Справа № 815/3528/16
02 лютого 2017 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Кравченка М.М.;
за участі:
секретаря судового засідання - Свириди Х.С.;
позивача - ОСОБА_1;
перекладача - ОСОБА_5;
представника позивача - ОСОБА_2;
представника відповідача - Ніколенка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу від 12.07.2016 року № 131, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив суд: визнати неправомірним та скасувати наказ від 12.07.2016 року № 131; зобов'язати прийняти рішення про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.
У 2016 році ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.
Наказом № 131 Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 12.07.2016 року ОСОБА_1 було відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
12.07.2016 року ОСОБА_1 отримав повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за № 247 від 12.07.2016 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач не погоджується з наказом відповідача від 12.07.2016 року № 131, вважає його неправомірним та таким, що належить до скасування.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та заперечував проти його задоволення.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, стать чоловіча, місце народження м. Кабул, Афганістан, за національністю афганець, віросповідання іслам суніт, рідна мова дарі; одружений; без освіти.
Країну постійного проживання позивач залишив 16.01.2009 року, офіційно, на підставі національного паспорту та візи до Казахстану м. Алма-Ата. В Казахстані позивач звернувся в міграційну службу, після чого отримав довідку про звернення за захистом, із якою перебував на території Казахстану два роки. Після цього позивачу було відмовлено у статусі біженця. Дружина з дітьми приїхала до позивача 01.01.2011 року. Дружина позивача також зверталась за захистом в Казахстані, після чого їй було видано довідку, про те що вона знаходиться на території Казахстану легально, її права виконуються, зазначену довідку забрали через 6 місяців.
19.04.2013 року позивачем прийнято рішення виїхати з Казахстану до Афганістану. В Афганістані на адресу батька позивача стали знову надходити пропозиції до корупційної співпраці та погрози. Батьком було продано землю для направлення свого старшого сина із родиною до України.
Відповідно до заяви позивач виїхав з Афганістану цілеспрямовано в Україну, нелегально, разом з родиною, автомобілем, вибув з м. Шерхан Бандар після чого перетнули кордон з Таджикистаном, далі маршрут слідування позивачу не відомий. В дорозі позивач з сім'єю пробув 14 днів, як перетнув кордон з Україною позивачу невідомо. Надалі він дістався до ПТРБ у м. Одеса.
12.07.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За результатами розгляду заяви Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області склало висновок від 12.07.2016 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 12.07.2016 року № 131 було відмовлено ОСОБА_1 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
12.07.2016 року ОСОБА_1 отримав повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за № 247 від 12.07.2016 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Перевіривши законність дій та рішень відповідача, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 12.07.2016 року № 131, яким ОСОБА_1 було відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнятий відповідачем обґрунтовано, на підставі Конституції та Законів України, в зв'язку з чим заявлені позовні вимоги не належать до задоволення.
Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
В свою чергу, відповідно до п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з ч.2 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Разом з цим, процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначається Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884.
Відповідно до п.2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Згідно з п.2.4 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884, у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Відповідно до ч.6 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Суд встановив, що позивач вже звертався до міграційних органів із заявою про надання захисту в Україні. 31.05.2013 року позивач вперше звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
За результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА_1 рішенням Державної міграційної служби України було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, № 680-15 від 18.09.2015 року як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні. Зазначене рішення позивач оскаржив в судовому порядку.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2015 року у справі № 815/6265/15, що залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2016 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення № 680-15 від 18.09.2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, було відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.03.2016 року по вказаній справі К/800/6069/16 було відмовлено позивачу у відкритті касаційного провадження.
Одеський окружний адміністративний суд в своїй постанові від 24.11.2015 року у справі № 815/6265/15, що набрала законної сили, встановив наступні обставини: аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні громадянського походження позивача можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні, згідно визначення п.13 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження; також, не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення до регіону постійного проживання, в м. Кабул відсутні будь-які відкриті збройні конфлікти; заявлена позивачем інформація носить загальний характер і не містить конкретних відомостей про події переслідувань та утисків на Батьківщині його особисто або членів його сім'ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Під час розгляду справи суд встановив, що чергове звернення позивача 12.07.2016 року до відповідача не містить будь-яких нових фактів або обставин, які б дозволяли повторно розглянути його заяву в контексті визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Позивач не надав доказів, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Крім того, відповідно до актуальної інформації по країні походження з міжнародних правозахисник організацій можливо також дійти висновку, що соціально-політична ситуація в Афганістані, а саме в м. Кабул є задовільною. За інформацією міжнародної координаційної ради поліції, Афганська національна поліція (АNP) забезпечує добрий рівень безпеки в Кабулі та інших великих містах: Герат, Мазарі-Шаріф, Файзабад. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), в Кабулі були випадки нападів терористів-смертників, що мали вплив на життя людей. У той же час, Кабул є більш безпечним містом, а ніж інші міста в Афганістані, провінція також знаходиться під контролем.
Згідно з положенням статті 40 Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС «Про загальні процедури надання і втрати міжнародного захисту» від 26.06.2013 року № 2013/32/ЕU, з метою прийняття рішення щодо прийнятності розгляду повторної заяви про надання міжнародного захисту, таку заяву має бути попередньо вивчено на предмет нових відомостей, що виникли або були подані заявником. Якщо після попереднього вивчення відповідних фактів, заявником будуть надані нові відомості, які значно підвищують ймовірність того, що він може кваліфікуватись як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ ЕU, заява розглядається по суті. При цьому, Директива регламентує, що якщо заявник подає повторну заяву без надання нових доказів або аргументів, невідповідно було б вимагати від держав-членів ЄС проведення нової процедури в повному обсязі. В таких випадках держави-члени повинні мати право відхилити заяву як неприйнятну для розгляду відповідно до принципу неприпустимості повторного розгляду.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що позивачу правомірно було відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Тобто, суд вважає, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 12.07.2016 року № 131 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є обґрунтованим та законним.
Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач довів суду належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами з посиланням на відповідні положення законодавства про необґрунтованість позовних вимог позивача.
Доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження впродовж розгляду справи та спростовуються наведеними в рішенні суду обставинами. Адже, відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч.1 ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до вимог ст.94 КАС України судові витрати не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ст.ст.2, 7, 8, 9, 11, 27, 69-71, 86, 94, 122, 159-163 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст.185, 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.254 КАС України.
Повний текст постанови складений 06 лютого 2017 року.
Суддя М.М. Кравченко