Справа: № 826/5151/16 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.
Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
Іменем України
31 січня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Бєлової Л.В.,
секретаря Строяновської О.В.,
за участю:
представника позивача: Юогдана Д.А.,
представника відповідача: Соколюка М.Ю.,
представника третьої особи: Біляк Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом особи без громадянства біженця з Палестини ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою особи без громадянства біженця з Палестини Дарабаіх Фаді Камал Абдул на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 листопада 2016 року, -
Особа без громадянства біженець з Палестини ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до Державної міграційної служби України, у якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача № 363-15 від 27 квітня 2015 року, яким йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання позивача біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач безпідставно стверджує про наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань через расову, релігійну чи національну належність, належність до певної соціальної групи або через політичні погляди.
Проте, з таким висновком суду не можна погодитися.
Із матеріалів справи убачається, що 05 березня 2015 року особа без громадянства біженець з Палестини ОСОБА_1 подав до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві заяву - анкету про визнання біженцем або, особою, яка потребує додаткового захисту.
Головним управління Державної міграційної служби України в м. Києві 23.06.2015 року за результатами розгляду особової справи позивача складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням відповідача № 106-16 від 25.02.2016 року зазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні, про що позивачу направлено повідомлення від 22.03.2016 року.
Приймаючи зазначене рішення, відповідач виходив з того, що у заявника відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, щодо його загрози, безпеці чи свободи в країні походження через побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Надаючи оцінку зазначеному рішенню відповідача, колегія суддів ураховує наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України № 3671-VІ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.
Відповідно до пунктів 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно положень частин 1 і 5 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Судом встановлено, що після звернення позивача до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, останнім було проведено анкетування заявника та проводилися співбесіди, про що складено протоколи співбесіди від 20 березня 2015 року, від 12 червня 2015 року, від 16 жовтня 2015 року.
Під час анкетування та проведення співбесіди позивач вказував, що за національністю він араб, за релігійним переконанням мусульманин, не одружений, дітей не має, народився та проживав у місті Сектор Газа (Палестинська автономія). В Україні позивач перебуває, у зв'язку із тим, що він був змушений залишити територію Палестини (місто Газа) та шукати захист в Україні з огляду на об'єктивні обставини, які викликали в нього побоювання за своє життя та здоров'я. Зокрема, позивач зазначає, що в разі повернення до країни свого походження Палестини (місто Газа), його очікує небезпека та насильство, так як у зазначеному місці наявний збройний військовий конфлікт між Палестиною та Ізраїлем. Також, позивач зазначив про те, що в разі повернення в країну походження, йому загрожує мобілізація з боку ісламського угрупування ХАМАС, яке вербувало позивача для участі у збройному конфлікті.
Розглядаючи дану справу, місцевий суд не надав належної оцінки вказаним поясненням позивача, не з'ясував характер об'єктивного побоювання позивача стати жертвою політичного та релігійного переслідування та не з'ясував наскільки конфлікт в країні походження позивача загрожуватиме його життю, здоров'ю та свободі у разі повернення на батьківщину.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України і розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Виходячи з положень частини 2 зазначеної статті, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Тобто, неприпустимим є висновок щодо недоведеності іноземцем чи особою без громадянства неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 01 жовтня 2015 року справа №2а-11728/12/2670, від 15 березня 2016 року справа №815/3546/15, від 14 червня 2016 року справа №820/7228/15.
Таким чином, висновки місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позову є передчасними, оскільки без з'ясування усіх важливих даних про країну походження позивача та врахування цих даних не є можливим надання об'єктивної оцінки побоюванням позивача повертатись на батьківщину і відповідно на повний захист законних прав та інтересів позивача.
При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що із різних джерел інформації про країну походження позивача (Палестина, місто Сектор Газу), посилання на які також містяться в матеріалах справи, вбачається, що ситуація в місті Газа на сьогодні є нестабільною, місто залишається під повітряною, морською, сухопутною блокадою Ізраїлю, має місце різке зростання вбивств і кількості травм, пов'язаних з ізраїльсько - палестинськими військовими діями. До того ж, як убачається із доповіді Спеціального комітету по розслідуванню дій Ізраїлю у відношенні палестинського народу та інших арабів на окупованих територіях, Генеральної Ассамблеї ООН 23 серпня 2016 року (http://www.refworld.org.ru/type,COUNTRYREP,,PSE,57ed07cd4,0.html), спеціальний комітет закликає уряд Ізраїлю зупинити окупацію західного берегу, східного Ієрусалиму та Газу, відмінити незаконну сухопутну і морську блокаду, яка діє по відношенню до Газу, вжити заходи щодо недопущення насилля, вчинити всі необхідні запобіжні заходи, щоб цивільні особи не страждали під час військових дій, тощо.
Досліджуючи рівень небезпеки станом на час прийняття рішення щодо позивача, відповідач не проаналізував належним чином отриману інформацію, а саме інформацію про те, що сектор Газа з якого прибув позивач, контролюється ісламським угрупованням ХАМАС.
Матеріали особової справи, а також матеріали, що були надані суду, свідчать про те, що відповідачем не надано належної оцінки доводам позивача та отриманій інформації про наявність у нього обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в його державі, зокрема в Секторі Газа.
Не встановлення в судовому процесі зазначених вище обставин як таких, що мають суттєве значення у справі, призвело до передчасних та необґрунтованих висновків Окружного адміністративного суду м. Києва щодо прав і обов'язків сторін.
З урахуванням зазначеного вище колегія суддів вважає, що спірне рішення відповідача не відповідає міжнародним принципам з питань міграції, оскільки позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні; повідомлені факти позивачем не суперечать загальній інформації за справою позивача; позивач заслуговує на довіру, оскільки щодо нього не виявлено компрометуючої інформації.
Посилання відповідача, які також прийняв до уваги місцевий суд, на те, що під час попередніх співбесід позивач надав недостовірні та неправдиві відомості щодо застосування до нього заходів вербування представниками партії ХАМАС, що викликає сумнів у правдоподібності та достовірності наданих фактів, не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищевикладеним.
З огляду на викладене, позовна заява позивача є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Таким чином, суд першої інстанції неповно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, на підставі пункту 3 статті 198, пунктів 3, 4 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу особи без громадянства біженця з Палестини Дарабаіх Фаді Камал Абдул задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 листопада 2016 року скасувати.
Позов особи без громадянства біженця з Палестини ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №106-16 від 25 лютого 2016 року про відмову у визнанні особи без громадянства ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву особи без громадянства ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
суддя О.Є. Пилипенко
суддяЛ.В. Бєлова
(Повний текст постанови складений 03 лютого 2017 року.)
Головуючий суддя Глущенко Я.Б.
Судді: Пилипенко О.Є.
Бєлова Л.В.