79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
26.01.2017р. Справа№ 914/2938/16
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Порше Мобіліті”, м.Львів
до відповідача: Приватного підприємства “СМІО”, м. Стрий, Львівська область
про звернення стягнення на предмет застави
Суддя Н.Мороз
при секретарі М.Бурак
Представники сторін:
Від позивача: ОСОБА_1
Від відповідача: ОСОБА_2
Суть спору:
Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю “Порше Мобіліті”, м. Львів до Приватного підприємства “СМІО”, м. Стрий, Львівська область про звернення стягнення на предмет застави.
Ухвалою господарського суду від 22.11.2016р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.12.2016р. Для дослідження та з'ясування всіх обставин даної справи, 13.12.2016р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду. Ухвалою суду від 12.01.2016р. продовжено строк вирішення спору до 06.02.2016р., розгляд справи відкладено на 26.01.2017р. Крім того, ухвалою від 12.01.2016р. суд відмовив в задоволенні заяви ТзОВ «Порше Мобіліті» про забезпечення позову.
В судове засідання 26.01.2017р. представник позивача з'явився, повідомив, що документи в підтвердження реєстрації відомостей в Державному реєстрі про звернення стягнення на предмет обтяження у відповідача відсутні. Позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором №50009297 від 21.06.2013р. та порушенням строків погашення кредиту всупереч вимогам договору та Графіку погашення, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з вимогою (повідомленням) від 18.09.2015р. вих. №50009297 щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань та неповернення суми кредиту, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, яка станом на день розгляду справи не погашена та становить: 1136342,93 грн. - основна заборгованість по кредиту, 163223,99 грн. заборгованість за додатковим кредитом, 107118,01 грн. - штрафу нарахованого на підставі п.8.2. кредитного договору, 8108,07 грн. - пені, нарахованої на підставі п.8.1. договору, 36467,93 грн. - 3 % річних та 8890,09 грн. інфляційних втрат нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, а також 23617,74 грн. збитків заподіяних позивачу у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань та нарахованих на підставі п.8.5. договору та ст.22 ЦК України. На підставі ст. ст.19,20 Закону України «Про заставу» та п.2.1.1 договору застави, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором, позивач просить суд в рахунок погашення заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором №50009297 від 21.06.2013р. звернути стягнення на предмет застави (транспортний засіб марки Audi, модель А6, кузов №WAUZZZ4G2DN096762, об'єм двигуна 2995 куб. см., рік випуску 2013), шляхом його реалізації на публічних торгах відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову вартість у розмірі 714120,01 грн. згідно договору застави транспортного засобу №50009297 від 26.06.2014р. Позов просить задоволити.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, 25.01.2017р. подав відзив на позовну заяву, проти позову заперечив повністю з підстав, наведених у відзиві. Ствердив, що всупереч вимогам ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» позивачем не внесено у Державний реєстр обтяжень рухомого майна та не зареєстровано відомості про звернення стягнення на предмет застави, що вбачається з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 51286472 від 20.01.2017р. Вважає, що позивачем не дотримано вимог чинного законодавства при ініціюванні звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та в порушення встановленого законом порядку не було зареєстровано в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження до початку такої процедури, а також не вжито дій щодо інформування належним чином боржника шляхом надсилання письмового повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, яке б відповідало вимогам ст.29 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Крім того, відповідач заперечив щодо проведеного позивачем розрахунку розміру основної заборгованості та зазначив, що позивачем не враховано всіх проплат здійснених на погашення суми заборгованості за кредитним договором. Посилається на проведення позивачем розрахунку пені без врахування положень п.6. ст.232 ГК України, яким встановлено граничний строк нарахування пені, а також без врахування вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яким розмір пені за прострочення виконання грошових зобов'язань обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ на день прострочення. Щодо нарахування позивачем 23617,74 грн. збитків, які як зазначає позивач, останній поніс звернувшись до спеціалізованої організації - ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» з метою супроводження даними організаціями процесу повернення предмета застави, а також звернення до спеціалізованої організації ТОВ «Юридична фірма Вернер» з метою надання послуг по юридичному консультуванню, представник відповідача заперечив та зазначив, що оплата юридичних послуг віднесена законодавством до судових витрат, а відтак, дана категорія послуг не може бути ні матеріальною шкодою, ні тим більш, збитками, з огляду на приписи ст. 225 ГК України, яка прямо визначає, що саме відноситься до збитків. Ствердив, що оплата юридичних послуг під визначення збитків не підпадає, а позивачем не доведено існування наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, відтак заявлена позивачем сума 23617,74 грн. не є збитками. В задоволенні позову просить відмовити.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши докази у їх сукупності, створивши у відповідності до ч.3 ст. 4-3 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов"язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов"язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу,надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку. Однією з підстав виникнення зобов"язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.
21.06.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Порше Мобіліті” (позивач, за договором - компанія, що діє на підставі Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 02.07.2009р. реєстраційний номер 16102366 виданого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг) та Приватним підприємством “СМІО” (відповідач, за договором - позичальник) укладено кредитний договір №50009297, відповідно до умов якого, позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у сумі 535 590, 03 грн., що еквівалентно на дату укладання договору 65 563, 72 доларів США, а також додатковий кредит в сумі 236016,70 грн., що еквівалентно 28891,75 доларів США строком на 60 місяців, з процентною ставкою 9,90 %, яка змінна відповідно до статті 2.3. Загальних умов кредитування з цільовим призначенням для придбання автомобіля марки Audi, модель А6, кузов №WAUZZZ4G2DN096762, об'єм двигуна 2995 куб. см., рік випуску 2013.
Договір між сторонами складають цей Кредитний договір, Загальні умови кредитування, Графік погашення кредиту, а також додаткові угоди та інші документи, що можуть бути укладені або підписані сторонами у відношення кредит.
Так, згідно розділу 1 п.1.1. Загальних умов кредитування, компанія зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі, визначеній у кредитному договорі, в українських гривнях. В кредитному договорі сторони встановлюють еквівалент суми кредиту у іноземній валюті, прийнятній для сторін. Компанія також може надати позичальнику додатковий кредит на страхування майна, придбання якого є цільовим призначенням кредиту у сумі, визначеній у кредитному договорі. Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути компанії кредит та додатковий кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за користування кредиту та додаткового кредиту, а також інші платежі відповідно до умов кредитного договору.
У відповідності умов п.1.3.1. Загальних умов кредитування, розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту та додаткового кредиту, визначено в еквівалентні іноземної валюти станом на робочий день, що передував дню укладення кредитного договору, у Графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного в договорі.
Згідно п.1.4.2 Загальних умов кредитування, повернення кредиту здійснюється позичальником у повному обсязі в терміни, встановлені Графіком погашення кредиту не пізніше 15-го числа кожного місяця на підставі рахунку, виставленого позивачем. Пунктом 2.4. передбачено, нарахування процентів: щомісячно, 15 числа поточного місяця. Період нарахування процентів починається з першого календарного дня місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються за методом « 30/360» (для цілей розрахунку один календарний місяць складається із 30 днів, при цьому умовно в році 360 днів) відповідно до Графіку погашення кредиту. Терміни сплати процентів визначені в п.2.5. Загальних умов кредитування.
Відповідно до п.п.3.2.1. Умов кредитування визначено дострокове повернення кредиту на вимогу компанії. Сторони погоджуються, що компанія має право визнати термін повернення кредиту та додаткового кредиту таким, що настав у випадку порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (або його частини) з повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до Графіку погашення кредиту та/або сплати за користування кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць.
У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору та порушення термінів сплати чергових платежів позивачем було скеровано на адресу ПП «СМІО» вимогу (повідомлення) від 18.09.2015р. №50009297 щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором (докази надсилання в матеріалах справи). Однак, така вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Згідно п.3.3. Умов кредитування, позичальник зобов'язаний повернути компанії у повному обсязі суму кредиту та суму додаткового кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню (сума до повернення позичальником розраховується компанією і вказується у повідомленні компанії) протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником (для фізичних осіб) та протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником (для фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб).
Пунктом 1.6. Загальних умов кредитування передбачено забезпечення: виконання зобов'язання позичальником за цим кредитним договором забезпечується заставою майна відповідно до укладеного сторонами договору застави (та/або з третьою особою, яка надає заставу), а також усім майном позичальника, на яке може бути звернено стягнення за законодавством України.
Так, 26.06.2013р. в забезпечення виконання зобов'язань, що випливають із кредитного договору №50009297 від 21.06.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю“Порше Мобіліті” (позивач, за договором - заставодержатель) та Приватним підприємством “СМІО” (відповідач, за договором - заставодавець) укладено договір застави транспортного засобу №50009297.
Згідно п.1.1. договору застави, заставодавець з метою забезпечення виконання зобов'язань заставляє майно (предмет застави), а саме автомобіль марки Audi, модель А6, номер шасі (кузов, рама) №WAUZZZ4G2DN096762, реєстраційний номер НОМЕР_1, колір - чорний, об'єм двигуна 2995 куб. см., рік випуску 2013.
Відповідно до п.1.4. договору застави, у випадку невиконання заставодавцем положень кредитного договору, заставодержатель має право отримувати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави переважно перед іншими кредиторами в повному обсязі вимог, включаючи основну суму боргу, проценти за користування кредитом, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, включаючи пеню та інші штрафні санкції, витрати заставодержателя, а також видатки по зверненню стягнення на предмет застави та його реалізацію.
Також, згідно вимог п.2.1.1. договору застави передбачено право заставодержателя, у разі невиконання заставодавцем зобов'язань за договором, зазначеним в п.1.3. цього договору - задовольнити за рахунок предмета застави свої вимоги у порядку, зазначеному у розділі 5 цього договору, у повному обсязі, включаючи суму боргу, проценти за користування кредитом, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання, неустойки, необхідні витрати на отримання предмета застави та його реалізацію.
Пунктом 5.4. договору застави передбачено, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса. Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, проводиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не буде узгоджено сторонами або дозволено законодавством (п.5.4.1. договору).
Внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №50009297 від 21.06.2013р., позивач звернувся до господарського суду з вимогою про звернення стягнення на предмет застави (транспортний засіб марки Audi, модель А6, кузов №WAUZZZ4G2DN096762, об'єм двигуна 2995 куб. см., рік випуску 2013) шляхом його реалізації на публічних торгах відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову вартість у розмірі 714120,01 грн. згідно договору застави транспортного засобу №50009297 від 26.06.2014р. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №50009297 від 21.06.2013р., яка складається з основної суми заборгованості за кредитом у розмірі 1136342, 93 грн., основної суми заборгованості за додатковим кредитом у розмірі 163223, 99 грн., збитків у розмірі 23617, 74 грн., штрафу у розмірі 107118, 01 грн., 8108, 07 грн. - пені, 36467, 93 грн. - 3 % річних, інфляційних втрат у розмірі 8 890, 09 грн.
Відповідач (заставодавець) свої зобов'язання щодо повернення кредиту у строки, передбачені умовами кредитного договору та додатком №1 (графік погашення кредиту) належним чином не виконав, суму наданого кредиту та проценти за його користування у встановлені кредитним договором строки не сплатив. Доказів зворотнього суду не надано. Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження належного виконання відповідачем зобов'язань, взятих на себе вищенаведеним кредитним договором та договором застави. Відповідачем не спростовано належними та допустимим доказами наявність заборгованості за кредитним договором №50009297 від 21.06.2013р.
Згідно ст.526 ЦК України в контексті з вимогами ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Так, згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно ч.2. ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою.
У відповідності до ст.572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Як визначено ст.1 Закону України «Про заставу», застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду, що кореспондується з нормами ч.1 ст.574 ЦК України.
Відповідно ч.1 ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Статтею 590 ЦК України визначено, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Також суд звертає увагу, що зазначені норми, якими врегульовано право звернення стягнення на предмет застави застосовуються з урахуванням положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження (ч.3. ст.24. Закону). Відтак, вказана норма Закону покладає на обтяжувача обов'язок зареєструвати у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження до початку процедури звернення незалежно від способу звернення стягнення - чи то на підставі рішення суду, чи в позасудовому порядку.
Згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №51286472 від 20.01.2016р., долученого відповідачем до матеріалів справи, не вбачається зареєстрованих обтяжувачем - ТзОВ “Порше Мобіліті” відомостей про початок процедури звернення стягнення на предмет застави, в матеріалах справи відсутні докази внесення таких відомостей та дотримання позивачем вимог ч.3. ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".
Відтак, судом встановлено, що в порушення вимог ст.24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" до початку процедури звернення стягнення, позивач не зареєстрував в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження. Доказів зворотнього суду не надано.
Окрім того, згідно ст.29 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, обтяжувач має право після одержання предмета обтяження у володіння задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором. При цьому, обтяжувач зобов'язаний повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону.
Так, статтею 27 вказаного Закону, передбачено, що обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Повідомлення повинно містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 1) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Проте, всупереч вищевказаним вимогам ст.29 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” у вимозі (повідомленні) від 18.09.2015р. №50009297 відсутня інформація - вимога до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Відтак, всупереч вищенаведеним законодавчим вимогам позивачем не вжито заходів щодо належного інформування боржника та інших обтяжувачів про намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Таким чином, судом встановлено, що позивач при зверненні до суду із позовною заявою в порушення встановленого законодавством порядку та процедури звернення стягнення на предмет застави, не зареєстрував в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження до початку такої процедури, а також не вжив дій щодо належного інформування відповідача (боржника) про свій намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Аналогічні правові позиції щодо необхідності вчинення відповідний дій до звернення з позовом до суду викладені у Постановах Вищого господарського суду України від 26.10.2016р. по справі №910/23398/15, від 26.04.2016р. по справі №915/1567/15, від 26.04.2016р. по справі №908/2781/15 та від 25.03.2015р. по справі №910/13889/14.
Відповідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно статей 33,38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
З урахуванням наведеного, наявність передбачених законом підстав для задоволення позову не була доведена суду у встановленому порядку належними та допустимими доказами, відтак, суд дійшов висновку в позові відмовити.
Відповідно до ст.49 ГПК України, судові витрати залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд,-
В позові відмовити повністю.
Рішення складено 31.01.2017р.
Суддя Мороз Н.В.