"12" січня 2017 р.Справа № 921/712/16-г/6
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
розглянув справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекорд-Агро" (вул. Дегтярівська, буд. 25/1, м. Київ, 04119)
до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 46000)
про cтягнення 1 713 483,73 грн. збитків.
За участю від:
позивача - Головецький М.О.
відповідача - не з'явився
Суть справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рекорд-Агро" звернулось в господарський суд Тернопільської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про cтягнення 1 713 483,73 грн. збитків.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов договору відповідального зберігання від 20.08.2014р., а саме щодо повернення товару, переданого на зберігання.
Розгляд справи, призначений вперше на 22.12.2016 р., відкладався на 12.01.2017р.
05.12.2016р. через канцелярію господарського суду Тернопільської області позивачем, супровідним листом, долучено до матеріалів справи письмові пояснення № 29/11-1 від 29.11.2016р., в яких останній зазначає, що: додаток №1 до договору зберігання (специфікація) сторонами не укладався, у зв'язку з чим наданий бути не може; викладені у п.1.1 договору умови щодо найменування, кількості та вартості товару, переданого на зберігання, сторони визначили в підписаному ними акті приймання - передачі від 20.08.2014р.
В судове засідання 12.01.2017р. представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав. Також ним зазначено, що ТОВ "Рекорд-Агро" звернулось до суду 16.11.2016р., судовий збір сплачено 14.11.2016р. Окрім наданих до позову документів, інших додатків до договору не укладалось. Заставна вартість майна не визначалась. На зберігання передавалось рухоме майно - пестициди і агрохімікати. Вимоги позивача про повернення товару відповідач залишив без відповіді, у т.ч. щодо умов повернення товару. Тому ТОВ "Рекорд-Агро" вважає, що переданий ФОП ОСОБА_2 товар відсутній. В позасудовому порядку відповідач обіцяв сплатити поступово вартість продукції, але станом на 12.01.2017р. цього не зробив.
Повноважний представник відповідача, а також сам відповідач в судове засідання 12.01.2017 р. не прибув, відзиву на позов не надав. У відповідності до вимог ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження по справі надіслана відповідачу 23.11.2016р. рекомендованим повідомленням зі штрихкодовим ідентифікатором №4602506734155, яке повернулось на адресу суду без вручення адресату, з довідкою відділення поштового зв'язку, із відміткою: за закінченням терміну зберігання.
Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 23.12.2016 р. про відкладення розгляду справи на 12.01.2017 р), відправлене за штрихкодовим ідентифікатором: 4602506836888, на адресу суду станом на 12.01.2017 р. не повернулось.
Відповідно до п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку, належним доказом повідомлення адресата про час і місце розгляду справи судом може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Згідно наявних матеріалів справи, а саме Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 про зміну раніше вказаної адреси не повідомляв.
За змістом ст. 64 ГПК України, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (постанова пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р.).
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (ст. 75 ГПК України).
При даних обставинах, зважаючи на неявку відповідача без зазначення причин та доказів, що вказують на причини такої неявки, недотримання приписів ст.22 ГПК України щодо зобов'язання осіб, які беруть участь у справі добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а також на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого розгляду, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи, за правилами ст. 75 ГПК України, за наявними у ній документами.
Судом також враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Враховуючи наведене, а також достатність зібраних по справі доказів суд прийшов до висновку про можливість слухання справи за відсутності представника відповідача.
Учаснику судового процесу роз'яснено його процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 20,22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Технічна фіксація (звукозапис) судового засідання, в порядку ст. 81-1 ГПК України, не здійснювалась, за відсутності відповідного клопотання учасника судового процесу.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено:
20.08.2014 р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (надалі - Зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рекорд-Агро" (надалі - Поклажодавець) укладено договір відповідального зберігання (надалі-договір), відповідно до умов якого Поклажодавець зобов'язувався передати, а Зберігач прийняти товар на відповідальне зберігання протягом строку дії цього договору, найменування, кількість та вартість якого зазначена в специфікації (додаток №1 до договору), за заставною вартістю, яка дорівнює ринковим цінам його реалізації вроздріб Поклажодавцем. Ціна договору дорівнює вартості товару, переданого на зберігання (пункти 1.1,1.2 договору).
У відповідності до п.п. 2.1.2, 2.1.3,2.1.4 договору Зберігач зобов'язався прийняти товар на зберігання згідно умов цього договору у день, визначений Поклажодавцем; у момент отримання товару підписати з уповноваженим представником Поклажодавця акт прийому-передачі товару на відповідальне зберігання. Сторони погодили, що підписання акту є підтвердженням факту відповідності товару, зданого на зберігання, вимогам щодо його якості та кількості; прийняти товар на зберігання та зберігати його на складі відповідального зберігання, який знаходиться за адресою: Тернопільська область, м.Тернопіль, вул. Гріга, б. 3.
Відповідно до умов п.п.2.1.7, 2.1.8 договору Зберігач зобов'язався нести відповідальність за втрату або пошкодження товару Поклажодавця, переданого на зберігання Зберігачеві, у відповідності із цим договором та чинним в Україні законодавством з моменту одержання товару до моменту його повернення Поклажодавцеві; негайно повернути товар Поклажодавцеві на його першу вимогу.
Повернення товару з відповідального зберігання Зберігач здійснює шляхом, зокрема повернення його Поклажодавцеві на підставі акту передавання - приймання (накладної), підписаного уповноваженою особою Поклажодавця та Зберігача (п.2.2 договору).
Пунктом 3.2 договору сторони обумовили, що Поклажодавець має право у будь-який час вимагати у Зберігача повернення повністю або частково товару, який знаходиться на зберіганні, про що зобов'язаний повідомити Зберігача не пізніше, ніж за три дні до дати повернення. Невиконання Зберігачем цієї вимоги, дає право Поклажодавцю відмовитись від договору та вимагати відшкодування збитків.
У випадку знищення, втрати або пошкодження товару, який зберігається у Зберігача, або його частини (про що складається відповідний акт), Зберігач повинен сплатити його вартість протягом 5 календарних днів з моменту встановлення факту знищення, втрати або пошкодження товару або з моменту пред'явлення Поклажодавцем вимоги (п.4.4 договору).
У п.7.1 договору вказано, що цей договір набуває чинності з моменту підписання обома сторонами та діє до 31.08.2015р. включно. Цьому ж періоду часу відповідає і строк зберігання товару.
Право власності на товар, який знаходиться на відповідальному зберіганні у Зберігача протягом всього строку дії договору, належить Поклажодавцю (п.7.2 договору).
Пунктом 7.4 договору сторонами обумовлено, що усі додатки та доповнення до цього договору є його невід'ємною частиною та підлягають обов'язковому виконанню, за умови їх письмового оформлення та підписання сторонами.
Вартість послуг зберігання складає 1000 (одна тисяча) грн. за весь період зберігання, включає в себе всі витрати Зберігача по зберіганню та сплачується Поклажодавцем після повернення товару із відповідального зберігання (п. 8.2 договору).
20.08.2014р. по Акту приймання-передачі товару на відповідальне зберігання позивачем (Поклажодавцем) передано, а відповідачем (Зберігачем) прийнято на відповідальне зберігання товар (пестициди та агрохімікати) загальною вартістю 66439,85 доларів США за переліком, в обумовленій кількості та якості, що підтверджується проставленими підписами сторін у ньому.
Вказане також стверджується поясненнями представника позивача (Поклажодавця), даними в судовому засіданні.
Із Інформаційної довідки (за № 71744365 від 28.10.2016р.) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, вбачається що за відповідачем зареєстровано право власності на об'єкти нерухомого майна (нежитлові будівлі, зокрема, склади) за адресою: Тернопільська область, місто Тернопіль, вулиця Гріга, будинок 3.
Як зазначалось вище, саме за цією адресою відповідач повинен зберігати передане йому майно.
До закінчення терміну дії договору, позивач звертався до відповідача з вимогою №06/08-1 від 06.08.2015р., в якій просив протягом 3-х днів з моменту отримання вимоги, повернути отриманий на зберігання товар, передавши його по акту приймання-передачі за місцем його зберігання, а у разі неможливості повернення отриманого на зберігання товару - сплатити на рахунок позивача його вартість (у гривневому еквіваленті, відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 06.08.2015р.).
З проханнями такого ж змісту позивач звернувся до відповідача повторно у вимозі № 17/10-1 від 17.10.2016р.
Вимоги позивача про повернення товару або оплату його вартості залишені відповідачем без відповіді та задоволення.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Рекорд-Агро" (Поклажодавцем) надсилався на адресу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (Зберігача) лист № 04/11-1 від 04.11.2016р. з пропозицією підписати доданий до нього Акт наявності/відсутності товару на зберіганні №04/11-2 від 04.11.2016р.(скріплений підписом та печаткою ТОВ "Рекорд-Агро"). Даний лист з додатком отриманий відповідачем 07.11.2016р., на що вказує рекомендоване повідомлення від 04.11.2016р. зі штрихкодовим ідентифікатором 0411920662153 про вручення поштового відправлення відповідачу.
Даний лист залишений ФОП ОСОБА_2 без відповіді, а Акт №04/11-2 від 04.11.2016р. - без підписання зі сторони відповідача. А також без повідомлення про можливість та порядок повернення майна, зданого на зберігання та його наявність.
Доказів існування у Зберігача товару, отриманого по Акту приймання-передачі товару на відповідальне зберігання від 20.08.2014р. відповідачем також не представлено.
За поясненнями представника позивача, запевнення зберігача про відшкодування вартості майна залишились без виконання.
Таким чином, невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про відновлення його порушених прав.
З'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову з огляду на таке.
Статтями 15,16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.ч.1,2 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Частиною першою статті 936 Цивільного кодексу України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
А викладена у ст. 953 Цивільного кодексу України норма зазначає, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ч.1 ст. 949 Цивільного кодексу України).
20.08.2014р. сторони підписали Акт приймання-передачі товару на відповідальне зберігання на суму 66439,85 доларів США.
Це вказує на належне виконання позивачем умов договору відповідального зберігання від 20.08.2014р.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача збитків у розмірі вартості товару, переданого ним на зберігання.
Нормами ст. 599 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ч.1 ст. 610 Цивільного кодексу України).
П.4 ч.1 ст.611 ЦК України, встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Статтею 224 Господарського кодексу України зазначається, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Аналогічні по своїй суті положення стосовно збитків містяться у ст.22 Цивільного кодексу України.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства (ст. 225 Господарського кодексу України).
Пунктом 1 частини 1 статті 951 Цивільного кодексу України передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.
Як вбачається з матеріалів справи та з'ясовано судом, вартість переданого на зберігання товару встановлена сторонами безпосередньо у Акті прийому - передачі товару на відповідальне зберігання від 20.08.2014р. (який є невід'ємною частиною договору відповідального зберігання від 20.08.2016р.), відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв товар на зберігання.
За ч.ч.1,2 статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідачем не подано доказів, які б свідчили про те, що він протягом 2015-2016 років вживав всіх залежних від нього заходів, необхідних для належного виконання свого обов'язку.
А відтак, судом з'ясовано, що в порушення умов п. 2.2 договору, приписів перелічених норм, а також ст. ст. 11, 14 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України ФОП ОСОБА_2 по акту передавання - приймання (накладній) не повернено ТОВ "Рекорд-Агро" товар, переданий на відповідальне зберігання.
Доказів визначення стягуваної суми від заставної/ринкової вартості майна позивач не довів.
Таким чином, позивачу завдано збитків на суму вартості товару, переданого на зберігання.
Як вже зазначалась, по Акту приймання - передачі товару на відповідальне зберігання, загальна вартість товару складає 66439,85 доларів США.
Розмір заявлених до стягнення збитків позивач зазначає в розмірі 1713483,73 грн. Розрахунок суми, заявленої до стягнення, позивач обчислює відповідно до офіційного курсу гривні до долара США, встановленого НБУ на дату заявлення позивачем вимоги про повернення товару - 17.10.2016р., тобто 25,79 грн. за один долар США.
Зважаючи на диспозитивність господарського процесу, враховуючи підтриманий позивачем, а також його представником в судовому засіданні розмір позовних вимог, суд вважає, що до стягнення підлягають збитки в розмірі 66439,85 доларів США, що еквівалентно 1713483,73 грн.
Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до змісту п. 3 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
У відповідності до ст.ст. 44,49 ГПК України сплачений позивачем судовий збір стягується з відповідача.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 4-3, 12, 33, 34,43, 44, 49,75,82-85 ГПК України, суд -
Позов задоволити.
1. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекорд-Агро" (вул. Дегтярівська, буд. 25/1, м. Київ, код 36630884) 1713483,73 грн. (один мільйон сімсот тринадцять тисяч чотириста вісімдесят три) грн. - збитків, 25702,26 (двадцять п'ять тисяч сімсот дві) грн. сплаченого судового збору.
Видати наказ.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення, через місцевий господарський суд.
Повне рішення складено 31 січня 2017 року.
Суддя І.П. Шумський