02.02.2017 Справа № 904/12438/16
За позовом комунального підприємства "ВОДОКАНАЛ", м.Запоріжжя
до товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "ВТОРМЕТ", м.Кам'янське, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості (договір комісії №ДК1209 від 01.10.2012р. на продаж товару на експорт)
Суддя Петренко І.В.
Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.
Представники:
від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № 25 від 02.02.17р., представник ОСОБА_2 - довіреність № 01 від 03.01.17р.;
від відповідача: не з'явився.
29.12.2016 комунальне підприємство "Водоканал", м.Запоріжжя (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Втормет", м.Кам'янське, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) в якій позивач просить суд зобов'язати відповідача повернути позивачу вугілля:
- марки АО (25-50) - 2000 тон вартістю 2 036 500,00грн.;
- марки "АР 0-200 мм" - 4,00 тони вартістю 2852,00грн.,
всього загальною вартістю 2039352,00грн. шляхом відвантаження на склад позивача.
Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.
За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2016 справу №904/12438/16 передано судді-доповідачу ОСОБА_3.
За результатами розгляду позовної заяви від 22.12.2016 за вих.№18633 ухвалою суду від 03.01.2017 порушено провадження по справі та призначено слухання на 02.02.2017.
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 11.01.2017 з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 06.01.2017 та явкою представника в судове засідання.
Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується ухвалою суду, яка повернулася на адресу господарського суду 19.01.2017 з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
Враховуючи викладене господарський суд констатує, що сторони належним чином повідомлені про час і місце розгляду заяви судом.
В судовому засіданні, яке відбулося 02.02.2017 повноважні представники позивача позовні вимоги підтримали та наполягали на їх задоволенні в повному обсязі, заборгованість підтверджують, крім того, просять суд розглянути справу без участі представника відповідача.
Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзив на позов не надав, інших документів не представив, причини неявки у судове засідання не повідомив, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.
Пунктом 3.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо їх явку судом визнано обов'язковою, також може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами.
Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.
Отже, з метою уникнення умисного затягування судового процесу з боку відповідача та недопущення порушення прав позивача господарський суд розглянув справу по суті позовних вимог.
В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.
Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції .
Судом враховано. В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997р. №475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
В силу вимог статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.
Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 02.02.2017 в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача, -
01.10.2012 між комунальним підприємством "Водоканал" (далі по тексту - позивач, комітент) та товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Втормет" (далі по тексту - відповідач, комісіонер) укладено договір комісії №ДК1209 на продаж товару на експорт (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого комісіонер за обумовлену цим договором комісійну плату зобов'язується за дорученням і за рахунок комітента вчинити в інтересах останнього від свого імені правочин (укласти зовнішньоекономічний контракт) з продажу на експорт товару комітента, а саме:
найменування товару - вугілля марки "АО 25-70 мм";
кількість, тон - 3000,00;
мінімальна ціна для продажу товару, за тону, дол. США - 153,00;
сума, дол. США - 459000,00
а також укласти договори щодо транспортування, декларування товару та інші правочини з метою експорту товару комітента.
Пунктом 1.2 договору визначено, що загальна вартість для продажу товару на експорт, становить 459000,00 доларів США.
Пунктом 1.5 договору визначено, що виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно укладає зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу з третьою особою - нерезидентом України.
Пунктом 2.6 договору визначено, що комісіонер у відповідності до умов цього договору зобов'язується продати товар за ціною не нижче обумовленої у пункті 1.1 або у випадку неможливості реалізації повернути товар комітенту за свій рахунок не пізніше трьох днів після закінчення строку договору.
Пунктом 2.16 договору визначено, що комісіонер зобов'язаний скласти ОСОБА_1 виконаних робіт по договору та передати його на підписання комітенту. Акт виконаних робіт комісіонер складає після:
- оформлення ВМД (Форма МД-2) на експорт товару, передачі комітенту належним чином оформленої ВМФ та передачі комітенту п'ятого примірника ВМД з відміткою про перетинання кордону України;
- передавання нерезиденту - покупцю права власності на товар згідно базису постачання;
- перерахування належних коштів комітенту за товар, згідно пункту 7.3 цього договору.
Пунктом 2.17 договору визначено, що акт виконаних робіт повинен бути складений протягом 20 (двадцяти) днів з моменту виконання зобов'язань в порядку встановленому пунктом 2.16 цього договору. Підписаний сторонами ОСОБА_1 виконаних робіт є підставою для сплати комісійної плати та плати за делькредере.
Пунктом 2.18 договору визначено, що зобов'язання комісіонера по перерахуванню коштів комітенту підлягають виконанню в національній валюті з моменту оформлення ВМД, але не пізніше 10 (десяти) банківських днів після надходження виручки в іноземній валюті за проданий товар. У разі, якщо виручка в іноземній валюті за реалізований товар не надійде на рахунок комісіонера від покупця протягом 90 днів з дати перетинання товару кордону України, комісіонер зобов'язаний перерахувати кошти комітенту в національній валюті України в порядку виконання зобов'язання за делькредере.
Пунктом 7.1 договору визначено, що кошти від продажу товару комітента надходять на розрахунковий рахунок комісіонера.
Пунктом 10.1 договору визначено, що договір набуває юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками комітента та комісіонера та діє до 31.12.2012, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами обов'язків.
На виконання умов договору позивач передав відповідачу для продажу на експорт товар - вугілля визначених договором марок, що підтверджується актами приймання-передачі:
- вугілля "АР 0-200 мм збагачення" в загальній кількості 280 тон (акт приймання - передачі від 27.11.2012);
- вугілля ОА (25-50) в загальній кількості 2000 тон (акт приймання-передачі від 28.12.2012).
Всього позивачем відповідачу на комісію передано товар - вугілля встановлених договором марок у загальній кількості 2280 тон.
Загальна кількість реалізованого відповідачем товару (вугілля різних марок) становить 276 тон.
На виконання пункту 2.8 договору відповідачем позивачу надано письмовий звіт від 30.11.2012 про виконання договору комісії, який підписано обома сторонами.
На виконання пунктів 2.16, 2.17 договору відповідачем складено та надано позивачу акт №1 від 30.11.2012 виконаних робіт, який підписано обома сторонами щодо продажу вугілля "АР 0-200 мм" - 276,00 тон.
Враховуючи, що строк дії договору закінчився, а товар у повному обсязі не реалізовано відповідачем, позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.
В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.
Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.
Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
У відповідності до частиною 3 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.
Отже, обов'язок доказування в господарському процесі, у відповідності до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, покладено на сторони та інших учасників судового процесу, які обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України).
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором.
Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги, слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.
Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме актом приймання - передачі від 27.11.2012 та актом приймання-передачі від 28.12.2012.
Зобов'язання відповідача виконати умови укладеного між сторонами договору передбачено умовами договору та нормами законодавства.
З огляду на положення пункту 10.1 договору строк дії останнього закінчився 31.12.2012.
Відповідно до пункту додаткової угоди №3 від 29.12.2012 строк дії договору пролонговано до 31.12.2013.
Отже, строк дії договору є таким, що закінчився.
З огляду на положення пункту 2.6 договору комісіонер (відповідач) у випадку неможливості реалізації зобов'язаний повернути комітенту (позивачу) товар за свій рахунок не пізніше трьох днів після закінчення строку договору.
Строк повернення нереалізованого товару є таким, що настав.
Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, відповідач належними доказами не спростував.
Доказів повернення вказаного товару позивачу відповідачем не надано.
Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.
Пунктом 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначено один із загальних засад цивільного законодавства, а саме свобода договору.
Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 1011 Цивільного кодексу України визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Статтею 1012 Цивільного кодексу України визначено, що договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.
Комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами.
Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.
Статтею 1014 Цивільного кодексу України визначено, що комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.
Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.
З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 30590,28грн.
Керуючись ст.ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 599, 629, 1011, 1012, 1014 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Втормет" (51925, Дніпропетровська область, м.Кам'янське, вул.Кірова, буд.12, корп. 3, офіс 223; ідентифікаційний код 35496673) повернути комунальному підприємству "Водоканал" (69002, м.Запоріжжя, вул.Святого Миколая, 61; ідентифікаційний код 03327121) вугілля:
- марки АО (25-50) - 2000 тон вартістю 2036500,00грн.;
- марки "АР 0-200мм" - 4,00 тони вартістю 2852,00грн.,
всього загальною вартістю 2039352,00грн. (два мільйони тридцять дев'ять тисяч триста п'ятдесят дві грн. 00 коп.) шляхом відвантаження на склад комунального підприємства "Водоканал" (69002, м.Запоріжжя, вул.Святого Миколая, 61; ідентифікаційний код 03327121).
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційне підприємство "Втормет" (51925, Дніпропетровська область, м.Кам'янське, вул.Кірова, буд.12, корп. 3, офіс 223; ідентифікаційний код 35496673) на користь комунального підприємства "Водоканал" (69002, м.Запоріжжя, вул.Святого Миколая, 61; ідентифікаційний код 03327121) 30590,28грн. (тридцять тисяч п'ятсот дев'яносто грн. 28 коп.) судового збору.
Видати накази.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
06.02.2017
Суддя ОСОБА_3