Копія
Справа № 822/30/17
02 лютого 2017 року м. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд
в складі :головуючого-судді суддівОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
при секретарі за участі:ОСОБА_4 позивача представників відповідачів
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Апеляційного суду Хмельницької області , Державної судової адміністрації України про визнання відмови протиправною, стягнення одноразової вихідної допомоги та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України в якому просить визнати протиправною відмову Апеляційного суду Хмельницької області у виплаті одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, передбаченої ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010 року (далі Закон № 2453-VI); стягнути з Апеляційного суду Хмельницької області 255 200,00 грн. одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку; зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Хмельницької області кошти, належні до виплати одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 04.01.1993 року по 20.11.1998 року працював суддею Хмельницького міського суду, з 23.11.1998 року по 26.09.2016 року - суддею Апеляційного суду Хмельницької області. 08.09.2016 року Верховною Радою України ОСОБА_5 звільнено з посади судді Апеляційного суду Хмельницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку. Зазначає, що 26.09.2016 року наказом голови Апеляційного суду Хмельницької області № 29/05-03 позивача відраховано зі штату суду, але при цьому не було виплачено одноразової вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, право на яку він набув на підставі ст.136 Закону №2453-VI.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав.
Представники відповідачів в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечили в повному обсязі.
Заслухавши пояснення позивача, представників відповідача, дослідивши викладені у позові вимоги та додані до матеріалів справи докази, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що ОСОБА_5 з 04.01.1993 року по 20.11.1998 року працював суддею Хмельницького міського суду, з 23.11.1998 року по 26.09.2016 року - суддею Апеляційного суду Хмельницької області.
08.09.2016 року Верховною Радою України прийнято постанову № 1515-VIII "Про звільнення суддів", відповідно до якої позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Хмельницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом голови Апеляційного суду Хмельницької області від 26.09.2016 року №29/05-03 позивача відраховано зі штату суду.
07.10.2016 року позивач звернувся до голови Апеляційного суду Хмельницької області із заявою, у якій просив виплатити йому одноразову вихідну допомогу в розмірі 10 місячних заробітних плат, у зв'язку з виходом у відставку.
Апеляційний суд Хмельницької області листом від 23.11.2016 року № 06-228/16 повідомив, що підстав для здійснення такої виплати не вбачається, оскільки норма ст.136 Закону № 2453-VI, що передбачала таке право, була виключена з цього Закону на підставі Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VII.
Позивач, не погоджуючись з рішенням відповідача - Апеляційного суду Хмельницької області, звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 19.11.2013 року № 10-рп/2013 за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.
Відповідно до ч.1 ст.136 Закону № 2453-VI (в редакції чинній до 01.04.2014 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Суд зазначає, що законодавством було передбачено право судді на виплату вихідної допомоги в розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку (в редакції Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ), а в подальшому в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (в редакції Закону № 2453-VI), однак необхідною передумовою для набуття даного права є вихід судді у відставку.
Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" від 27.03.2014 року № 1166-VІІ, який набрав чинності з 01.04.2014 року, було внесено зміни до Закону № 2453-VI та виключено з нього ст.136, якою встановлювалось право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги.
Згідно ч.ч.1-4 ст.120 Закону № 2453-VI (в редакції чинній на момент подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.
Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.
Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
Відповідно до ч.ч.2,3 ст.122 Закону № 2453-VI питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.
Оскільки, 08.09.2016 року на дату прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді був чинним Закон № 2453-VI в редакції від 01.04.2014 року, в якому відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" виключено статтю 136, що передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою, тому, суд приходить до висновку, що у позивача відсутнє право на отримання такої допомоги.
Аналогічні висновки викладені в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.08.2016 року (К/800/22224/16), від 16.06.2016 року (К/800/49255/15), від 04.10.2016 року (К/800/17188/16, К/800/17202/16, К/800/17180/16), від 18.10.2016 (К/800/52210/15, К/800/6281/16).
Суд критично ставиться до посилань позивача на порушення принципу юридичної визначеності при відмові у виплаті йому вихідної допомоги (у зв'язку із нечіткість та непередбачуваністю правових норм, що регулювали спірні правовідносини), оскільки норми Закону № 2453-VI (чинні на момент звільнення позивача з посади судді) чітко та однозначно вказували на відсутність права позивача на отримання вихідної допомоги. Тому, Закон № 2453-VI був доступним, чітким та передбачуваним у застосуванні (відповідав критеріям якості та доступності). Таким чином, Рішення Європейського Суду з прав людини, на які посилається позивач в адміністративному позові не є достатньою правовою підставою для задоволення позову.
Суд звертає увагу на ту обставину, що у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що право на відставку останній набув ще задовго до подання заяви про відставку, а тому й право на отримання вихідної допомоги за ним має бути збережено незалежно від втрати чинності ст.136 Закону № 2453-VІ, так як, в цьому випадку до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача, тобто станом на 08.09.2016 року.
Щодо твердження позивача про те, що чинні на момент набуття ним права на відставку, положення ч.3 ст.43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року №2862-ХІІ формували у нього, як судді, обґрунтовані припущення (правомірні, законні очікування) отримати при виході у відставку вихідної допомоги, суд зазначає наступне.
Позивач зазначає, що із набуттям ним права на відставку він здобув і право на отримання вихідної допомоги передбаченої ч.3 ст.43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ, у зв'язку із чим у нього були очікування, що в майбутньому, при виході у відставку, він зможе його реалізувати. Оскільки наведений підхід, на його думку, в контексті ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини тлумачить поняття "майно" в тому числі і як "правомірні (законні) очікування" щодо певного стану речей у майбутньому, тому очікування ним здійснення певного права - права на виплату вихідної допомоги, що може вважатися "активом", має обґрунтовану законну підставу.
Суд вважає, що в межах обставин цієї справи та за існуючого правового регулювання відносин пов'язаних із виходом судді у відставку, такий підхід до тлумачення правових висновків Європейського суду з прав людини здійснюється позивачем помилково.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а п.2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів".
Водночас ст.1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах "Ван дер Мюсель проти Бельгії" та "Копеський проти Словаччини"). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права. "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копеський проти Словаччини").
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Сук проти України" (Заява № 10972/05) від 10.03.2011 року, яке набуло статусу остаточного 10.06.2011 року, держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. І лише у випадку якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Як встановлено судом, на момент звільнення ОСОБА_5 з посади судді Закон України "Про статус судів" від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ на який посилається позивач, втратив чинність, а був чинним Закон № 2453-VI який не передбачав права судді, звільненого з посади у зв'язку із виходом у відставку, на отримання вихідної допомоги.
Тому відсутні підстави стверджувати про порушення права позивача, гарантованого йому ст.1 Першого Протоколу Конвенції.
Аналізуючи вищенаведене, суд зазначає, що набуття суддею права на відставку і отримання права на виплату вихідної допомоги не є тотожними поняттями, оскільки набуття та реалізацію останнього законодавець пов'язував безпосередньо із виходом судді у відставку. А оскільки позивач своє право на відставку реалізував після скасування державою на законодавчому рівні виплат вихідної допомоги, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.
Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.
Повний текст постанови складено 03 лютого 2017 року
Головуючий суддя судді/підпис/ /підпис/ /підпис/ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
"Згідно з оригіналом" Суддя ОСОБА_1