25 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Поливач Л.Д.
суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.
при секретарі: Горак Ю.М.
за участю осіб:
прокурора Ковальчук Т.О.
представника Подільської районної в місті Києві державної
адміністрації МорозаД.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права користування квартирою,-
за апеляційною скаргою заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Подільської районної в місті Києві державної адміністрації
на рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року задоволено позов ОСОБА_2 до Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права користування квартирою. Визнано за ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_1
Справа №758/12483/15-ц
№ апеляційного провадження № 22-ц/796/1492/2017
Головуючий у суді першої інстанції: В.С. Декаленко
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д. Поливач
Не погоджуючись із рішенням суду, заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, у відповідності до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом ст.ст. 31, 42, 58, 61 ЖК України та ст.ст. 57-59. 212-214 ЦПК України, незаконність, необґрунтованість ухваленого судом рішення, невірне та неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення не взяв до уваги ту обставину, що позивач не перебувала на обліку у Подільській районній в місті Києві державній адміністрації, рішення виконавчого комітету Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про надання жилого приміщення ОСОБА_2 не приймалося, а тому й відсутні підстави для визнання за нею права користування квартирою.
Прокурор вказав, що судом не було прийнято до уваги, що наказом КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» від 14.05.2014 року № 94 ОСОБА_2 дозволено сплачувати комунальні послуги за фактичне проживання в квартирі. Надано було їй в користування кімнату АДРЕСА_1 на час роботи в КП «Введенське». Вказані обставини не свідчать про те, що у позивачки виникло право користування зазначеною квартирою.
Прокурор Ковальчук Т.О. у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, посилаючись на доводи викладені в ній.
Представник Подільської районної в місті Києві державної адміністрації Мороз Д.С. у суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати як необґрунтоване та незаконне.
Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, надіслала до суду заяву про розгляд справи без її участі у зв'язку із зайнятістю на роботі. Просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Київська міська рада явку свого представника у судове засідання не забезпечила, надіслала до суду пояснення у яких просить апеляційну скаргу прокуратури міста Києва задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та законності заявлених ОСОБА_2 вимог, зокрема встановивши, що невидання їй ордеру на спірне жиле приміщення позбавило її можливості укласти відповідний договір найму житлового приміщення та набути право користування житлом.
Проте з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Так, за змістом положень ст. ст. 21, 24, 47 Конституції України, усі громадяни мають рівні права і свободи та є рівними перед законом, у т.ч. щодо реалізації права на житло.
Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Питання надання жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду регламентовано ст. ст. 58, 61 ЖК Української РСР.
Частиною 1 ст. 58 ЖК Української РСР передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Відповідно до ст. 51 ЖК України, жилі приміщення в будинках житлового фонду місцевих Рад народних депутатів надаються громадянам виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті з депутатів Рад, представників громадських організацій, трудових колективів.
Згідно з ст. 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.
Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Статтею 118 ЖК України передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.
При цьому, перелік категорій працівників, яким може бути надано службові приміщення, встановлюється законодавством ( ст. 119 ЖК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 122 ЖК України, службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації. На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане жиле приміщення.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачу як працівнику житлово-комунальної сфери Подільського району м. Києва, яка займає посаду робітника з комплексного прибирання (двірник) КП «Введенське», наказом КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» № 94 надано на час роботи в користування кімнату АДРЕСА_1 та надано дозвіл сплачувати комунальні послуги з оплатою за фактичне проживання (а.с. 6). Зазначена квартира не має статусу службового, вона є комунальною власністю відповідної територіальної громади.
Так, ст. 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду.
Відповідно до ст. 31 ЖК України право на одержання у користування жилого приміщення в будинках громадського або державного житлового фонду в порядку, передбаченому Житловим кодексом та іншими актами законодавства України, мають громадяни, які потребують поліпшення житлових умов і постійно проживають у даному населеному пункті.
Статтею 42 ЖК України жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов.
Згідно із ст. 43 Житлового кодексу Української РСР з числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).
Пунктом 5 постанови Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів і президії Київської міської ради профспілок від 15.07.1985 року № 582 (зі змінами внесеними від 30.04.1991 року № 234) « Про порядок застосування у місті Києві Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР» визначено, що на квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР» визначено, що на квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, постійно проживають та прописані у місті Києві не менше як п'ять років.
Так, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 працює в м. Києві з 01.10.2010 року. На час ухвалення судом оскаржуваного рішення відповідач проживала у місті Києві без реєстрації у встановленому законом порядку. Натомість вона була зареєстрована в АДРЕСА_2, що підтверджується інформацією Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 03.11.2016 року № 31418/13.
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.10.2016 року № 0000008738 ОСОБА_2 була взята на облік за фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 лише 19.10.2016 року.
Отже, у матеріалах справи відсутні будь - які докази того, що ОСОБА_2 перебувала чи перебуває на квартирному обліку в адміністрації Подільського району м.Києва.
З наведеного вбачається, що ОСОБА_2 - 01.10.2010 року по 19.10.2016 року проживала у м. Києві без реєстрації у встановленому законом порядку, а тому не мала визначеного законом права перебувати на квартирному обліку як особа, яка потребує поліпшення житлових умов.
Судом першої інстанції зазначені обставини та вимоги закону не взяті до уваги.
Разом з тим, суд першої інстанції, визнаючи за ОСОБА_2 право користування на всю квартиру за адресою: АДРЕСА_1, не врахував ту обставину, що наказом КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва» від 14.05.2014 року їй було надано у користування лише кімнату у спірній квартирі, а не усю квартиру в цілому.
Крім того, відповідно до положень ст. 47 ЖК України передбачено норму жилої площі в Україні на одну особу у розмірі 13,65 кв.м.
Відповідно до ч.1 ст.48 ЖК України жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України.
Згідно п.53 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 троку №470 жиле приміщенні надається громадянам у межах 13,65 кв.м. жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті.
Колегія суддів бере до уваги ту обставину, що позивач вселилась до спірної квартири за дозволом генерального директора КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва». Але вказана обставина не свідчить про те, що позивач вселилась до квартири на відповідній правовій підставі, так як відповідний компетентний орган на приймав рішення про надання їй житла, ордер не видавався, а тому вона є тимчасовим мешканцем в спірній квартирі. Та обставина, що позивач працює двірником в КП «Введенське» також не свідчить про те, що вона поселилась до квартири в установленому законом порядку, оскільки квартира не є службовою і відповідного рішення виконком не приймав. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивач з порушенням установленого положеннями ст.ст.51,58 ЖК України порядку - без ордеру, за відсутності рішення відповідного компетентного органу про надання їй житла вселилась до спірної квартири. Такий порядок вселення (не установлений законом) позивачки до квартири не надає їй право постійного користування квартирою, вона є тимчасовим мешканцем у даній квартирі.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.
Частина 1 ст. 58 ЦПК України визначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Зазначаючи те, що позивач законно набула право користування спірною квартирою, суд першої інстанції не врахував, що вона була поселена як тимчасовий мешканець на підставі наказу КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району», який не є спеціальним ордером та який є єдиною підставою для вселення у житлове приміщення.
ОСОБА_2 під час перегляду рішення апеляційною інстанцією доказів того, що вказана житлова площа надавалась їй за рішенням виконкому, не надала та на наявність існування таких не вказала. Позивачка не довела, що питання надання спірної квартири в порядку покращення житлових умов в порядку черговості було прийнято компетентним органом та щодо житла, яке перебувало у його віданні.
Таким чином, позовні вимоги судом апеляційної інстанції визнані необґрунтованими у зв'язку з цим апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Отже, доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції.
За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до пункту 2 частини першої статті 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права (стаття 309 ЦПК України).
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову.
У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь прокуратури м. Києва витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 535, 92 грн.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, задовольнити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
ОСОБА_2 відмовити у задоволенні позову.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури міста Києва витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 535 (п'ятсот тридцять п'ять) гривень 92 коп.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: