30 січня 2017 року м.Житомир справа № 806/2865/16
категорія 8.3.11
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Романченка Є.Ю.,
секретар судового засідання Ткачук А.В.,
за участю: представника відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.06.2015 р. №843-17,
встановив:
Позивач звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області від 26 червня 2015 року № 843-17. У обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 указував, що податкове повідомлення - рішення є протиправним, оскільки транспортний податок на 2015 рік міг бути встановлений лише після прийняття Житомирською міською радою відповідно рішення до 15 липня 2014 року та оприлюднення його до цієї дати. Так як рішення органом місцевого самоврядування до вказаної дати прийнято не було, то застосування контролюючим органом положень ст. 267 Податкового кодексу України, з метою оподаткування транспортним податком, не може мати місце у 2015 році.
Позивач у судове засідання не з'явилися, про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. Надав до суду пояснення та клопотання про розгляд справи без його участі, в порядку письмового провадження.
Представник відповідача в засіданні суду позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні, з мотивів наведених у письмових запереченнях проти позову. Наголошувала, що податок на майно, до якого входить транспортний податок, запроваджено у 2014 (бюджетному) році Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII від 28.12.2014, тому він справляється з 2015 бюджетного року. Таким чином, спірне податкове повідомлення - рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а тому вимоги не підлягають задоволенню.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з таких підстав.
Як видно із матеріалів справи ОСОБА_3 є власником транспортного засобу марки MITSUBISHI, моделі PAJERO WAGON, легковий універсал-В, об'єм двигуна 3200, рік випуску 2010.
26 червня 2015 року Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ Міндоходів у Житомирській області, правонаступником якої на момент розгляду справи є Житомирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Житомирській області, згідно зі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України, прийнято податкове повідомлення - рішення № 843-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000 грн.
ОСОБА_3 не погоджуючись із указаним податковим повідомленням - рішенням, з урахуванням вимог статті 102 Податкового кодексу України, за змістом яких платник податків може звернутися до суду з вимогою щодо протиправності податкового повідомлення-рішення протягом 1095 днів з моменту отримання такого рішення, оскаржив його до суду.
Суд, перевіряючи податкове повідомлення - рішення від 26.06.2015 № 843-17 на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, виходив із такого.
Статтею 67 Конституції України проголошено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
У відповідності до п. 6.1 ст. 6 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
28 грудня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015.
Пунктами 78-83 розд. І вказаного Закону внесено зміни до розділу XII Податкового кодексу України, в тому числі, згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України введено новий транспортний податок, який є складовою податку на майно.
Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Згідно зі пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України).
У пункті 267.4 статті 267 ПК України визначено, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Базовий податковий (звітний) період, згідно зі пп. 267.5.1 п. 267.5 ст. 267 ПК України, дорівнює календарному року.
Порядок обчислення та сплати податку наведено у пункті 267.6 вказаної статті ПК України.
У відповідності до пп. 267.6.1 згаданого пункту статті 267 ПК України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
За змістом пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності. Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
У контексті наведеного суд відзначає, що із набранням чинності вказаними положеннями ПК України, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см, є платниками транспортного податку.
При цьому суд ураховує, що в силу приписів ст.ст. 8, 10, 265 ПК України транспортний податок є місцевим податком.
Положеннями пп. 12.4.3 п. 12.4 ст. 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів віднесено до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Згідно зі пунктами 10.2, 10.3 статті 10 ПК України, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Відповідно до підпунктів 12.3.1 - 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті (п. 12.5 ст. 12 ПК України).
Наведене свідчить на користь висновку, що місцеві ради за приписами Податкового кодексу України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
У частині першій статті 3 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закріплено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.
Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
Також суд звертає увагу, що відповідно до пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на принципі стабільності, відповідно до якого, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Таким чином, для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2015 році, таке рішення мало бути прийнято та оприлюднене до 15 липня 2014 року.
Судом з'ясовано, що 29.01.2015 сорок другою сесією VI скликання Житомирської міської ради прийнято рішення № 844 "Про міський бюджет на 2015 рік" яким вирішено, зокрема: встановити ставку транспортного податку для фізичних та юридичних осіб, в тому числі нерезидентів, які мають зареєстровані згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, який використовувався до 5 років і має об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб.см. (п. 17).
Рішення органу місцевого самоврядування опубліковано у газеті "Місто" 13 лютого 2015 року.
10 червня 2015 року сорок сьомою сесією VI скликання Житомирської міської ради прийнято рішення № 932 "Про місцеві податки та збори", яким, поміж іншого, встановлено на території м. Житомир податок на майно та затверджено Положення про порядок обчислення та сплати транспортного податку.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень указаних рішень Житомирської міської ради, з метою оподаткування транспортним податком, могло мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, після їх прийняття і офіційного оприлюднення, тобто не раніше 2016 року.
Водночас суд критично оцінює доводи представника відповідача про те, що податок на майно, до якого входить транспортний податок, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII від 28.12.2014 запроваджено у 2014 (бюджетному) році, тому він справляється з 2015 бюджетного року, зважаючи на таке.
Згідно зі ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII від 28.12.2014 набрав законної сили 01 січня 2015 року.
Таким чином, застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.
В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України.
Також суд зауважує, що безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень, а тому Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Отож, указаним Законом лише введено транспортний податок, а його становлення (із визначенням ставок) має здійснюватися згідно рішень органів місцевого самоврядування у порядку, передбаченому Податковим кодексом України.
Подібного висновку дійшов Вищий адміністративний суд України в ухвалах від 19 квітня 2016 р., 30 листопада 2016 р., 22 грудня 2016 року (справи № 804/14459/15, № 820/8898/15, № 820/11176/15 відповідно) та постанові від 30 серпня 2016 р. (справа № К/800/8077/16).
Пункт 4 розділу II Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015, яким рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, на думку суду, носить рекомендаційний характер та не встановлює іншого, ніж передбачений підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України порядок застосування відповідного рішення органу місцевого самоврядування.
Щодо посилань представника відповідача на пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України.
Відповідно до пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України, у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
В аспекті наведеного доцільно зауважити, що законодавча база, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати місцевих податків, у тому числі і транспортного податку, має певні суперечності, непослідовність та неузгодженість, а тому може бути витлумачено по - різному.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що у наявності неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Враховуючи указане, суд відмічає, що відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України одним із принципів, на якому ґрунтується податкове законодавство України, є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
У свою чергу, пункт 56.21 статті 56 ПК України передбачає, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Разом з цим, суд ураховує, що за змістом ч.ч. 1, 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За змістом рішення Європейського Суду з прав людини від 22 вересня 1994 року у справі "Ентрік проти Франції" (від 22 вересня 1994 року) вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права. Тобто, втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно є законним.
У своїх рішення, Європейський Суд з прав людини, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа вливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб ("Баєлер проти Італії" (заява № 33202/96), "Онер'їлбіз проти Туреччини" (заява №48939/99), "Megadat.com. проти Молдови" (від 08 квітня 2008 року, заява № 21151/04), "Москаль проти Польщі" (від 15 вересня 2009 року, заява № 10379/05).
Так, у рішеннях Європейського Суду "Лелас проти Хорватії" (від 20 травня 2010 року, заява №55555/08), "Тошкуце та інші проти Румунії" (від 25 листопада 2008 року, заява № 36900/03) зазначено, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
У рішенні Європейського Суду "Москаль проти Польщі" (від 15 вересня 2009 року, заява № 10379/05), зазначено, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по соті суперечило б загальним інтересах. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки, заява №36548/97). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримаються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
За змістом остаточних рішень Європейського Суду з прав людини накладання органами державної влади на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку становить втручання в його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Так, Європейський суд з прав людини, у своїх рішеннях від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" та від 07 липня 2011 року в справі "Серков проти України", дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, у зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим, а отже, не відповідало вимозі "якості" закону та не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника (платника податку), коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Беручи до уваги викладене, суд приходить до переконання, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати згаданий принцип податкового законодавства України.
Таким чином, суд вважає, що визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік не узгоджується із вимогами принципу верховенства права.
Згідно зі ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".
Усупереч наведеним нормам, відповідачем не доведено існування обставин на підставі яких прийнято спірне податкове повідомлення - рішення.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Житомирської області від 26 червня 2015 року № 843-17 є протиправним, тому його необхідно скасувати, а позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у сумі 552,00 грн (квитанція № 159 від 20.12.2016) необхідно відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області, яка є правонаступником Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирської області.
Керуючись статтями 86, 94, 158 - 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 26 червня 2015 року №843-17.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області на користь ОСОБА_2 552,00 грн сплаченого судового збору.
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Є.Ю. Романченко
Повний текст постанови виготовлено: 06 лютого 2017 р.