Справа №263/1334/17
Провадження №2/263/833/2017
про залишення позовної заяви без руху
01 лютого 2017 року м. Маріуполь
Суддя Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_1, ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічним акціонерним товариством «Укрбізнесбанк» про визнання пунктів кредитного договору недійсними, -
30.01.2017 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, просив суд визнати п.п.3.3, 4.3 Договору №КСПДФ/1005800 від 21.12.2012 року недійсними та такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».
Проте, дана позовна заява не може бути прийнята до розгляду та на підставі ст. 121 ЦПК України підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст. 119 ЦПК України, а саме: не сплачений судовий збір.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, визначає Закон України «Про судовий збір» , який складається з абсолютно визначених норм права ( норми з вичерпною конкретністю і повнотою встановлюють умови своєї дії, права і обов'язки суб'єктів та наслідки їх порушення) .
З 01.09.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», яким змінено ставки судового збору за подання до суду процесуальних документів і перелік суб»єктів, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях, тощо.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції від 01 січня 2017 року) за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру встановлена ставка судового збору в розмірі 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який становить 1600 грн., тобто 640,00 грн.
При цьому слід роз'яснити, що відповідно до редакції Закону України «Про судовий збір» в редакції до 01.09.2015 року, стаття 5 вказаного Закону містила пункт 7, відповідно до якого пільги щодо сплати судового збору мали позивачі - споживачі, проте за змістом змін до ст.5 даного Закону, які прийняті пізніше, ніж Закон України «Про захист прав споживачів», вбачається, що з 01.09.2015 року споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав, не відносяться до суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях.
З наведеного вбачається , що положення ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», якою визначено, що споживачі звільняються від сплати судового збору у разі порушення їх прав, суперечить положенням ст.5 Закону України «Про захист прав споживачів» , які прийняті пізніше та які є спеціальними щодо вирішення питання наявності пільг щодо сплати судового збору , внаслідок чого ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» застосована бути не може .
Крім того, диспозиція статті 5 Закону України «Про судовий збір» за способом викладення є описовою, тобто містить чіткий перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях та будь-яких ознак бланкетного та/або відсильного характеру (звертання до норм іншого нормативного акта іншої галузі права та/або інших норм цієї ж галузі права) не містить.
Таким чином, позивачу необхідно сплатити судовий збір в розмірі 640,00 грн. на рахунок :
- 31211206700052; одержувач - Маріуп. УК/Жовтнев р-н/22030001 (Жовтневий районний суд м.Маріуполя); код ЕДРПОУ - 37989721; банк - ГУ ДКСУ у Донецькій обл.; МФО 834016.
На підтвердження оплати судового збору до Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області необхідно надати оригінал квитанції про оплату.
При цьому суд зазначає, що судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах необхідно вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК, Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Судом також враховано, що Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав люди і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду ни кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У зв'язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист та не можуть вважатися обмеженням права доступу до суду.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «ОСОБА_3 де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
На підставі ст.121 ЦПК України суд вважає, що позовну заяву ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічним акціонерним товариством «Укрбізнесбанк» про визнання пунктів кредитного договору недійсними, слід залишити без руху, з наданням строку для усунення зазначених недоліків.
На підставі викладеного, керуючись ст. 121 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічним акціонерним товариством «Укрбізнесбанк» про визнання пунктів кредитного договору недійсними - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення вказаних недоліків - не більше п'яти днів з дня отримання ухвали.
У випадку невиконання ухвали позовна заява буде вважатися не поданою та повернута.
Суддя: І.О. Мельник