ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
26.06.2009 р. 12:09 № 2а-144/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Цвіркуна Ю.І.,
при секретарі Рудик Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Кравчука Валентина Васильовича до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві про скасування постанови,
встановив:
Позивач звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві про скасування постанови.
Представник позивача у суді позовні вимоги підтримав і просив скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія АА 835650 від 28.03.2008 року як незаконну, посилаючись на те, що на момент винесення державним виконавцем постанови про арешт майна ТОВ «Літл Ван»(28.03.2008 р.) дане майно належало Кравчуку В.В. за договором купівлі-продажу нежилих приміщень № 26536 від 25.01.2008 року, який не був стороною виконавчого провадження.
Відповідач свого представника до суду не направив, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки не сповістив.
Суд, вислухавши учасника процесу та дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Державним виконавцем Філончуком А.В. Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві було накладено арешт на все майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Літл Ван», а саме: нежиле приміщення 175,6 кв.м. розташоване за адресою: м.Київ, вул.Панаса Мирного/ вул. Московська, 2/44 (літера А) та складає 24/100 частин від нежилого приміщення по вул. Панаса Мирного/вул. Московська, 2/44 в м. Києві.
В той же час, вищезазначені нежилі приміщення були придбані Кравчуком Валентином Васильовичем у ТОВ «Літл Ван»за договором купівлі-продажу нежилих приміщень № 26536 від 25.01.2008 року. Право власності на нежилі приміщення зареєстровані за Кравчуком В.В. в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (записано у реєстрову книгу № 20 п -100 за реєстровим № 2883-п від 05.02.2008 року).
Також це підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів, виданого 25.01.2008 року, витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, виданого 25.06.2009 року та витягом з Держаного реєстру правочинів, виданого 25.06.2009 року.
Тобто фактично на момент винесення державним виконавцем постанови про арешт майна ТОВ «Літл Ван»(28.03.2008 р.) дане майно вже належало Кравчуку В.В. з 25.01.2008 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 317 даного Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 55 Закону України «Про виконавче провадження»(на підставі якої було винесено Постанову) арешт застосовується 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
Як було вже зазначено, нежилі приміщення на момент винесення постанови не належали -ТОВ «Літл Ван», а були придбані 25 січня 2008 року Кравчуком В.В.
Таким чином, державний виконавець Філончук А.В. Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції 28.03.2008 року незаконно виніс постанову про арешт нежилих приміщень, оскільки дане майно на той час вже належало Кравчуку В.В., який в свою чергу не був стороною у виконавчому провадженні.
Крім того, арешт майна застосовується відносно майна боржника. Стаття 11 Закону України «Про виконавче провадження»встановлює, що боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.
Таким чином, відповідач наклав арешт на майно особи, яка не є боржником виконавчого провадження, тобто в порушення вимог Закону України „Про виконавче провадження”.
Аналіз суб'єктного складу та характеру правовідносин свідчить, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції.
Як визначено статтею 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
У відповідності до ст. 7 Закону України „Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
Докази, які б спростували вимоги позивача відповідач суду не надав.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В силу вимогам ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач не довів правомірності його рішення, взагалі не направив свого представника до суду.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо скасування постанови державного виконавця Філончука А.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА №835650 від 28 березня 2008 року підлягають задоволенню.
Отже, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову.
На основі встановленого, керуючись ст.ст. 86, 159-163, 181 КАС України, суд
постановив:
Позов Кравчука Леоніда Васильовича задовольнити.
Скасувати постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві Філончука А.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія АА №835650 від 28 березня 2008 року.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий-суддя: Цвіркун Ю.І.