02.02.2017 Справа № 904/67/17
За позовом ОСОБА_1, м. Дніпро
до Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод", 49068, м. Дніпро, вул.Маяковського,31, код ЄДРПОУ 05393122
про стягнення заборгованості по заробітній платі
Суддя Камша Н.М.
секретар судового засідання: Полевичек Д.А.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Корнійчук П.М. - довіреність №3-53/юр від 11.01.17р., представник ПАТ "Дніпропетровський трубний завод"
Громадянка ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод", 49068, м. Дніпропетровськ, вул. Маяковського, 31, код ЄДРПОУ 05393122 (далі - ПАТ Дніпропетровський трубний завод", відповідач) заборгованості із заробітної плати у розмірі 4171 грн., середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати у розмірі 44 580 грн. 90 коп. та моральної шкоди у розмірі 2900 грн., всього 51 651 грн. 90 коп.
Ухвалою від 05.01.17р. позовну заяву прийнято до розгляду, зобов'язано позивача надати оригінали документів, доданих до заяви (для огляду у судовому засіданні); відповідача - відзив на позов, докази в обгрунтування заперечень, контррозрахунок стягуваної суми.
13.01.17р. до господарського суду Дніпропетровської області від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі останньої у зв'язку з неможливість бути присутньою.
Відповідач у судове засідання 02.02.17р. подав для долучення до матеріалів справи довідку про заборгованість по заробітній платі перед позивачем, у якій визнав заборгованість по виплаті заробітної плати на суму 4171,00 грн. та суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 31.08.2015 року по 26.12.2016 року в розмірі 30 920,50 грн.
Позивач у судове засідання не з'являлась, про судове засідання повідомлена належним чином.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд, -
Відносно відповідача господарським судом Дніпропетровської області 11.06.15р. порушено провадження у справі № 904/4592/15 про банкрутство, на даний час провадження перебуває на стадії розпорядження майном.
Згідно з частиною четвертою статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про стягнення заробітної плати. Аналогічні положення містяться в пункті 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач з 30.01.1981р. по 31.08.2015р. перебував у трудових відносинах з відповідачем - ПАТ "Дніпропетровський трубний завод", - на різних посадах, що підтверджується копією трудової книжки, поданою позивачем.
31.08.2015р. позивач звільнений з роботи наказом № 195 за згодою сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в день звільнення, всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України, відповідач не провів повного розрахунку з позивачем.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належним чином оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Як зазначив позивач, при звільненні з роботи з ним не було проведено остаточного розрахунку, а саме не виплачено 4171 грн., вказана сума не оспорюється відповідачем і підлягає стягненню.
Стосовно стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, господарський суд зазначає наступне.
Нормами ч. 1 ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
02.02.17р. представник відповідача подав до суду довідку №49-р/41 від 01.02.17р. за підписом начальника бюро по з/п та бухгалтера, з якої вбачається, що середній одноденний заробіток позивача становить - 92,30 грн.
Проводячи розрахунок середньоденної заробітної плати, позивач рахував календарні дні, однак необхідно враховувати лише робочі дні.
При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Також, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні необхідно рахувати з 01.09.2015р., а не з 31.08.15р. як зазначив відповідач.
Всього сума до виплати за затримку розрахунку при звільнені за період з 01.09.2015р. по 26.12.16р. становить 30828,20 грн., ця сума підлягає стягненню.
В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити, оскільки вони заявлені без достатніх правових підстав.
Позивач також просила суд стягнути з відповідача моральну шкоду 2900 грн., обґрунтувавши свої вимоги наступним. Відповідач своїми неправомірними та тривалими діями спричинив позивачу моральну шкоду шляхом порушення її права на отримання своєчасної заробітної плати та нездійсненні розрахунку при звільненні. Позивачем втрачені нормальні життєві зв'язки, вона змушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач постійно хвилювалась про те, як матеріально забезпечити себе та свою сім'ю, свої законні права на своєчасне отримання заробітної плати повинна була захищати у судовому порядку, що не приносило їй задоволення, а тримало її в постійній нервовій та психологічній напрузі. Ці всі обставини призвели до постійних стресів та душевних страждань. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди працівнику, завданої внаслідок порушення її трудових прав.
За змістом ст.124 Конституції України позивач має право звернутися з такими вимогами до суду.
Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:
- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;
- у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону "Про інформацію", ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права";
- при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до ст.137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
При недотриманні позивачем зазначених вимог настають наслідки, передбачені ст.139 ЦПК.
За змістом ст. 440-1 ЦК та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд вважає, що заявлені позивачем вимоги в частині стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню з таких підстав.
Моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного або психічного стану, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95р. № 4 (з наступними змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, які зазнав позивач, характеру немайнових витрат та урахуванням інших обставин. При цьому суд має право виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Згідно ч.1 ст.5 Господарського процесуального кодексу України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. (ст.32 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Із характеру правовідносин, що виникли між сторонами по справі, не випливає обов'язок щодо відшкодування моральної шкоди.
Тому суд вирішив, у задоволенні вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 2900 грн. відмовити.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі
Позивач звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 378 грн. слід віднести на відповідача, стягнувши його в доход державного бюджету України.
Враховуючи вищеозначене, керуючись ст.ст. 47, 115-117, 238 КЗпП України, ст.ст. 4-1, 12, 49, 82 Господарського процесуального кодексу України, ст.10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з відповідача Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" (49068, м. Дніпро, вул. Маяковського, буд 31, код ЄДРПОУ 05393122) на користь ОСОБА_1 (49018, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) заборгованість по заробітній платі в розмірі 4171 грн. (чотири тисячі сто сімдесят одну грн.).
Стягнути з відповідача Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" (49068, м. Дніпро, вул. Маяковського, буд 31, код ЄДРПОУ 05393122) на користь ОСОБА_1 (49018, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні суму за період з 01 вересня 2015 року по 26 грудня 2016 року в розмірі 30 828,20 (тридцять тисяч вісімсот двадцять вісім грн. двадцять копійок).
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод"
(49068, м. Дніпро, вул. Маяковського, буд 31, код ЄДРПОУ 05393122) на користь державного бюджету (одержувач - Управління Казначейства у Соборному районі м. Дніпра, ЄДРПОУ 37989269, р/р 31214206783005, банк одержувача ГУДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, КБКД 22030001, судовий збір, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891) 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскаржене протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено - 06.02.17р.
Суддя Н.М. Камша