуму від 29.05.13 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарський спорів» надав роз'яснення, згідно з якими позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Як зазначено в п. 2.3 цієї постанови Пленуму, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» унормовано, що кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Конституційним Судом України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.12 у справі № 11-рп/2012 зазначено, що за практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
За положеннями статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Разом з тим, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р., відповідно до яких, кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8, 9 Конституції), а обмеження матеріального права суперечить цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, але є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-20цс11 від 21.05.12, яку було прийнято за результатами перегляду з підстав неоднакового застосування судами положень чинного законодавства, а саме ст. 16 Цивільного кодексу України.
Зважаючи на вищевикладене, оскільки вперше позовну заяву Міністерством оборони України подано в межах строку позовної давності, обставини, що зумовили її повернення, було усунено найкоротші строки та повторно позов подано з додержанням вимог процесуального закону, суд вважає за можливе визнати поважним причини пропуску позовної давності та відповідно до частини 5 ст. 267 ЦК України захистити порушене право позивача.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. У даному випадку, позивачем доведено частково, а відповідачем не спростовано, обґрунтованість позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: в сумі 56 185,95 грн. пені за прострочення поставки товару. В іншій частині позову суд відмовляє з огляду на необґрунтованість.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 1685,58 грн. судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 21, 43, 45, 22, 33, 34, 49, 69, 82, 821, п.3 ч.1 ст. 83, ст.ст. 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “МІК” (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 69-а, код ЄДРПОУ 30105738) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022, р/р 31250207118611 в Державній казначейській службі України, МФО 820172) - 56 185 (п'ятдесят шість тисяч сто вісімдесят п'ять) грн. 95 коп. пені та 1 685 (одну тисячу шістсот вісімдесят п'ять) грн. 58 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 06.02.2017.
Суддя В.Л. Корсун