30 січня 2017 року Справа № 876/9920/16
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Пліша М.А., Макарика В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Пащука А.І.,
представника відповідача Сичова Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС на постанову Галицького районного суду м.Львова від 07.09.2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці Державної фіскальної служби про скасування постанови про порушення митних правил,-
ОСОБА_1 08.08.2016 року звернувся в суд з позовом до Львівської митниці Державної фіскальної служби про скасування постанови про порушення митних правил № 2670/20911/16 від 20.07.2016 року згідно з якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 470 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 8500 грн.
Постановою Галицького районного суду м.Львова від 07.09.2016 року позов задоволено частково. Скасовано постанову про порушеня митних правил №2670/20911/16 від 20.07.2016 року в частині накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 8500,00 грн., звільнено ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності із оголошенням йому усного зауваження.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Львівська митниця ДФС подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги у сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постановою заступника начальника Львівської митниці ДФС Шокало В.С. № 2670/20911/16 від 20.07.2016 року ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за частиною 3 статті 470 Митного кодексу України (далі - МК України) та накладено штраф в розмірі 8 500 грн.
В ході перевірки бази даних ЄАІС Держмитслужби України встановлено, що громадянин України ОСОБА_1 30.08.2015 року ввіз на митну територію України через митний пост «Угринів» Львівської митниці ДФС у режимі транзит транспортний засіб особистого користування, який зареєстрований на території республіки Польща, а саме автомобіль марки «OPEL VECTRA», VIN № НОМЕР_1 , реєстраційний номер « НОМЕР_2 ». Згідно автоматизованої системи митного оформлення «Інспектор-2006» та ЄАІС Держмитслужби України зазначений транспортний засіб з митної території України станом на 24.06.2016 року громадянином ОСОБА_1 не вивозився та у інший митний режим згідно законодавства не поміщений.
Відповідно до частини 1 статті 90 МК України транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 93 МК України товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються у митному режимі транзит, повинні: - перебувати у незмінному стані, крім природних змін їх якісних та/або кількісних характеристик за нормальних умов транспортування і зберігання; - не використовуватись з жодною іншою метою, крім транзиту.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 102 МК України митний режим транзиту завершується вивезенням товарів, транспортних засобів комерційного призначення, поміщених у цей митний режим, за межі митної території України. Митний режим транзиту також завершується поміщенням товарів, транспортних засобів комерційного призначення в інший митний режим при дотриманні вимог, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 95 МК України для автомобільного транспорту встановлено строк транзитного перевезення в десять діб, а у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - п'ять діб.
У відповідності до частини 3 статті 470 МК України, перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, встановлені та перевірені в ході провадження в справі про порушення митних правил фактичні обставини свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 порушень митних правил, оскільки він перевищив встановлений статтею 95 МК України строк доставки транспортного засобу, що перебуває під митним контролем, до митного органу призначення більше ніж на 10 діб.
Позивач не заперечує та вину у порушенні митних правил визнає повністю. Однак посилається на те що автомобіль не було вивезено за межі митної території України у зв'язку з тим, що він перебував в добровольчому батальйоні в зоні антитерористичної операції. Тобто із 07.09.2015 року по травень 2016 року позивач перебував в зоні АТО, а саме в с. Юрівка, Маріупольського району, Донецької області - колишній пансіонат Ялта. Вказаний автомобіль використовувався ним у військових цілях. В подальшому як стверджує ОСОБА_1 автомобіль марки «OPEL VECTRA», VIN № НОМЕР_1 , реєстраційний номер « НОМЕР_2 » було викрадено.
Згідно із частиною 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього кодексу.
Колегія суддів наголошує, що відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 року військово-транспортний обов'язок установлюється з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на особливий період транспортними засобами і технікою і поширюється на центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, у тому числі на залізниці, порти, пристані, аеропорти, нафтобази, автозаправні станції дорожнього господарства та інші підприємства, установи і організації, які забезпечують експлуатацію транспортних засобів, а також на громадян - власників транспортних засобів. Частиною 3 даної статті вказано, що залучення транспортних засобів під час мобілізації здійснюється військовими комісаріатами на підставі рішень місцевих державних адміністрацій, які оформлюються відповідними розпорядженнями. Приймання-передача транспортних засобів, залучених під час мобілізації, та їх повернення після оголошення демобілізації здійснюються на підставі актів приймання-передачі, в яких зазначаються відомості про власників, технічний стан, залишкову (балансову) вартість та інші необхідні відомості, що дають змогу ідентифікувати транспортні засоби.
З наведеного убачається, що використання транспортного засобу за розглядуваних обставин повинно було здійснюватися із оформленням відповідного акта прийому-передачі, із фіксацією всіх необхідних обставин.
Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про волонтерську діяльність» від 19.04.2011 року № 3236-VI, волонтери надають волонтерську допомогу на базі організації чи установи, на підставі договору про провадження волонтерської діяльності, укладеного з такою організацією чи установою, або без такого договору. Волонтери можуть надавати волонтерську допомогу індивідуально, при цьому вони зобов'язані повідомляти отримувачів волонтерської допомоги про те, що вони не співпрацюють з організаціями та установами. Волонтери не можуть надавати волонтерську допомогу індивідуально за напрямами, визначеними абзацами 7 та 8 частиною 3 статті 1 цього Закону. Також відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про волонтерську діяльність» договір про надання волонтерської допомоги укладається в письмовій формі. Однак позивачем не було надано до суду належних доказів щодо здійснення ним волонтерської діяльності.
З 06.09.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про гуманітарну допомогу» щодо оперативності прийняття рішень» від 16.07.2015 року № 640-VIII, згідно якого, до гуманітарної допомоги відносяться транспортні засоби, що надходять у період проведення антитерористичної операції для отримання і використання Збройними силами України, Національною гвардією України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, Службою безпеки України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною прикордонною службою України, Державною службою України з надзвичайних ситуацій, Державною спеціальною службою транспорту, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України для забезпечення проведення антитерористичної операції. Проте позивачем не було вжито заходів щодо завершення митного режиму ввезеного автомобіля для визнання його гуманітарною допомогою.
Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять і позивачем не надано жодних доказів, що транспортний засіб використовувався у військових цілях та, що він перебував у зоні проведення АТО до суду подано не було.
Окрім цього, відповідно до статті 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Згідно частини 2 статті 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності адміністративним судом не вирішується питання щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності, а перевіряється законність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у таких справах, за наслідками чого суд може визнати незаконним і скасувати рішення про накладення адміністративного стягнення або відмовити у цьому. Суд не наділений повноваженнями щодо звільнення від покарання і винесення усного попередження, оскільки вказані процесуальні дії належать до прерогативи органу, який розглянув справу (у даному випадку - митного органу).
Колегія суддів дійшла до висновку, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду першої інстанції, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС - задовольнити.
Постанову Галицького районного суду м.Львова від 07.09.2016 року у справі №461/5140/16-а - скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської митниці Державної фіскальної служби про скасування постанови про порушення митних правил - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складення такої в порядку ч.3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.
Головуючий Н.В. Ільчишин
Судді М.А. Пліш
В.Я. Макарик
Повний текст постанови виготовлено 31.01.2017 року