ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
20 січня 2017 року № 826/4379/16
Окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качура І.А., суддів Келеберди В.І., Данилишина В.М. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, Голови Національної поліції України Деканоїдзе X., Центральної атестаційної комісії Національної поліції України, Державної казначейської служби України, Департаменту захисту економіки Національної поліції України про скасування наказів, визнання протиправними дій, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) з позовом до Національної поліції України (далі по тексту також - відповідач-1), Голови Національної поліції України Деканоїдзе X. (далі по тексту також - відповідач-2), Центральної атестаційної комісії Національної поліції України (далі по тексту також - відповідач-3), Державна казначейська служби України (далі по тексту також - відповідач-4), Департамент захисту економіки Національної поліції України (далі по тексту також - відповідач-5), в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просив:
- визнати рішення Національної поліції України в частині включення ОСОБА_1 до спису поліцейських, які підлягають атестуванню, що складений на виконання підпункту 1 пункту 2 Наказу Національної поліції України від 26.11.2015 року № 116 "Про проведення атестування поліцейських апарату Національної поліції України" - протиправним;
- визнати дії Національної поліції України щодо проведення атестації Позивача протиправними;
- визнати протиправним та скасувати рішення (висновок) Центральної атестаційної комісії Національної поліції України щодо невідповідності Позивача займаній посаді та звільнення його зі служби в поліції "через службову невідповідність", оформлене протоколом від 04.01.2016 року;
- визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України № 113 о/с від 22.02.2016 року в частині звільнення Позивача зі служби в поліції за пунктом 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію»;
- поновити ОСОБА_1 (М-117019) на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу управління захисту економіки в місті Києві Департаменту захисту економіки Національної поліції України з 25.03.2016 року;
- допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення позивача на роботі у займаній посаді - старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах захисту економіки у місті Києві Департаменту захисту економіки Національної поліції України та зарахувати трудовий стаж з 25 березня 2016 року;
- стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 лютого 2016 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 50 000 грн. завданої моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення позивача відбулось з численними порушеннями процедури атестації, а тому рішення прийняті відповідачами підлягають скасуванню як протиправні, необ'єктивні та необґрунтованими і такими, що суперечать Конституції та Законам України, з огляду про що позов просив задовольнити у повному обсязі.
Представник Національної поліції України проти позову заперечив, просив суд в задоволенні адміністративного позову повністю відмовити, оскільки при винесенні оскаржуваного рішення Національна поліція України діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений положеннями законодавства України.
Від Департаменту захисту економіки Національної поліції України надійшли письмові заперечення в яких, останній зазначає, що позивачем не наведено жодного факту порушення його законних інтересів зі сторони Департаменту захисту економіки Національної поліції України, крім того відповідач-4 зазначив що атестування позивача проведене у межах наданих повноважень атестаційними комісіями та у спосіб, який передбачений наказом МВС України від 17.11.2015 № 1465.
Відповідач-3 - Центральна атестаційна комісія Національної поліції України, явку своїх уповноважених в судове засідання не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про місце, дату та час судового розгляду справи.
У судове засідання представники відповідача-4 не з'явились, письмових пояснень щодо підстав не прибуття до суду не надали, через канцелярію подали письмові заперечення по суті позовних вимог.
В ході судового розгляду Національною поліцією України було заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування висновку Центральної атестаційної комісії Національної поліції України, однак судом відмовлено у задоволені даного клопотання з огляду на необґрунтованість.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.
Фактичні матеріали справи свідчать, що наказом від 07.11.2015 року №180 ОСОБА_1 було призначено на посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу управління захисту економіки в місті Києві Департаменту захисту економіки Національної поліції України.
22.02.2016 року підполковника поліції ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу управління захисту економіки в місті Києві Департаменту захисту економіки Національної поліції України, звільнено зі служби в поліції за п.5 (через службову невідповідність) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», згідно наказу Національної поліції України № 113 о/с на підставі висновків центральної атестаційної комісії №1 від 04.01.2016 року.
В подальшому, на підставі рапорту старшого оперуповноваженого в ОВС УЗЕ у м. Києві ДЗЕ НПУ підполковника поліції ОСОБА_1 від 02.03.2016 р. та листка непрацездатності, Наказом Національної поліції України від 21.03.2016р. № 117 о/с, внесено часткові зміни до пункту наказу НП України від 22.02.2016р. №113 о/с у частині звільнення ОСОБА_1, а саме вважати звільненим зі служби в поліції з 11 березня 2016 року.
На підставі рапорту старшого оперуповноваженого в ОВС УЗЕ у м. Києві ДЗЕ НПУ підполковника поліції ОСОБА_1 від 16.03.2016 р. та листка непрацездатності, Наказом Національної поліції України від 19.04.2016р. №244 о/с, внесено часткові зміни до пункту наказу НП України від 22.02.2016р. №113 о/с у частині звільнення ОСОБА_1, а саме вважати звільненим зі служби в поліції з 25 березня 2016 року.
20 листопада 2015 року Головою Національної поліції України видано наказ № 210 «Про проведення атестування поліцейських апарату Національної поліції України, головних управлінь Національної поліції в Київській області та м. Києві».
Наказом ГУ НП у м. Києві від 02 грудня 2015 року № 137 «Про затвердження персонального складу центральної атестаційної комісії Національної поліції України», затверджено персональний склад центральної атестаційної комісії №1 апарату Національної поліції України.
З наявного в матеріалах справи атестаційного листа ОСОБА_1 вбачається, що він за час служби та в займаній посаді зарекомендував себе професійним кваліфікованим фахівцем. Має теоретичну та практичну підготовленість. Здатний якісно та ефективно реалізовувати у службі свої потенційні можливості.
У розділі ІІ "Висновки прямого керівника" Начальником управління захисту економіки у місті Києві зроблено запис - "Займаній посаді відповідає".
За результатами тестування на загальні здібності та навички та на знання законодавчої бази ОСОБА_1 набрав 21 та 29 балів відповідно.
При цьому Центральною атестаційною комісією №1 Апарату Національної поліції України проведено з позивачем співбесіду, результати якої оформлено протоколом ОП № 04/01/16-1від 04 січня 2016 року, зі змісту якого вбачається, що за результатами розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення члени комісії дійшли до висновку, що позивач займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність, про що зроблено запис в розділ ІV атестаційного листа ОСОБА_1.
Не погоджуючись з рішенням Центральної атестаційної комісії позивача подав скаргу до Центральної апеляційної атестаційної комісії Національної поліції України, яка 05.02.2016 року була відхилена, з огляду на те що позивачем не набрано 60 і більше балів за професійний тест та тест на загальні здібності.
На підставі висновку Центральної атестаційної комісії Національної поліції України від 04.01.2016, наказом Національної поліції України № 113 від 22.0202016 о/с "По особовому складу" підполковника поліції ОСОБА_1 старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу управління захисту економіки в місті Києві Департаменту захисту економіки Національної поліції України, звільнено зі служби в поліції за п. 5 (через службову невідповідність) ч. 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".
Позивач категорично не погоджуючись із правомірністю рішень атестаційної, наказу про звільнення, вказуючи на неодноразові грубі порушення приписів чинного законодавства при проведенні атестації, звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.
Завданням адміністративного суду в межах даної справи є перевірка правомірності (легальності) дій відповідача при прийнятті оспорюваного рішення, з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Національну поліцію", Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку
Як встановлює стаття 3 Закону України "Про Національну поліцію", у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
В частині позовних вимог про визнання протиправним рішення Національної поліції України в частині включення позивача до списку поліцейських, які підлягають атестуванню, та визнання протиправними дій щодо проведення атестації позивача суд звертає увагу на наступне.
На виконання підпункту 1 пункту 2 наказу Національної поліції України від 26 листопада 2015 року №116 "Про проведення атестування поліцейських апарату Національної поліції України" складено список поліцейських, які підлягають атестуванню, до якого включено ОСОБА_1
Позивач як у позовній заяві, так і під час судового розгляду справи наполягав на неправомірності його включення до списку поліцейських, які підлягають атестуванню.
При оцінці наведених доводів, суд виходив із такого.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" (даті також - Закон).
Відповідно до п. 9, 10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Суд зазначає, що вказаним Законом передбачена альтернатива вибору для працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме: прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Отже, п. 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону не передбачає проведення атестування чи переатестування працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції.
При цьому, прийняття таких осіб на службу до поліції свідчить про відповідність таких осіб вимогам до поліцейських, визначеним Законом.
Відповідно до ч. 1 статті 57 Закону, атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.
Згідно ч. 2 статті 57 Закону, атестування поліцейських проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.
Аналогічні норми в частині підстав для атестування містяться в п. 3 розділу І Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 листопада 2015 року № 1465 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 листопада 2015 року за № 1445/27890 (далі - Інструкція №1465).
Відповідно до ч. 3-5 статті 57 Закону, атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками. Рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами. Порядок проведення атестування поліцейських затверджується Міністром внутрішніх справ України.
Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства, суд прийшов до висновку, що прийняття рішення про проведення атестування відносно конкретного поліцейського та, власне, проведення атестування може мати місце у виключних випадках, а саме: при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.
При цьому такі підстави для проведення атестування, як для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність, є наслідком виявлення ознак невідповідності поліцейського займаній посаді, зокрема: в силу фізичного стану, хвороби, неналежної професійної підготовки, порушення порядку і правил несення служби; метою проведення атестування для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність є вирішення можливості в той чи інший спосіб залишення на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у зв'язку зі службовою невідповідністю виходячи з професійних, моральних і особистих якостей.
Зазначене позиція узгоджується з висновком Верховного Суду України, що викладений у постанові від 11 березня 2014 року у справі № 21-13а14.
Згідно з пп. 2 п. 1 розділу IV Інструкції № 1465 організаційні заходи з підготовки та проведення атестування оголошуються наказами відповідних керівників і передбачають складання списків поліцейських, які підлягають атестуванню.
Таким чином, до списку поліцейських, які підлягають атестуванню, підлягають включенню лише ті поліцейські, відносно яких наявні підстави для проведення атестування, що передбачені ч. 2 статті 57 Закону.
Разом з тим, матеріали справи не містять жодних наказів якими на виконання пп. 2 п.1 розділу IV Інструкції № 1465 затверджено списки поліцейських, які підлягають атестуванню та до яких включено позивача.
Відповідачем в ході розгляду справи не наведено підстав для проведення атестування позивача, передбачених ч. 2 статті 57 Закону та не надано відповідних доказів, які б підтверджували, що позивач мав бути призначений на вищу посаду без проведення конкурсу, або щодо нього виявлено ознаки службової невідповідності, наприклад, за станом здоров'я чи у зв'язку з невиконанням службових обов'язків.
Проте вказані доводи не носять правового підґрунтя та відхиляються судом, зважаючи на наступне.
У спірних правовідносинах встановлено, що позивач прийнятий на роботу в поліцію як особа, яка виявила бажання проходити службу в поліції, шляхом видання наказу про призначення за його згодою на відповідну посаду (а не шляхом проходження конкурсу на посади), як визначено п. 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про Національну поліцію".
Відповідно до пункту 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Пункт 10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" встановлює, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Системний аналіз наведених вище приписів законодавства свідчить, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Так, Наказом Національної поліції України від 07.11.2015 року ОСОБА_1 №180 о/с відповідно до пунктів 9 та 12 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» призначено на посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу управління захисту економіки в місті Києві Департаменту захисту економіки Національної поліції України в порядку переатестування.
У вказаному вище наказі міститься словосполучення "в порядку переатестування", однак, суд звертає увагу, що норми Закону України "Про Національну поліцію", у тому числі розділ XI "Прикінцеві та перехідні положення", не передбачають процедури переатестування та не встановлюють додаткових підстав для атестування.
Отже, посилання в наказі Національної поліції України від 07 листопада 2015 року №58 о/с «По особовому складу Департаменту протидії наркозлочинності» на не передбачену зазначеним Законом процедуру переатестування не може створювати правових наслідків та не приймається судом до уваги.
Порядок призначення на посади поліцейських працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, визначений у п. 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", відповідно до яких працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Отже, п. 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" не передбачає проведення атестування чи переатестування працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції.
Вимоги до кандидатів на службу в поліції визначені у ст.ст. 49, 61 Закону України "Про Національну поліцію", серед яких, зокрема, досягнення 18 років, наявність повної загальної середньої освіти, відповідність рівня фізичної підготовки вимогам, що затверджені Міністерством внутрішніх справ України.
Натомість, завданням атестування, згідно з ч. 1 ст. 57 Закону N 580-VIII, є оцінка ділових, професійних, особистих якостей поліцейського, його освітній та кваліфікаційний рівні, фізична підготовка. Перелік обставин, що підлягають дослідженню під час атестування є ширшим, ніж передбачений ст.ст. 49, 61 названого Закону.
Крім того, ст. 57 Закону N 580-VIII передбачає проведення атестування поліцейських - тобто громадян України, які відповідно до ч. 1 ст. 17 вказаного Закону склали Присягу поліцейського, проходять службу на відповідних посадах у поліції і яким присвоєно спеціальне звання поліції.
Застосування процедури атестування щодо кандидатів на посаду поліцейського, у тому числі тих, які приймаються на службу в поліції відповідно до п. 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", не передбачено.
Згідно з ст. 58 вказаного Закону призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків. Строкове призначення здійснюється в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту.
Доказів перебування позивача на одній з посад, передбачених ч. 2 ст. 58 Закону N 580-VIII, відповідачі не надали.
Відповідно до ст. 8 Закону N 580-VIII поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Вичерпний перелік підстав для проведення атестування визначений у ч. 2 ст. 57 вказаного Закону.
Частиною 4 ст. 57 Закону N 580-VIII визначено особу, яка за наявності законодавчо визначених підстав уповноважена видати розпорядчий документ про проведення атестування.
З огляду на викладене представником відповідача не надано жодного доказу, який би свідчив про наявність підстав про проведення атестування відповідно до вимог N 580-VIII.
Згідно з підпунктом 2 пункту 1 розділу IV Інструкції № 1465 організаційні заходи з підготовки та проведення атестування оголошуються наказами відповідних керівників і передбачають складання списків поліцейських, які підлягають атестуванню.
Отже, до списку поліцейських, які підлягають атестуванню, підлягають включенню лише ті поліцейські, відносно яких наявні підстави для проведення атестації, що передбачені частиною другою статті 57 Закону N 580-VIII .
Враховуючи викладене, на думку суду, рішення Національної поліції України в частині включення ОСОБА_1 до списку поліцейських, які підлягають атестуванню, та дії щодо проведення його атестації є протиправними, а відтак рішення зазначених комісій є протиправними, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Аналізуючи наявність підстав для прийняття Національною поліцією України рішення про невідповідності позивача займаній посаді та наказ Національної поліції України щодо звільнення позивача зі служби в поліції через службову невідповідність, суд зазначає про наступне.
Відповідно до пункту 5 розділу I Інструкції № 1465 атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Інструкції № 1465 визначено, що у Національній поліції України створюються такі атестаційні комісії:
1) центральні атестаційні комісії, персональний склад яких затверджується наказом Національної поліції України.
До повноважень центральних атестаційних комісій належить проведення атестування всіх поліцейських;
2) атестаційні комісії органів поліції, персональний склад яких затверджується наказом керівника відповідного органу за погодженням із Національною поліцією України.
До повноважень атестаційної комісії органу поліції належить проведення атестування поліцейських відповідних органів поліції.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Інструкції № 1465 до складу атестаційних комісій входять: 1) у центральних атестаційних комісіях: голова комісії - Голова Національної поліції України або його перший заступник, або заступник; секретар комісії - особа, яку визначає Голова Національної поліції України.
У разі відсутності голови (секретаря) атестаційної комісії його обов'язки виконує член атестаційної комісії, який обраний більшістю голосів присутніх на засіданні членів атестаційної комісії.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Інструкції № 1465 до зазначених вище атестаційних комісій можуть бути включені працівники підрозділів кадрового забезпечення, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, практичної психології та інші працівники апарату Національної поліції України чи органу поліції, а також за згодою народні депутати України, працівники МВС, громадських, правозахисних організацій, представники проектів міжнародної технічної допомоги, громадськості та засобів масової інформації.
Кандидати з числа народних депутатів України, працівників МВС, громадських, правозахисних організацій, проектів міжнародної технічної допомоги, громадськості та засобів масової інформації включаються до складу атестаційних комісій за пропозиціями, які були отримані після розміщення відповідних оголошень на офіційних сайтах МВС чи органів поліції, та за наявності їхньої згоди.
На підставі вказаних норм Інструкції № 1465 Центральною атестаційною комісією у складі 4 осіб було проведено співбесіду із позивачем, результати якої було оформлено протоколом № 04/01/16-1 від 04 січня 2016 року.
Під час проведення співбесіди комісією було досліджено атестаційний лист, декларація про доходи, послужний список (форма № 1), інформаційну довідку, висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 5 Закону України «Про очищення влади», інформацію з відкритих джерел.
За результатами розгляду вищевказаних документів, проведеної співбесіди та обговорення наявних документів, атестаційною комісією було прийнято рішення більшістю голосів, що ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби у поліції через службову невідповідність.
Однак, суд не може погодитися з такими висновками відповідача, оскільки приймаючи рішення про невідповідність займаній посаді та звільнення, відповідачем не було враховано та використано жодних відомостей, які свідчать про особисті, ділові та професійні якості позивача, про освітньо-кваліфікаційні якості, фізичну підготовку, відомості щодо оцінки перспектив службової діяльності у Національній поліції, відомостей про заохочення, просування по службі, наявність дисциплінарних стягнень.
В матеріалах справи відсутні положення, інструкції, інші документи, які свідчать, що використаного обсягу матеріалів під час оцінювання було достатньо для прийняття рішення про невідповідність його займаній посаді та звільнення, зокрема, який необхідний обсяг відомостей, матеріалів чи інших даних необхідний для прийняття рішення щодо відповідності займаній посаді.
Вказане свідчить про недосконалість системи атестування та те, що остання суперечить нормам Конституції України, якими гарантується захист від незаконного звільнення. Окрім того, на думку суду, атестація позивача мала формальний характер, оскільки за наслідками її проведення неможливо оцінити в повній мірі особисті та професійні якості особи, проходження служби в цілому.
При цьому, відповідачем не доведено, що позивач під час проходження служби не дотримувався вимог присяги, нехтував інтересами служби, не виконував покладені на нього як на працівника органів внутрішніх справ обов'язки, мав не зняті дисциплінарні стягнення тощо для встановлення юридичних фактів, які могли призвести до висновків про невідповідність позивача займаній посаді.
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що протягом служби в органах внутрішніх справ, позивач зарекомендував себе з позитивної сторони. До виконання службових обов'язків ставився добросовісно, старанно. На належному рівні знав нормативні акти, якими постійно керувався у своїй діяльності. В роботі цілеспрямований, вміє самостійно та обґрунтовано приймати рішення.
Невбачається також з матеріалів адміністративної справи, що при прийнятті рішення про невідповідність займаній посаді враховувалися обов'язкові критерії відповідно до п. 16 розділу IV Інструкції, а також, що за сукупністю оцінки усіх критеріїв ОСОБА_1 презентував себе як некваліфікований працівник.
Отже, підсумовуючи усе вище викладене, суд вважає, що рішення (висновок) Центральної атестаційної комісії щодо невідповідності ОСОБА_1 займаній посаді та звільнення його зі служби в поліції через службову невідповідність прийнято без урахування професійних якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів працівника, його фізичної підготовки.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону N 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: через службову невідповідність.
Визначення поняття "службова невідповідність" норми Закону не містять. Поряд з цим, виходячи із вимог та обмежень, що ставляться до поліцейського, та загального розуміння понять, можна дійти висновку, що під службовою відповідністю мається на увазі відповідність поліцейського встановленим вимогам, добросовісне виконання вимог законодавства та дисциплінованість. Тобто, службова невідповідність - це невідповідність займаній посаді в силу фізичного стану, хвороби, неналежної професійної підготовки, порушення порядку та правил несення служби тощо.
Оскільки, метою проведення атестації для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність є встановлення можливості залишення на службі та, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у зв'язку зі службовою невідповідністю, у контексті розуміння норм Закону N 580-VIII та Інструкції № 1465, звільнення через службову невідповідність може бути застосовано як вид дисциплінарного стягнення, про що зроблено висновок у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2014 року №21-13а14.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону N 580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
На момент прийняття оскаржуваних рішення та наказу Дисциплінарного статуту Національної поліції України не затверджено, а тому, керуючись аналогією закону, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин норми Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут ОВС).
Згідно зі ст. 12 Дисциплінарного статуту ОВС, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися дисциплінарні стягнення, зокрема, у вигляді звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ.
Відповідно до порядку накладання дисциплінарних стягнень, визначеного у ст. 14 Дисциплінарного статуту ОВС, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Отже, на переконання суду, поліцейський може бути звільнений через службову невідповідність на підставі п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону N 580-VIII тільки у крайньому випадку та за умови дотримання порядку накладення дисциплінарного стягнення.
Однак, під час судового розгляду справи відповідачем не доведено неможливості залишення ОСОБА_1 на службі в поліції, необхідності застосування крайньої міри у вигляді звільнення та порядку дотримання накладання дисциплінарного стягнення.
При цьому, суд звертає увагу на відсутність у матеріалах справи доказів, які б вказували на невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді, наприклад, акту відповідного службового розслідування, документів, що характеризують його із негативної сторони або вказують на його низький професійний рівень.
З урахуванням наведеного, беручи до уваги незаконність проведення атестації позивача та безпідставність рішення Центральної атестаційної комісії Національної поліції України, суд приходить до висновку, що звільнення позивача через службову невідповідність за пунктом 5 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" відбулось незаконно, тому наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві від 22.02.2016 року № 113 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу управління захисту економіки в місті Києві Департаменту захисту економіки Національної поліції України.
Стосовно позовної вимоги щодо зарахування трудового стажу роботи позивача, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Крім того, відповідно до вимог ч. 1 статті 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
З урахуванням того, що рішення суду не може бути прийнято на майбутнє (а фактично позов стосується можливого майбутнього порушення права позивача), та не може ґрунтуватися на припущеннях, домислах, і фактичних обставинах, котрі на момент його ухвалення, хронологічно ще не відбулися (зарахування періоду вимушеного прогулу у загальний, спеціальний та страховий стаж роботи ОСОБА_1, а також вислугу років у спеціальному званні), проте ймовірно можуть мати місце у майбутньому, оскільки таке рішення не буде ґрунтуватися на приписах чинного законодавства та буде суперечити законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства, позов в цій частині задоволенню не підлягає.
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд керується наступним.
Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю в Україні при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у порядку.
Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.
При переході судом до вирішення даної справи в порядку письмового провадження суд зобов'язав представника відповідача надати до суду всі необхідні докази для повного та об'єктивного вирішення даної справи, однак до суду не надано довідки щодо розміру середньомісячної заробітної плати позивача, що, як наслідок, унеможливлює вирахування грошової суми, яка підлягає стягненню за весь час вимушеного прогулу.
Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 50 000 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Стверджуючи про те, що відповідачем позивачеві завдано моральну шкоду, проте позивачем не обґрунтовано, в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з бездіяльністю зазначених суб'єктів владних повноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується. Будь-яких доказів, що підтверджують притягнення посадових осіб до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання ними своїх обов'язків, що могло завдати шкоди, позивачем також не надано.
З огляду на викладене, позов у вказаній частині не підлягає задоволенню.
Згідно приписів ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та суми стягнення у відносинах публічної служби - за один місяць виконуються негайно.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним рішення Національної поліції України в частині включення ОСОБА_1 до списку поліцейських, які підлягають атестуванню, що складений на виконання підпункту 1 пункту 2 Наказу Національної поліції України від 26.11.2015 року № 116 "Про проведення атестування поліцейських апарату Національної поліції України".
3. Визнати протиправними дії Національної поліції України щодо проведення атестації ОСОБА_1.
4. Визнати протиправним та скасувати рішення (висновок) Центральної атестаційної комісії Національної поліції України щодо невідповідності ОСОБА_1 займаній посаді та звільнення його зі служби в поліції "через службову невідповідність", оформлене протоколом від 04.01.2016 року.
5. Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України № 113 о/с від 22.02.2016 року в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».
6. Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу управління захисту економіки в місті Києві Департаменту захисту економіки Національної поліції України з 25.03.2016 року.
7. Стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 березня 2016 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі.
8. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на займаній посаді - старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах захисту економіки у місті Києві Департаменту захисту економіки Національної поліції України та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
9. В задоволені інших позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий Суддя І.А. Качур
Судді В.І. Келеберда
В.М. Данилишин