АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Апеляційне провадження №22-ц/796/161/17 Головуючий в 1 інстанції - Колесник О.М.
Унікальний № 753/21026/17 Доповідач - Желепа О.В.
31 січня 2017 року, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Желепи О.В.
суддів Рубан С.М., Іванченка М.М.
при секретарі Перетятько А.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, відшкодування моральної шкоди, -
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення відповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачки боргу за договором позики, відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовувався тим, що 20 березня 2014 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2, був укладений договір позики, за яким позивач передав, а відповідач отримала у власність 8 185 доларів США. На підтвердження укладення договору позики та його умов позивачем була представлена розписка від 20 березня 2014року на суму 8185 доларів США, якою було підтверджено факт передачі позивачем відповідачу вказаної суми. За вказаним договором відповідач зобов'язалась повернути борг рівними частинами по 3000 грн. щомісячно до 20 числа кожного місяця, а також відсотки по курсу Приватбанку та УСБ, кінцевий розрахунок до 20.12.2014 року. Але до вказаної дати борг повернуто не було. На вимогу позивача відповідачка грошові кошти не повернула, чим порушила умови договору позики. Тому позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 216 297 грн. боргу за договором позики, 103 745 грн. проценти за користування чужими грошовими коштами, у відповідності до облікової ставки НБУ, 11 284 грн. 3% річних, 50 000 грн. моральної шкоди, 5000 грн. витрат на правову допомогу, 3864 грн. судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Києва, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої в АДРЕСА_1, (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 216 297 грн. в рахунок стягнення боргу за договором позики від 20.03.2014 року, 103 745 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 11 284грн. 3%-річних від простроченої суми, 3 313 грн. 26 коп. судового збору, а всього 334 639 грн. 26 коп.
В задоволенні частини позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення 5 000 грн. витрат на правову допомогу, відшкодування 50 000 грн. моральної шкоди, 550 грн. 74 коп. судового збору відмовлено.
Відповідач подала на вказане рішення апеляційну скаргу , в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В скарзі вказувала на те, що зафіксована в розписці сума боргу є боргом за орендною платою, фактично відповідач ніяких грошей від позивача не отримувала, а тому не зобов'язана сплачувати відсотки та інші суми, які вимагає позивач. За договором оренди вона зобов'язана сплачувати гривні, а позивач вимагає кошти виходячи з доларового еквіваленту. Суд не врахував, покази свідків, які підтвердили, що вона змушена була під тиском та погрозами з боку позивача написати розписку, так як виник борг за оренду приміщення, а тому відповідно до ст. 216 ЦК України такий договір не відповідав внутрішній волі відповідача, а тому є недійсним. Також суд не врахував, що позивач отримав від неї кошти в сумі 74 долари США 14 червня 2016 року, що підтверджується розпискою, а тому не повернутий борг складав суму 8000 доларів США.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач та її представник доводи скарги підтримали.
Представник позивача проти задоволення скарги заперечувала.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позичальникові таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Частина перша статті 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Задовольняючи позов про стягнення боргу, суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини:
20 березня 2014 року відповідачка ОСОБА_2 отримала в позику грошові кошти у сумі 8 185 доларів США від позивача ОСОБА_3 та зобов'язалась повертати борг рівними частинами по 3000 грн. щомісячно до 20 числа кожного місяця, а також відсотки по курсу Приватбанку та УСБ. кінцевий розрахунок до 20.12.2014 року, що підтверджується розпискою написаною власноруч нею (а.с. 12).
Допитані у судовому засіданні за клопотанням представника відповідача свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пояснили, що 20.03.2014 року до салону краси приїхав ОСОБА_3 і сказав ОСОБА_2, щоб остання сплатила йому суму за оренду приміщення або написала розписку про отримання в борг суми грошових коштів (а.с.55-56). Свідки не бачили моменту написання відповідачкою розписки та передачі позикових коштів.
Відповідачка ОСОБА_2 не надала доказів суду про психологічний тиск на неї з боку позивача 20.03.2014 року перед написанням розписки, при цьому вона ні до, ні після її написання до правоохоронних органів з заявами щодо неправомірних дій позивача не зверталась, розуміючи наслідки написання такої розписки, тому суд вважав встановленим, що ОСОБА_2 позичила зазначену суму у ОСОБА_3 20.03.2014 року, а не повернувши її до 20.12.2014 року,порушила свої зобов'язання.
Виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, апеляційний суд приходить до висновку, що ті обставини справи які суд вважав встановленими є доведеними, висновки суду про порушення зобов'язань за договором позики відповідають цим обставинам та вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги з приводу підписання договору під тиском з боку позивача є недоведеними.
Не довела також відповідачка, що договір був безгрошовий, оскільки відповідно до ч.2 ст. 1051 ЦК України показами свідків не може бути підтверджена безгрошовість договору , укладеного в письмовій формі.
Доводи відповідача про те, що зазначені в розписці кошти є її боргом за орендну плату, а не за договором позики є недоведеними та спростовуються також, наданою апеляційному суду розпискою позивача, яку останній надавав відповідачу, в якій зазначав, що приймає від відповідача кошти на погашення боргу за розпискою, а не за договором оренди.
Разом з тим, задовольняючи позов в повному обсязі, суд не перевірив всі обставини, які мали правове значення для вирішення спору, так відповідно до розписки позивача він прийняв на погашення боргу від відповідача 1000 грн. 22 травня 2014 року та 74 долари США 14 червня 2014 року та зазначив що залишок боргу в доларах становить 8 000 доларів США.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача визнала, що дійсно відповідачка такі кошти повертала, проте їх повернення не було враховано позивачем та судом.
Тобто, з відповідача на користь позивача , суд першої інстанції повинен був стягнути суму в гривнях, яка є еквівалентом 8 000 доларів США.
Доводи представника відповідача про те, що відповідачка повинна повертати гроші в гривнях як плату за оренду, а не долари спростовуються змістом, розписки, яку відповідачка підписала, і в якій взяла на себе зобов'язання повернути кошти в доларах.
Крім того відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконано в гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті сума, що підлягає оплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором.
Так, як в розписці передбачений грошовий еквівалент, суд першої інстанції повинен був стягнути борг в гривнях по курсу станом на дату ухвалення рішення.
8000 доларів США х 2563,0399 (курс на дату ухвалення рішення) = 205 043 грн. 19 коп.
Доводи апеляційної скарги про, те що договір укладений відповідачем не відповідав її внутрішній волі, а тому є недійсним відповідно до ст. 216 ЦК України, колегія не приймає, так як відповідач не заявляла зустрічних вимог, щодо недійсності договору позики з цих правових підстав.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення відсотків, суд не в повній мірі врахував вимоги закону, та умови договору, а також не вірно провів розрахунок відсотків.
Так, відповідно до умов договору, сторони передбачили сплату відсотків по курсу Приватбанку чи Укрсоцбанку, проте конкретний відсоток сторонами в договорі визначений не був, а тому суд правомірно стягну з відповідача відсотки в розмірі облікової ставки національного банку на підставі ст. 1048 ЦК України.
Разом з тим визначаючи розмір заборгованості за відсотками суд не врахував, ті кошти, які були повернуті. Розмір відсотків за період з 21 березня 2016 року до 14 вересня 2016 року(дата до якої були заявлені ці вимоги), виходячи з облікової ставки НБУ буде складати суму 97 719 грн. 35 коп.
Відповідно, не вірно була визначена судом також сума 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, яка за період з 21 грудня 2014 року по 25 лютого 2016 року (дата до якої заявлені ці позовні вимоги) складає суму 7277грн. 75 коп.
Таким чином загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить суму 310 040 грн. 29 коп. Пропорційно до цієї частини задоволених вимог з відповідача на підставі ст. 88 ЦПК України необхідно стягнути судовий збір в сумі 3100 грн. 40 коп.
Так, як ухвалюючи, рішення суд не повно встановив обставини справи, які підлягали встановленню, рішення суду в частині визначення розміру заборгованості підлягає зміні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року змінити.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Києва, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої в АДРЕСА_1, (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 - 205 043 грн.19 коп. в рахунок стягнення боргу за договором позики від 20.03.2014 року, 97 719 грн. 35 відсотків за користування чужими грошовими коштами,7 277 грн. 75 коп.-3%-річних від простроченої суми, 3100 грн. 40коп. судового збору, а всього 313 140грн. 69 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Судді: