61022, м.Харків, пр.Науки, 5
іменем України
31.01.2017 Справа № 905/3265/16 Господарський суд Донецької області у складі судді ОгороднікД.М., розглянувши матеріали
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Александр»
до
Приватного підприємства «Астон»
про
стягнення 10907,27грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Александр» про стягнення з Приватного підприємства «Астон» основного боргу у розмірі 10786,70грн., 3% річних у розмірі 120,57грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору поставки №ТД1-000232 від 23.01.2014 в частині своєчасної оплати поставленого товару.
На підтвердження вказаних обставин, позивач надав належним чином завірені копії: договору поставки №ТД1-000232 від 23.01.2014, видаткових накладних №ЗП - 00002299 від 30.04.2014, №ЗП - 00003341 від 17.06.2014, довіреностей №393 від 29.04.2014, №508 від 16.06.2014, вимоги №3978 від 09.06.2016 з доказами направлення відповідачу.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 20.01.2017 строк розгляду справи продовжено на 15 днів на підставі ст.69 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач у судове засідання 31.01.2017 явку свого уповноваженого представника не забезпечив, разом з тим подав клопотання про розгляд справи без його участі, яке судом задоволено.
Відповідач явку своїх представників в судові засідання не забезпечив, через канцелярію суду, подав відзив на позовну заяву. В своєму відзив відповідач заперечує проти позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що відповідно до даних бухгалтерського обліку підприємства сума боргу перед позивачем складає всього 4380,08грн. Відповідач зазначає, що йому поставлено товар на суми 8557,64грн. та 2229,06грн. До та після отримання товару відповідач частково його оплатив на суму 6406,62грн.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
23.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Александр» (Постачальник, позивач) та Приватним підприємством «Астон» (Покупець, відповідач) підписаний договір поставки №ТД1-000232 (далі - Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати в обумовлені Договором строки товар, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього грошову суму в порядку, розмірі та на умовах, встановлених Договором (п.1.1. Договору).
Відповідно до п.2.1 Договору строки поставки товару: 3 робочих дня з моменту 100% передоплати - при наявності товару на складі, до 45 календарних дня - при необхідності розміщення замовлення на заводі - виробника, з моменту 100% передоплати. Поставка товару здійснюється на умовах СРТ - склад (м.Слов'янськ) постачальника відповідно ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року (п.2.2 Договору).
Згідно з п.2.3 Договору датою поставки товару вважається дата передачі товару, вказана у видатковій або товарно - транспортній накладній.
Ціна товару, що поставляється постачальником, встановлюється в специфікаціях або видаткових накладних, що є невід'ємною частиною договору. Розрахунок за товар здійснюється Покупцем шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Умови оплати - 100 % передоплата (п. 3.1, 3.2, 3.3 Договору).
Відповідно до п.8.2 Договору останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015.
Належними чином засвідчена копія Договору підписана сторонами, скріплена печатками їх підприємств та наявна в матеріалах справи.
Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою містить елементи договору поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму п.1. ст. 655 Цивільного кодексу України.
Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.
При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Як роз'яснено у п.п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.
На підтвердження виконання позивачем умов договору, останнім до матеріалів справи надані копії наступних видаткових накладних: №ЗП - 335 від 28.01.2014 на суму 5316,48грн., №ЗП - 518 від 06.02.2014 на суму 1205,93грн., №ЗП - 00000936 від 27.02.2014 на суму 7630,56грн., №ЗП - 00001289 від 18.03.2014 на суму 3320,48грн., №ЗП - 00002030 від 17.04.2014 на суму 2547,90грн., №ЗП - 00002299 від 30.04.2014 на суму 8557,64грн. та №ЗП - 00003341 від 17.06.2014 на суму 2229,06грн., №ЗП - 00004112 від 17.07.2014 на суму 1929,60грн., №ЗП - 00004297 від 28.07.2014 на суму 3104,46грн., №ЗП - 00004427 від 05.08.2014 на суму 3859,20грн., на загальну суму 39701,31грн.
Видаткові накладні підписані представниками позивача та відповідача, скріплені печатками підприємств, містять посилання на договір №ТД1-000232. Відповідачем вказаний товар прийнято без жодних зауважень та заперечень, про що свідчить підпис його уповноважених представників за довіреностями №393 від 29.04.2014, №508 від 16.06.2014, №81 від 28.01.2014, №121 від 06.02.2014, №186 від 26.02.2014, №243 від 18.03.2014, №354 від 17.04.2014, №573 від 17.07.2014, №594 від 25.07.2014, №626 від 05.08.2014.
Як зазначає позивач, відповідач у повному обсягу за поставлений товар не розрахувався, здійснивши розрахунок частково, а саме 28.01.2014 на суму 5729,83грн., 06.02.2014 на суму 1205,93грн., 27.02.2014 на суму 7630,56грн., 18.03.2014 на суму 4318,00грн., 18.04.2014 на суму 1273,95грн., 18.04.2014 на суму 1660.24грн., 30.04.2014 на суму 1273,95грн., 18.07.2014 на суму 1929,60грн., 25.07.2014 на суму 3104,46грн., 05.08.2014 на суму 3859,20 грн., що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача №260083292. Окрім того, відповідно до вказаної банківської виписки позивачем 10.02.2014 повернуто відповідачу помилково перераховані кошти у розмірі 3071,59грн. Отже, загальна сума оплати, здійсненої відповідачем складає 28914,13грн., неоплаченим, згідно позовних вимог, залишився товар на суму 10787,18грн. отриманий по видатковим накладним №ЗП-00002299 від 30.04.2014 на суму 8557,64 грн. та №ЗП-00003341 від 17.06.2014 на суму 2229,06 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача надіслана вимога про оплату заборгованості у розмірі 10786,70грн. по договору №ТД1 - 000232 від 23.01.2014 протягом семи днів з дня пред'явлення отанньої. Вказана вимога направлена рекомендованим листом на адресу відповідача та отримана його представником 21.06.2016, проте залишена без відповіді та виконання.
Відповідач проти наявності вказаної заборгованості заперечує, посилаючись на те, що відповідно до акту звірки взаєморозрахунків за 2014 станом на 31.12.2014 остання складає 4380,08грн. Суд не приймає до уваги вказані доводи відповідача, оскільки акт звірки підписаний тільки з боку відповідача, а відомості які містяться в ньому не підтверджені платіжними дорученнями або випискою з банківського рахунку позивача.
Разом з тим, на виконання вимог суду, позивачем до матеріалів справи надані первинні документи на підтвердження здійснення поставки та оплати товару протягом усього строку дії договору, які підтверджують позовні вимоги. Позивачем надано пояснення щодо розрахунків по договору, в яких зазначено, що відповідач розрахунок за отриманий товар здійснював шляхом перерахування коштів на рахунок позивача із зазначенням рахунків-фактур. Рахунки - фактури виписані на підставі видаткових накладних №ЗП-00002299 від 30.04.2014 на суму 8557,64 грн. та №ЗП-00003341 від 17.06.2014 на суму 2229,06 грн., відповідачем не оплачені. Судом приймаються доводи позивача, оскільки вони підтверджуються первинним документами, які наявні в матеріалах справи.
Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх пояснень.
За таких обставин, оскільки умовами договору не погоджений строк здійснення оплати вартості отриманого товару, то до спірних відносин слід застосувати положення ст. 692 Цивільного кодексу України. Отже відповідач зобов»язаний був здійснити розрахунок за товар в день його отримання.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 10786,70 грн. є такими, що підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем.
У зв'язку з тим, що відповідачем заборгованість у розмірі 10786,70грн. своєчасно не погашена, то позивач нараховує йому 3% річних за період з 29.06.2016 по 08.11.2016 у розмірі 120,57грн.
Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.
Судом перевірений розрахунок 3% річних позивача та визнано його арифметично не вірним, оскільки позивачем не вірно визначено кількість днів прострочення за вказаний період та те, що 2016 рік містить 366 днів.
За розрахунком суду, 3% річних на суму 10786,70грн. за період з 29.06.2016 по 08.11.2016 (133 дня прострочення) складають 117,59грн., які і підлягають стягненню з відповідача.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Беручи до уваги викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню частково.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Астон» (84300, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Орджонікідзе, буд.2 В, код ЄДРПОУ 31054936 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Астон» (69063, м.Запоріжжя, вул.Олександрівська, 2, код ЄДРПОУ 38920229) основний борг у розмірі 10786(десять тисяч сімсот вісімдесят шість)грн. 70коп., 3% річних у розмірі 117(сто сімнадцять)грн. 59коп. та судовий збір у розмірі 1377(одна тисяча триста сімдесят сім)грн. 62коп.
3.В іншій частині позову відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
Дата складення повного рішення 06.02.2017.
Суддя Д.М. Огороднік