ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
17.09.2009 р. 16:40 № 12/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Цвіркуна Ю.І.,
при секретарі Рудик Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3066 Внутрішніх військ МВС України, Військової частини 3078 Внутрішніх військ МВС України про стягнення компенсації за неотримане речове та продовольче забезпечення,
встановив:
Позивач звернувся до Військової частини 3066 внутрішніх військ МВС України, Військової частини 3078 Внутрішніх справ МВС України про стягнення компенсації за неотримане речове та продовольче забезпечення.
В суді позивач позовні вимоги підтримав, враховуючи уточнені позовні вимоги просив: - стягнути з військової частини 3066 Внутрішніх військ МВС України на користь позивача компенсацію за недоотримане речове майно у розмірі 1 815 грн. 42 коп.; - зобов'язати Військову частину 3078 Внутрішніх військ МВС України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за продовольчий пайок за нормою №1 загальновійськового пайка за цінами на момент звільнення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 року №426, починаючи з 11.03.200 року по 28.12.2006 року.
Представник Військової частини 3066 Внутрішніх військ МВС України позов у частині виплати грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення не визнав, зазначив, що позивач перебував на продовольчому забезпеченні у Військовій частині 3078 Внутрішніх військ МВС України. Щодо наявності перед позивачем заборгованості по речовому забезпеченню не заперечив, однак зазначив, що оскільки у Військової частини 3066 Внутрішніх військ МВС України немає коштів на виплату позивачу зазначеної компенсації, то відповідач-1 погоджується на видачу позивачу відповідного речового майна.
Представник Військової частини 3078 Внутрішніх військ МВС України позов не визнав, оскільки з березня 2000 року нарахування за продовольчими пайками було припинено.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Внутрішніх військах МВС України.
Відповідно до витягу з наказу Командувача внутрішніх військ МВС України від 28.12.2006 року №95 о/с позивачка звільнена з військової служби у відставку по п. 63 «б»(за віком).
Як вбачається з листа МВС України Головного управління внутрішніх військ від 04.07.2008 року № 3/24/1-71-151, позивач перебував на продовольчому забезпеченні у Військовій частині 2264 Національної гвардії України і був переведений на продовольче забезпечення до Військової частини 3078 згідно з продовольчим атестатом від 01.03.2000 р. №70.
Речове забезпечення позивача під час його проходження військової служби здійснювала Військова частина 3066 Внутрішніх військ МВС України.
Вищезазначене визнано сторонами, в судовому засіданні не оскаржувалось.
Суд, вислухавши представників сторін та дослідивши докази по справі, дійшов висновку про задоволення позову частково, виходячи із наступного.
В силу ч.1 ст.9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог зазначеного Закону Кабінетом Міністрів України 12 березня 1996 року було прийнято постанову № 316 "Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ ".
Положеннями зазначеної постанови були затверджені та введені в дію з 1 березня 1996 року норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України. Відповідно до встановлених норм військовослужбовці строкової служби забезпечувалися за рахунок держави продовольчими пайками за нормою № 1.
З прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426 "Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації " постанова № 316 скасована.
Згідно з частиною першою статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426 "Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації" Міністерством оборони України було розроблено Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час (далі - Положення), затверджене наказом Міністра оборони України від 09.12.02р. № 402 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 20.12.02р. за № 992/7280.
Відповідно до вимог пункту 2.1 цього Положення встановлено, що забезпечення військовослужбовців продовольством здійснюється за нормами харчування військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженими постановою №426. Згідно норм забезпечення, затвердженими постановою №426, не передбачено надання продовольчого забезпечення та видачу пайків особам офіцерського складу.
Згідно з вимогами підпункту б) примітки 1 до норми №1 Положення право на харчування за рахунок держави мають військовослужбовці офіцерського складу, прапорщики (мічмани) і військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і які постійно працюють на аеродромах, полігонах, технічних і стартових позиціях і безпосередньо обслуговують літальні апарати (літаки, вертольоти, планери тощо) та забезпечують їх польоти.
Згідно з вимогами статті 16 Закону України "Про Збройні Сили України" держава гарантує отримання продовольчого забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер службової діяльності.
З аналізу наведених норм вбачається, що з 29.03.02р. держава взяла на себе зобов'язання щодо забезпечення харчуванням військовослужбовців в їдальнях, що передбачено постановою №426. Зобов'язання щодо продовольчого забезпечення військовослужбовців є іншим видом зобов'язання, порядок виконання якого було встановлено постановою КМУ № 316.
Разом з тим, Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000р. призупинено дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або, за їх бажанням, грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців), а також дію абзацу першого частини першої статті 14 зазначеного Закону в частині забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) та членам їх сімей безоплатного проїзду у відпустку. На день звернення позивача до суду зазначена норма не втратила свою юридичну силу та є чинною.
Крім того, станом на час розгляду даної справи в суді положення закону, на яке посилається позивач, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачає.
В силу ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення коштів за неотримане продовольче забезпечення.
Позивач також заявляє позовну вимогу про стягнення з Військової частини 3066 Внутрішніх військ МВС України коштів за неотримане речове забезпечення.
Згідно з п.4 Положення “Про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час”, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. N1444, речове майно відпускається військовим частинам у порядку, встановленому Міноборони та іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час (далі - норми забезпечення речовим майном військовослужбовців), а також відповідно до затверджених Міноборони та іншими центральними органами виконавчої влади норм утримання цього майна на одного військовослужбовця (працівника) у військових частинах або на одне ліжко в лікувальних закладах.
Відповідно до п.14 вищезазначеного Положення речове майно особистого користування офіцерам, прапорщикам, мічманам та військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, видається у власність. Військовослужбовцям строкової служби обмундирування, взуття та спорядження (крім інвентарних речей, натільної та постільної білизни) видаються в особисте користування.
Пунктом 2 ст.9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в редакції Закону, що діяла з 20.06.2007 року до 01.01.2008 року, встановлювалося, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
Законом України “Про державний бюджет України на 2007 рік” дію п.2 ст.9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” зупинено.
Зі змісту ст.71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” та 2 п.2 ст.9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” випливає, що отримання грошової компенсації замість належних предметів речового майна зупинено для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом.
Відповідно до п.27 Положення “Про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час” військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Відповідно до накладної №948 від 28.12.2006 року, що видана Військовою частиною 3066 замість предметів речового майна згідно норми забезпечення позивачу не було видано відповідачем відповідне майно на суму 1 815 грн. 42 коп.
Вищезазначені обставини визнані сторонами і не оспорювалися в судовому засіданні.
Представник Військової частини 3066 Внутрішніх військ МВС України не заперечив щодо наявності перед позивачем даної заборгованості, однак зазначив, що оскільки у відповідача немає коштів на виплату позивачу зазначеної компенсації, то відповідач має намір видати позивачу відповідне речове майно.
Суд звертає увагу на зазначену вище норму п.27 Положення “Про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час”, а саме що зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації .
Беручи до уваги обставини справи та норми чинних законодавчих актів України, суд дійшов висновку про задоволення позову частково, а саме про зобов'язання відповідача-1 - Військову частину 3066 Внутрішніх військ МВС України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно або видати речове майно на суму грошової компенсації.
Таким чином, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.
Судові витрати підлягають розподіленню згідно із ст.94 КАС України.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 159-163 КАС України, суд
постановив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Військову частину 3066 Внутрішніх військ МВС України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію в сумі 1 815 (тисяча вісімсот п'ятнадцять) грн. 42 коп. за неотримане речове майно або видати речове майно на суму грошової компенсації.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір (державне мито) у розмірі 1 грн. 70 коп.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Цвіркун Ю.І.