27 січня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Лященко Н.П.,
Гуменюка В.І.,
Сімоненко В.М.,
розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 6 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 червня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Міністерства культури України, Національного заповідника «Софія Київська», третя особа - Міністр культури України Кириленко В'ячеслава Анатолійович, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 червня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено частково: визнано наказ Міністра культури України від 17 березня 2015 року № 203/0/17-15 «Про звільнення ОСОБА_4.» незаконним; поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді Генерального директора Національного заповідника «Софія Київська» з 17 березня 2015 року; стягнуто з Національного заповідника «Софія Київська» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 березня 2015 року по 30 червня 2015 року в розмірі 6 139, 20 грн (60 робочих днів - 102,32 грн); допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 4 399, 65 грн; в решті позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 червня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 червня 2016 року залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_4 порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень суду апеляційної та касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстав, - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 9, частини 3 статті 21, частини 3 статей 40 та 149 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), частини 2 статті 36 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».
Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_4 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року, 23 березня та 21 грудня 2016 року.
Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що у допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
У справі про перегляд якої подано заяву, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, встановивши факт незаконного та неефективного використання бюджетних коштів на прокладання теплової мережі без відповідного погодження Міністерства культури України та інших органів виконавчої влади, що свідчить про порушення позивачем положень пункту 2.1.11 контракту та враховуючи, що виконання будівельних робіт з прокладання цих мереж спричинило негативні наслідки для заповідника у вигляді падіння огороджувальної стіни XX сторіччя, що примикає до оборонних мурів XVIII ст. ансамблю Софіївського собору дійшов висновку про те, що розірвання з позивачем контракту відповідає змісту наказу та положенням пункту 8 частини 1 статті 36 КЗпП України. Судом також зазначено, що норми частини 3 статті 40 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються оскільки її дія поширюється лише на випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року, на яку посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, судом установлено, що позивача було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини 1 статті 41 КЗпП України; в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року, задовольняючи позов суд виходив із того, що при звільненні позивача не були дотримані вимоги статті 149 КЗпП Украши, звільнення позивача відбулося без погодження з головою Харківської обласної державної адміністрації, чим порушено встановлену процедуру звільнення.
Отже, у справах наявні різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.
Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував ухвалу суду апеляційної інстанції й передав справу на новий розгляд, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
За викладених обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.
Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.
Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску справи за позовом ОСОБА_4 до Міністерства культури України, Національного заповідника «Софія Київська», третя особа - Міністр культури України Кириленко В'ячеслав Анатолійович, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до провадження Верховного Суду України відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Н.П. Лященко
В.І. Гуменюк
В.М. Сімоненко