Справа №753/5698/16-ц
01 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого: Невідомої Т.О.
суддів: Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.
секретар: Ільченко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту,
№ апеляційного провадження: №22-ц/796/1202/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Комаревцева В.П.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту.
Не погодившись із таким рішенням суду ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Зазначають, що оспорюваний заповіт було складено за відсутності вільного волевиявлення їх матері, внаслідок психічного натиску з боку ОСОБА_4
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_4 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважав, що спір вирішено судом правильно.
В судове засідання особисто ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення поштових відправлень, ОСОБА_4 забезпечив в судове засідання явку свого уповноваженого представника, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_8 (а.с.42).
Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 є дітьми померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8
За життя ОСОБА_8 склала заповіт, посвідчений 07 квітня 2009 року секретарем Кривчунської сільської ради Жашківського району Черкаської області Ліщук Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №13, відповідно до якого заповіла все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, своєму сину ОСОБА_4 (а.с.41).
В березні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом про визнання недійсним заповіту ОСОБА_8 від 07 квітня 2009 року.
Як на підставу для задоволення заявлених вимог позивачі посилались на те, що заповіт було складено за відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_8 внаслідок психічного натиску з боку ОСОБА_4
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно зі ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Статтею 1233 ЦК України встановлено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Оскільки заповіт як односторонній правочин також підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів, то за позовом заінтересованої особи, заповіт може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ч. 2 ст. 1257 ЦК України).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 21 Постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна.
Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.
Відповідно до положень ст. ст. 57, 59 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. При цьому,обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом з тим, в порушення вище вказаних норм закону, позивачами не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що заповіт було складено за відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_8, не надано будь-яких доказів, які б свідчили про психічний тиск ОСОБА_4 на матір, який міг би вплинути на її психічний стан і призвести до того, що в момент вчинення заповіту вона не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
Позивачами не було надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту.
Крім того, колегія суддів враховує і той факт, що з моменту складання заповіту, тобто з 07 квітня 2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року, ОСОБА_8 мала достатньо часу на скасування або зміну оспорюваного правочину, проте таких дій не вчинила, що свідчить про відповідність складеного заповіту її внутрішньому волевиявленню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Всі викладені у апеляційній скарзі обставини проаналізовані судом у сукупності з іншими доказами по справі, висновки суду є повністю мотивованими і підстав для сумніву у їх обґрунтованості не вбачається.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.
Головуючий: Т.О. Невідома
Судді: Д.Р. Гаращенко
А.А. Пікуль